Щедрою на змістовні доповіді з ретельним обґрунтуванням наукових висновків виявилася Міжнародна науково-практична конференція «Мусульманська спадщина в Південній Україні: історія, культура, релігія», що відбулася 14 грудня в стінах Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського.
Кожна з доповідей на трьох панелях заслуговує на окрему згадку, тому вже в найближчому майбутньому матеріали конференції будуть зібрані під однією обкладинкою в альманасі. Про це заявили ініціатори проведення конференції Український центр ісламознавчих досліджень, Центр ісламознавчих досліджень Національного університету «Острозька академія» .
Своє місце в альманасі займе і доповідь львівської учасниці — старшого наукового співробітника і завідувача відділу книжкових фондів музею «Дім Франка» Соломії Вівчар, до сфери наукових інтересів якої входить і дослідження спадщини патріарха українського сходознавства Агатангела Кримського.
Пропонуємо увазі читача деякі фрагменти доповіді дослідниці.
Агатангел Кримський — геніальний філолог, патріарх українського сходознавства, автор понад 1000 наукових праць (сходознавчих і з україністики), багато з яких досі, на жаль, не надруковані. Пересічний читач найкраще знає його переклади з перської та арабської мов і, можливо, чув про декілька монографій з орієнталістики.
Зв’язки Агатангела Кримського з Кримом були дуже глибокими і тривали практично впродовж усього його життя. Загальновідомим є факт, що сам Агатангел Юхимович був кримськотатарського походження (прізвище Кримський вказує на походження його власника). Підтвердженням цього є свідчення самого Ашатангела Кримського, який у листі (17 серпня 1901) до свого друга Бориса Грінченка писав таке: «До речі, питаєтеся, яким робом з мене татарин. Наскільки мені вияснилося, перший наш прадід, виходець із ханства, мав охреститися більше-менче 1698 року у Мстиславі в Могилівщині. Це я так виводжу з запису на старовиннім молитовнику». Біографи А. Кримського (зокрема Омелян Пріцак) зазначають, що його бахчисарайський предок, який покинув Крим і переїхав жити на Мстиславщину, був муллою, але у самого Агатангела Кримського підтверджень цього факту немає.
Така любов і зацікавлення до Криму і його культури знайшли своє відображення і у наукових працях Кримського. Як один із засновників Української академії наук Агатангел Кримський створив низку сходознавчих кафедр та установ, серед яких Кабінет арабо-іранської філології і Тюркологічна комісія. Його величезний сходознавчий науковий доробок складається з чотирьох великих груп — тюркології, іраністики, арабістики, історії Ісламу. До тюркологічних праць належать і розвідки про Крим.
У монографії «Тюрки, їх мови і літератури», присвяченій дослідженню та аналізу тюркських мов і діалектів, Агатангел Кримський пише і про Крим, зокрема про кримськотатарську мову, детально аналізує її наріччя і діалекти. Усього він виділяє 5 діалектичних груп: 1) південний берег Криму, 2) гірська частина Криму, разом з Бахчисараєм і Сімферополем, Карасу-базаром, Феодосією і Керчю, 3 — 4) діалекти степових татарів, 5) ногайське наріччя, близьке до наріччя ногайців північного Кавказу.
Кримський часто відвідував Крим, переважно Ялту і Бахчисарай, не раз перебуваючи там впродовж декількох місяців, багато спілкувався з місцевими мешканцями. Одним із його друзів був Ісмаїл Гаспринський (1851 — 1914) — будитель, просвітитель і реформатор кримських шкіл, засновник і видавець журналу «Терджиман» («Перекладач»).
Про стосунки двох науковців грунтовну статтю написав український дослідник-арабіст Юрій Кочубей. Зокрема, він відзначає важливу роль Агатангела Кримського у популяризації кримськотатарської літератури, «Терджумана» та Іслаїла Гаспринського. Кримський підтримував реформаторські підходи свого колеги щодо освіти і навчання у кримських метебах і медресе (рівень викладання у яких потребував термінового покращення).
Тут варто згадати розповідь самого Агатангела Юхимовича, який разом з колегою Ісмаїла Гаспринського вирішив відвідати ісламську школу в Бахчисараї — Зенджірлі-медресе. Про ці відвідини учений залишив такі спогади: «Пам’ятаю, як напровесні 1905 р. побував я в Зенджірлі вкупі з Лемановим, і він хитренько наперед попрохав мене не говорити з софтами (студентами-богословами — С. В.) або з ним ані по-російськи, ані по-татарськи, тільки по класично-арабськи: що з того вийде. Вийшло те, що жоден з софтів не зміг, на мо арабські запити, скласти мені відповіді, скільки-небудь грамотної: силувалися зліпити простенькі арабські речення, та мало їм щастило, а тим часом я з Лемановим, в присутності софтів вели арабську наукову розмову, обмінювалися вражіннями і т. ін. З того Леманов був дуже задоволений: «Нехай наші клерикали знають, що навіть мову святого Корана гяури тямлять краще, ніж вони. А через що? Через те, що вчили її новим європейським методом, а не перестарілим середньовіковим».
