Історична пам’ять як складова забезпечення консолідації Саудівської Аравії та Єгипту в умовах сучасних трансформацій: висновки для України. ​Частина друга: Єгипет

Історична пам’ять як складова забезпечення консолідації Саудівської Аравії та Єгипту в умовах сучасних трансформацій: висновки для України. ​Частина друга: Єгипет
Фото з інтернету
25.08.2017
Оцініть статтю: 
(283 оцінки)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

Для того, щоб осмислити сутність та ключові аспекти політики використання історичної пам’яті у сучасному Єгипті, потрібно врахувати основні чинники, які визначають суспільно-політичне життя єгипетського суспільства в умовах сучасних трансформацій.

Після насильницького відсторонення у липні 2013 року тодішнього глави країни М. Мурсі, висування «Братів-мусульман» в Єгипті затвердився авторитарний режим на чолі з президентом фельдмаршалом А. Фаттаха ас-Сісі. Нинішня влада вважає своїм головним ворогом панарабську політичну асоціацію «Брати-мусульмани», чиє єгипетське політичне крило Партія свободи і справедливості у 2012 — першій половині 2013 року фактично керувало країною, а нині загнане у глибоке підпілля. У намаганні зміцнити своє внутрішньо- та зовнішньополітичне становище єгипетський режим став на шлях максимального зближення із Саудівською Аравією. Єгипет приєднався до Об’єднаної арабської коаліції і підтримав її дії в Ємені проти хуситів, а з 5 червня 2017 року став активним членом так званого антитерористичного квартету, який розв’язав безпрецедентну антикатарську компанію з тим, щоб примусити Катар відмовитися від своєї відносної незалежності у Близькосхідному регіоні. У квітні 2016 року під час візиту до Єгипту короля Саудівської Аравії Салмана було оголошено про рішення передати Королівству два єгипетськв острови у Червоному морі — Тіран та Санафір. Всі ці кроки здійснювались нинішньою єгипетською владою для того, щоб отримати фінансову допомогу від Саудівської Аравії та зміцнити своє становище й максимально послабити позиції «Братів-мусульман» та інших прихильників політичного Ісламу.

Головними напрямами політики використання історичної пам’яті є, по-перше, намагання взяти під свій контроль релігійну сферу суспільно-політичного життя і під приводом боротьби з релігійним екстремізмом та джигадизмом очистити духовно-релігійний простір країни від залишків впливу на нього «Братів-мусульман». У цьому контексті єгипетський президент доволі ефективно скористався помилками та прорахунками М. Мурсі, який так і не зміг створити міцний союз між «Братами-мусульманами» та главою Коптської церкви та єгипетськими християнами в цілому. По-друге, ще одним напрямом політики історичної пам’яті є максимальне використання ролі і спадщини такого видатного лідера, як Гамаль Абдель Насер. В офіційній пропаганді прослідковується намагання ототожнити Насера із нинішнім єгипетським президентом, представити останнього як єгипетського лідера, що досягнув рівня всесвітньо відомого єгипетського і світового політичного діяча.

Відомий єгипетський науковець та політичний активіст, позаштатний старший науковий співробітник Фундації Карнегі А. Хамзаві достатньо глибоко та переконливо пояснив, як нинішня єгипетська влада використовує у політиці історичної пам’яті релігійний та націоналістичний популізм. Релігійний популізм підвищує лідера до рівня морального взірця, який має право говорити у релігійній формі не лише у публічний та політичній сферах, але щодо приватного життя та питань етики. Націоналістичний популізм використовується для того, щоб захистити монополію на владу. Це дозволяє правлячому генералу А. Фаттаху ас-Сісі проголошувати свою тотожність із національними інтересами та безпекою, дозволяючи йому відігравати роль «захисника мас».

Єгипетські військові та безпекові генерали використовують офіційні ісламські та християнські інституції для того, щоб нав’язувати власну інтерпретацію релігії у повсякденному житті. Ці інтерпретації виявляються у трьох взаємозв’язаних напрямах. По-перше, через покору до лідера та схвалення урядової політики як релігійного обов’язку. По-друге, через проголошення того, що урядова версія релігії є поміркованою, таким чином, всі, хто виступає проти цієї версії, є «екстремістом». І, по-третє, через представлення лідера як захисника «високої моралі та цінностей», доведення, що будь-які інші моральні концепції можуть бути заборонені як «несумісні з Єгиптом».

