Іван Франко, крім великої кількості художніх творів (прозових і поетичних), а також публіцистичних, філософських і наукових праць, є також автором багатьох казок. Більшість із них відомі нам з дитинства. Письменник спочатку створював казки саме для своїх дітей, яких мав четверо. Але вже незабаром ці твори стали скарбом не лише для дітлахів його сучасників, але і для майбутніх поколінь українських малюків. До найвідоміших зараховуємо віршовані казки «Киця», «Ріпка», «Лис Микита», «Фарбований лис», «Суд святого Миколая», «Святвечірня казка», а також збірку казкових оповідань «Коли ще звірі говорили». Серед сюжетів казок І. Франка як оригінальні авторські твори, так і різні переспіви і запозичення, а його тексти — прозові і поетичні.
Особливе місце у казковому доробку І. Франка займають дві арабські казки — «Абу Касимові капці» і «Коваль Бассім». Вони привертають увагу, насамперед, своєю екзотичністю, адже наприкінці ХІХ ст. Схід був для українського читача своєрідною terra incognita, а достовірної інформації і контактів зі східними країнами практично не було. Літературні сюжети також були незвіданими.
Іван Франко перший в українському письменстві використав арабські сюжети, запозичивши їх з багатотомника «Тисяча і один день», німецькомовне видання якого він надибав в одній з Віденських антикварних крамниць.
«Абу-Касимові капці» — це одна з найвідоміших віршованих казок Івана Франка, в її основі — східний сюжет. Мабуть, кожен з нас знає її початок:
У Багдаді, славнім місті,
Тому літ не сто не двісті,
Як халіфи ще жили,
Був вдовець, стара катряга,
Та такий був скупиндряга,
Що шукать по всій землі.
Перше видання цього твору з’явилося у Львові у 1895 року під назвою «Абу Каземові капці» і відразу здобуло величезний успіх! Казка привернула увагу видатного сходознавця і друга Івана Франка Агатангела Кримського, і він як істинний науковець написав рецензію, у якій, крім захоплення чудовим твором, висловив і деякі критичні зауваги щодо казки І. Франка. У відповідь на це письменник у другому виданні твору (1902 р., Львів) щиро розповів про історію створення «Абу Касимових капців», яка виявилася насправді дуже незвичайною.
Як стверджує письменник, історія про Абу Касима і його взуття була відомою в Україні (в Галичині), а І. Франко лише її записав. Східні сюжети проникали на наші терени, мабуть, через європейські видання арабських казок, зазвичай зазнаючи різних змін, адже передавалися усно. Отже, вперше про Абу Касима і його капці Франко почув ще навчаючись у Дрогобицькій гімназії з уст неписьменного місцевого мешканця. Ось як він про це згадує: «Замість Абу Касима він називав героя Казоємом, а замість капців говорив „сапоги“. „Послухайте тепер про Казоємові сапоги“ — так розпочав він своє оповідання, коли при святі у нього зібралося багато молоді, таких же неписьменних парубків і дівчат. Усі слухали і реготали. Я також». Наступного разу з Абу Касимом І. Франко зустрівся у Відні, коли купив в антикварному магазині стару німецьку збірку арабських казок під назвою «Тисяча і один день». Збірка ця була величенькою і мала 11 томів, складених із східних оповідань, поперероблюваних на французький лад ще у XVIII столітті. Отож у 4-му томі цього видання І. Франко і знайшов свого «старого знайомого Казоєма». Оригінальне прозове оповідання І. Франко переробив на поетичну казку.
Сюжет казки-поеми
Головний герой твору, старий купець Абу Касим, дуже колоритно описаний Іваном Франком:
Хоч багатий був як рідко,
Та ходив брудний мов дідько,
І обдертий мов жебрак:
Сорочище чорна, груба,
Ледве руб держиться руба,
А штанищі мов райтак…
Він торгував пахощами і славився своєю неймовірною скупістю. Завжди злиденно, по-жебрацьки одягнений, але найстрашнішим було його взуття, чи як кажуть в Галичині — капці, відомі на весь Багдад:
Але ж капці ж бо то, капці!