Про реформаторську діяльність кримського просвітителя він писав: «Такі передові освічені патріоти, як Гаспринський не сидять та й не ждуть, аж доки їм російська адміністрація позаводить добрі світські школи, а самотужки силуються пропагувати реформу в тих духовних мектебах та медресах, які у кримчаків (кримських татар) уже єсть».
Писав він і про розголос і популярність нових дидактичних підходів, запроваджених Гаспринським. У навчальні заклади Бахчисарая, де ці методи використовувалися, почали приїжджати студенти з-поза меж Криму, а в різних областях Російської імперії поступово відкрили вже понад 500 новометодних мектебів. Діяльність Кримського і Гаспринського стала надзвичайно важливою для українського і кримськотатарського народів. Як зазначає Юрій Кочубей, «багато чого єднає нас (українців і кримських татар — С. В.), не тільки історія й географія, а й бажання закінчити з успіхом розпочату справу національного відродження у взаєморозумінні і взаємодії. Символом нашого єднання будуть Ісмаїл-бей Гаспринський та Агатангел Кримський.
Книгою, у якій зібрані найважливіші дослідження Кримського про Крим є збірник «Студії з Криму» (Київ, 1930), надрукований під грифом Академії наук. Головним редактором і упорядником його є сам Агатангел Юхимович, однак у ньому є не лише його праці, але й розвідки колег та учнів — Костянтина Харламповича, Миколи Левченка, Олександра Оглобліна, Лева Окиншевича, Арсена Маркевича, Якуба Кемаля, Османа Акчокракли. Відразу після публікації ця книга була заборонена, доступ до неї був закритий впродовж багатьох років. Лише у 2010 році у «Вибраних сходознавчих працях» Кримського (том ІІІ) були передруковані його дослідження із цього збірника. Цифрову копію «Студій з Криму» тепер можна знайти і в інтернеті.
Співпраця з представниками кримськотатарської науки і культури була постійною, тривала практично впродовж усього життя Кримського. У 20-х роках під час роботи у Всеукраїнській академії наук співробітником Агатангела Юхимовича і його хорошим другом став Осман Акчокракли (1879 — 1938), який був одним із перекладачів «Антології кримськотатарських поетів». Ця Антологія є частиною праці Кримського «Література кримських татар», яка була вміщена у збірнику «Кримські студії» (Київ, 1930). У цьому дослідженні він подає таке визначення: «під літературою кримських татар розуміють тую, що вона виробилася за часів Кримського ханства, за династії Гіреїв, васально-залежних од Османської Туреччини, та далі розвивалася вже під російським пануванням у ХІХ ст.». Дослідження складається з дев’яти розділів.
До цього дослідження Кримський зробив і додаток під назвою «Невеличка антологія з кримськотатарських поетів» у перекладах Османа Акчокракли і Акіма Олесницького. Це поезії Газі Гірея ІІ (Газайї), Хильмі Кримчака, Османа Акчокракли, Бекіра Чобан-заде та інших поетів.
У книзі «Студії з Криму» також є розвідка Кримського «Сторінки з історії Криму і кримських татар». На матеріалі багатьох європейських і російських джерел він подає стислу історію кримськотатарського народу, зокрема повну хронологічну таблицю кримських ханів (Гіреїв) по роках н. е. і гіджри. Окремий розділ присвячений «Чуфут кале» і долі українських бранців у Кримському ханстві, в якому зазначено, що «нетатари в Криму, навіть не навертаючися до віри Мохаммедової, могли собі жити спокійнісінько і віру свою явно визнавати… З 2000 бахчесарайських домів у 1736 р. ціла третина належала христіянам, православним грекам, вони православні і свою церкву там, у ханській столиці мали свою церкву. Ще ж була тоді в Бахче-сараї і католицька єзуїтська місія, із своєю безперечно суторелігійною бібліотекою».
До збірника «Студії з Криму» увійшли ще дві статті Кримського — «До історії теперішніх 25% татарської людності в Криму» і «История крымских эснафов».
Сходознавчий доробок Агатангела Юхимовича, зокрема його дослідження кримськотатарської історії, мови і літератури, все ще залишається недостатньо вивченим, але навіть через 90–100 років після написання є актуальним і важливим для сучасної науки.