Експлуатуючи націоналістичний штамп популізму, правляча верхівка нав’язує себе як гаранта стабільності та захисника пересічних громадян — як це було, коли офіцери захопили владу після Єгипетської революції 1952 року і розглядались як турботливі батьки для незрілого народу. Таким чином, націоналістичний популізм відчиняє двері для дискредитації позицій і намірів цивільних політиків. Останні характеризуються військовими та безпековими генералами як такі, що не мають змоги забезпечити реальний добробут для країни або як відірвані від народу групи, що дбають лише про свої власні інтереси.

Особливе місце у політиці історичної пам’яті, у консолідації єгипетського суспільства навколо правлячої верхівки належить, передусім, релігії та релігійним структурам. Нинішній єгипетський президент та його оточення взяли курс на фактично повне підпорядкування режиму релігійних інституцій. В епіцентрі цієї битви опинився аль-Азгар як головна релігійна влада в Єгипті та головний повноважний представник, еталон у релігійних справах. Аль-Азгар є також провідною інституцією у сунітському Ісламі. Таку свою місію ця установа виконує не лише через надання релігійної освіти у школах та університетських коледжах, а й через релігійні едикти (фетви), присвячені сучасним важливим справам.

Незважаючи на свою відносну автономію, аль-Азгар роками виступав у ролі представника державного Ісламу, тобто тієї його версії, яку держава бажала просувати у боротьбі із різними, на її думку, екстремістськими угрупуваннями, зокрема й «Братами-мусульманами». Таким чином аль-Азгар завжди був бастіоном поміркованого Ісламу. Тим не менше, зазначена інституція ніколи не мала імунітету від критики щодо свого змісту, навчальних програм, впливу ультраортодоксальних вчених чи статусу верховного Ісламу.

Під час «арабської весни» студенти аль-Азгару взяли активну участь у вуличних протестах проти тодішнього президента країни Х. Мубарака, а у 2013 року після насильницького відсторонення від влади президента М. Мурсі, аль-Азгар перетворився на центр протесту проти А. Фаттаха ас-Сісі. Все це підштовхнуло нинішню правлячу верхівку Єгипту до намагання забезпечити повний контроль над релігійно-духовним простором країни, «зачистити» його від впливу «Братів-мусульман», салафітів, нав’язати свою версію Ісламу і на цій основі досягнути консолідації єгипетського суспільства та зміцнення своєї влади. У травні 2015 року під час щорічного телезвернення до країни президент А. Фаттах ас-Сісі закликав до реформування релігійного дискурсу. «Вчені аль-Азгару аль-Шаріф виконують свою місію, але й єгипетські мислителі також повинні взяти участь, щоб висушити джерела терору і сформувати нову релігійну культуру і атмосферу», — заявив він. Ще раніше, на початку 2015 року, ас-Сісі закликав до «релігійної революції».

Така «релігійна революція» передбачала, передусім, встановлення контролю над релігійною сферою країни, що розпочалося з «замирення» аль-Азгару. У квітні 2017 р. депутати єгипетського парламенту М. Абу-Хамід у порядку законодавчої ініціативи виніс на розгляд законопроект, спрямований на докорінне переформатування цього найстарішого і найпрестижнішого духовного закладу. Законопроект передбачає, що після реформування період перебування на посаді верховного імама буде обмежено всього двома термінами по шість років кожний. При цьому, якщо верховний імам аль-Азгару порушуватиме світські закони країни, які протягом періоду перебування ас-Сісі на посаді президента Єгипту, стали набагато жорстокішими щодо діяльності радикальних ісламістських організацій, у такому випадку його може бути зміщено з його посади незалежно від строку перебування його в цій посаді. Також «реформування» ісламського університету і виділення із складу аль-Азгара 9 факультетів — медичного, аграрного, педагогічного, політехнічного та інших під приводом того, що вони «не є релігійними». На їхній основі буде створено окремий світський виш. Таким чином, ці та й інші заходи спрямовуються на зниження авторитету аль-Азгару та рівня його автономності
.
Кульмінацією та логічним завершенням «релігійної революції» нинішнього єгипетського президента стало формування такої супермогутньої структури як Національна рада з питань протидії тероризму та екстремізму (National Council for Combating Terrorism and Extremism). Вперше про наміри щодо створення такої структури ас-Сісі повідомив 9 квітня 2017 р. у радіозверненні з приводу терористичних атак на коптські церкви у Танті та Александрії, що забрали життя 46 людей, а понад 100 було поранено. 26 липня 2017 р. у день Єгипетської революції 1952 р. президент Єгипту підписав указ, що регулює діяльність цієї нової культури. Її очолює президент країни і до її складу входять прем’єр-міністр, верховний імам аль-Азгару, глава Коптської православної церкви Папа Товадрос, спікер Палати представників парламенту, міністри оборони, оборонної промисловості, релігійних установ молоді, закордонних справ, соціальної солідарності, юстиції, освіти та вищої освіти, телекомунікацій, глава Центральної розвідувальної служби та інші, а також 13 відомих громадських діячів. У відповідності із заявою єгипетського інформаційного агентства MENA рада отримала мандат на імплементацію всеохоплюючої національної стратегічної боротьби із тероризмом та екстремізмом як дома, так і за кордоном. Вона має координувати свою діяльність із релігійними інституціями та безпековими структурами з тим, щоб впорядкувати поміркований релігійний дискурс у протидії екстремізму.

Протягом двох місяців Рада має рекомендувати плани щодо забезпечення безпеки та правової стратегії у протидії тероризму і розпочати роботу щодо їх реалізації [28]. Згідно з заявою радника з релігійних питань О. аль-Ансарі діяльність новоствореної структури має бути головним чином спрямована проти політичного ісламу, в першу чергу, проти «Братів-мусульман», які, на його думку, проголошують, що є поміркованою групою, інфільтруються у школи та університети, «перетворюючи їх на родючий ґрунт для екстремістів та терористів». Відповідно до думки Н. Абдель-Фаттіха, дослідника з релігійних питань Центру політичних та стратегічних досліджень аль-Ахраму, одним з головних завдань, що постало перед новоствореною Національною радою є перегляд існуючих учбових програм в університеті аль-Ахрам та в асоційованих з ним інститутах та школах. «Рада має також забезпечити, щоб священнослужителям, які афілійовані із аль-Азгаром мають бути допущені до проведення церемоній у мечетях лише після того, як міністерство вакуфів (релігійних внесків) може гарантувати, що вони здатні відповідати за належну інтерпретацію ісламу.

Важливу роль у формуванні солідної бази історичної пам’яті єгипетського народу належить намаганням нинішнього президента Єгипту забезпечити сприятливе ставлення до влади Єгипту з боку християн — коптів, передусім Коптської православної церкви, з яким, як вже відзначають президент М. Мурсі не спромігся налагодити нормальні відносини. Так, ас-Сісі своєчасно й оперативно відреагував на ту терористичні атаки проти коптських церков, що мали місце у квітні та травні нинішнього року, провів низку зустрічей із закордонними делегаціями, в тому числі й організував належне перебування в Єгипті Папи Римського Франціска під час його пастирського візиту до Єгипту 28–29 квітня 2017 р.

Сьогодні активно відновлюється концепція історичної єдності та тяглості єгипетського народу, починаючи від ери фараонів до сучасного Єгипту, у якій коптам, як прямим нащадкам древніх єгиптян, відводиться роль зв’язуючої ланки в історичному розвитку єгипетського народу.

В політиці історичної пам’яті, спрямованої на консолідацію єгипетського народу в умовах сучасних трансформацій, важливе місце посідає аналіз та пропаганда деяких ключових моментів в історії спільної боротьби єгипетських мусульман та християн проти британського імперіалізму. Так, наприклад, широко висвітлюється така видатна постать як коптський протоієрей Сергіус (1883–1964), пам’ять про якого й донині є досить живою в історичній памяті єгиптян. Він організував марш до мечеті аль-Азгару, зайняв кафедру і зробив промову, в якій закликав до повстання проти британської окупації під час революції 1919 р. Протоієрей зазнав переслідувань та висилки. Єгипетський історик М. Афіфі написав у своїй книзі про протоієрея Сергіуса: «Як коптський священнослужитель, який взяв участь у революції, він є символом національної єдності Єгипту. Він повністю усвідомлював ту історичну роль, яку він відігравав у той час і чітко усвідомлював, що його участь разом із священнослужителями аль-Азгару у таких національних справах є доказом єгипетської єдності — і що їх революція була вільною від фанатизму. Він також усвідомлював роль коптів у революції, що дозволяло забезпечити внесок у відчуття єдності двох головних частин Єгипту»
.
Такі історичні приклади спільної боротьби єгипетських мусульман та християн-коптів дозволяють зробити правильні акценти у тих дебатах з приводу того, чи є копти арабами. Існують доволі широкі розбіжності у трактуванні зазначеної теми. З одного боку, існує думка, що ті, хто заперечують свою ідентичність як арабську, відносяться до арабів як до завойовників, які нищили коптську культуру та мову. На противагу цієї думки висловлюємо таку, що сучасні сини фараонів та автохтонне населення Єгипту є джерелом великої честі та гордості. Інші вірять, що тому що вони розмовляють арабською мовою і живуть на Близькому Сході, вони є арабами.

Найбільш глибоко й обґрунтовано роль коптів як про невід’ємну складову єгипетського народу, про їхню роль в історичному поступі єгипетського суспільства висловився у своєму інтерв’ю впливовій єгипетській газеті аль-Ахрам висловив Папа Торадрос ІІ, глава Коптської православної церкви: «Я завжди говорив, що єгипетська церква є продовженням цивілізації фараонів і вона досягла висот ще за сім віків перед зародженням ісламу в Єгипті. Відтак, існує дивна гармонія між фараонською, християнською та ісламською цивілізаціями. Ми, християни та мусульмани, живемо разом у мирі та злагоді. Ми маємо спільні соціальні відносини, історію взаємного порозуміння та співробітництва. Ми поділяємо ті самі радості і болі. Ми живемо у долині Нілу, батька єгиптян, землі, яка є нашою матір’ю. Час від часу, однак, виникають проблеми, що є наслідком злиденності, ігнорування та екстремізму разом із державою, церква намагається розв’язувати ці проблеми в ім’я єдності нашої єгипетської родини».
Зазначена концепція єдності єгипетського народу, який складається з декількох невід’ємних та взаємопов’язаних цивілізаційних потоків і нині успішно переплавляється в єдиний народ сьогодні активно використовується у політиці історичної пам’яті, спрямованої на його консолізацію. Про важливість цієї концепції історичної єдності єгипетського народу неодноразово вказував і президент Єгипту А. Фаттах ас-Сісі. Так, під час зустрічі із представниками єпископів Східної апостольської церкви Австралії та Нової Зеландії 27 червня 2017 р., він відзначав намагання Єгипту впроваджувати цінності тоталітарізму та толерантності, підкреслюючи «довгу історію прощення та любові» серед єгипетського народу.

Також у реалізації політики історичної пам’яті як засобу консолідації єгипетського суспільства та підвищення іміджу та легітимності правлячої верхівки велика роль відводиться використанню пам’яті та спадщини такого видатного єгипетського державного діяча пам’яті та спадщини такого видатного єгипетського державного діяча як Гамаль Абдель Насер. В історичній пам’яті єгипетського народу Гамаль Абдель НАсер, попри всі свої помилки та прорахунки, залишився найбільш улюбленим національним героєм, у поезії його навіть охарактеризували як «арабського Христа», який веде до її історичного порятунку. Насерівський політичний проект, та його безпосередня історична постать стали базою для сучасного арабського націоналізму і сьогодні виявлення постали до Насера, опікунство над його пам’яттю та здобутками надає й донині Єгипту та його керівником легітимність політичного лідерства в арабському світі. Особливо активно сама постать Насера та в цілому ера насеризму згадувалось у переддень 50-річчя війни 1967 р. Нинішня влада Єгипту сприятливо відноситься до гасла арабських націоналістів часів Насера: «Релігія — Богу, батьківщина — усім!» — що означало існування секулярної моделі держави, у якій знайдеться місце усім: і мусульманам, і християнам, і представникам інших релігій. Судячи з усього, саме насерівська модель держави із певними корекціями найбільш позитивно сприймається нинішньою владою Єгипту, які також є здебільшого колишніми генералами та офіцерами. Саме така модель держави дозволяє їм апелювати до історичних аналогів та ефективно використовувати історичну пам’ять як для консолідації єгипетського суспільства, так і для зміцнення свого становища.

Таким чином, політика використання історичної пам’яті у консолідації суспільства відрізняється в Саудівській Аравії та Єгипті своїми важливими особливостями у порівнянні, передусім, з європейськими країнами. Потрібно відзначити, що обидві країни не є демократичними. Влада в цих країнах опирається на могутній апарат насильства та примусу, відтак політика історичної пам’яті має одним із своїх найважливіших завдань не лише консолідацію суспільства відповідної країни, а й завдання підвищення легітимності правлячої верхівки, обґрунтування її права бути при владі.

Існують особливості, достатньо серйозні відмінності у політиці історичної памяті між зазначеними двома країнами, що пояснюється їхніми історичними відмінностями, історичним досвідом та менталітетом. Саудівська Аравія є абсолютною монархією, всі аспекти життя саудівського суспільства й донині визначається безмежним впливом ісламу та його інституцій. Єгипет — країна з республіканською формою правління, має досвід політичного плюралізму, із значним впливом на його історію, культуру та традиції з боку європейського континенту. Значно відрізняються вони і за релігійно-етнічним складом населення і пануючими в цих країнах мазгабами. Ці та інші чинники дозволяють стверджувати, що, незважаючи на певні спільні риси політики історичної пам’яті, моделі цієї політики в цих країнах значно відрізняється одна від іншої.

Саудівська модель політики історичної пам’яті фактично повністю заснована на ісламі. В центрі її пропаганда ідеї виключності Саудівської Аравії як батьківщини ісламу та серця ісламського світу. Саме ця ідеологема є ключовою у здійсненні політики історичної пам’яті як дієвого засобу консолідації саудівського суспільства. Єгипетська модель сьогодні фактично повернулася до моделі, яка була сформована ще у часи Г. А. Насера і яка передбачає пропаганду образу Єгипту як єдиної батьківщини для всіх єгиптян, як мусульман, так і християн, і представників інших релігій. Її утвердженню у нинішньому Єгипті сприяє й політика правлячих кіл країни, яка активно використовує знову пам’ять про насера як засновника сучасного Єгипту.

Необхідно також взяти до уваги, що останнім часом в цих країнах відбуваються трансформаційні зрушення, які великою мірою впливають на модифікацію політики історичної пам’яті. Так, у Саудівській Аравії розгортається широкомасштабна модернізація країни на основі амбітного плану «Бачення 2030», який передбачає не лише глибокі соціально-економічні та політичні зміни, а й серйозне переосмислення та реформування ісламської ідентичності у напрямку більшої поміркованості та толерантності. Тому нині у реалізації політики історичної пам’яті широко використовується образ унікальності та величності Саудівської Аравії як взірця сучасних трансформаційних процесів на основі певної модернізації їхньої релігійної основи. На єгипетську модель пам’яті значною мірою впливають ті зміни у суспільно-політичному житті єгипетського суспільства, які пов’язані з відмовою від процесів шаріатизації суспільства, нормалізації відносин влади із керівництвом коптської православної церкви, впровадження зверху так званої «інтелектуальної революції», яка має «оновити ісламський дискурс» в країні.

Враховуючи достатньо специфічні особливості як Саудівської Аравії, так і єгипетської моделей політики історичної пам’яті у забезпеченні консолідації суспільства, доцільно зробити висновок, що їхній досвід навряд чи здатний бути використаний в Україні. Разом з тим, існують певні моменти, які мають бути враховані у політиці державної влади України стосовно мусульманського населення України. Існує певна небезпека того, що деякі негативні аспекти сучасного протистояння у суспільстві зазначених країн, так і в цілому у просторі всього арабського світу, можуть вплинути на суспільно-політичну стабільність в українському суспільстві шляхом штучного нав’язування мусульманській уммі України матриці того достатньо запеклого, передусім, світоглядного, ідеологічного протиборства, яке нині спостерігається в арабському світі. Важливо не допустити, щоб в українських реаліях були використані у боротьбі за вплив між певними духовними управліннями та іншими структурами такі ярлики як «агенти «Братів-мусульман», або ХАМАСу тощо, які не мають жодного реального ґрунту і лише вноситимуть розлад до лав мусульманської спільноти України, яка протягом останніх драматичних років протистояння російської агресії довела свою відданість Українській державі.

Кандидат історичних наук, доцент, завідувач відділу історії країн Азії та Африки Державної установи «Інститут всесвітньої історії» В’ячеслав Швед

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.