Що, мабуть, ще дідьчій бабці
Шлюбним обувом були…
Ноєвий ковчег — я певен —
Стільки лат не мав і бревен,
Що ті капці-шлапаки;
Подобали на колоду,
А тяжкі були до ходу,
Наче проса два мішки.
Саме навколо цих страшних капців І. Франко базував увесь сюжет свого твору. Абу Касим, розуміючи наскільки ці капці жахливі, впродовж цілого твору намагається їх позбутися, але це йому ніяк не вдається. Кожна його спроба завершується невдачею, іноді комічною, іноді трагічною.
Закінчується усе тим, що Абу Касим через свою скнарість втрачає не лише своє багатство, але і розум. І він до кінця життя ходить із своїми капцями на плечах, стає блаженним-жебраком. А коли помер, то з тими шкарбанами його і поховали.
Морально- етичні акценти казки
Як і в кожній казці тут порушується певне моральне питання — скнарість, яка не лише робить Абу Касима посміховищем усього Багдаду, але зрештою руйнує його життя, перетворює на жебрака. Сам І. Франко писав: «Я глянув на ту комічну історію з її трагічного боку і, не вменшаючи комізму, силкувавсся вивести наверх її трагізм».
Письменник у своїй казці алегорично зобразив і тогочасне суспільство з його пекучими хибами, позбутися яких нам не вдалося і сьогодні. Зокрема, він говорить про таку проблему, як хабарництво.
Реалії тодішнього життя також знайшли відображення у казці І. Франка. Наприклад, судова процедура (коли судять Абу Касима) нагадує австрійську, а не східну — суддя, одягнений в уніформу, пише протокол, має штемпль і не вимагає такси — усе це слова з українських (австрійських) реалій епохи І. Франка. Поза тим, він правдиво зображає якраз східне життя, а європейські деталі застосовує радше для того, щоб ще краще відтінити екзотичну обстановку стародавнього Багдаду.
І. Франко, використавши фабулу східної казки, створив оригінальний власний твір, «заправлений міцною сатиричною сіллю» (А. Кримський), з ідеями гуманізму, позначений ліризмом, авторськими відступами і роздумами.
«Абу Касимові капці» — не просто казка, це справжня поема з цікавим сюжетом, яскравими характерами, і водночас, з дотепними жартами і гумором.
Східний колорит та українські мотиви
Дуже поетично і колоритно І. Франко передав реалії життя Сходу, використовуючи багато різних засобів — концептуальних і лексичних. Дозволимо собі навести декілька віршованих рядків:
Днем народ в домах дрімає,
Доки спека донімає,
Бо там спека, що аж страх;
Аж коли повечоріє,
З тігру холодом повіє,
Люд гуляє — по дахах
Там дахи те, що в нас сквери:
Супочивок і спацери,
І сусідський розговір.
Письменник, крім показу життя східного міста, також вплітає у текст твору й українські мотиви — вживає багато місцевих слів-діалектизмів, а натомість деякі арабські поняття українізує (як влучно зазначив А. Кримський «Франків Багдад не є для нас чуже місто, а є в певній мірі наше рідне»). У часи, коли Схід для українців (і європейців теж) був практично закритим, він зумів наблизити східну, арабську розповідь до українського читача, познайомити його зі знаменитими казками Сходу.
Можливо, вперше в українській літературі І. Франко розповів про такий феномен східного життя, як дервішество («воно освітлене у Франка так, неначе б він пильно вчитувався в ціле дервішівське письменство» — А. Кримський). Він показав шлях головного героя від скупердяги-багача до жебрака-дервіша, осягнення ним філософії дервішества, його аскези, переходу до вищого, духовного життя і визнання після смерті:
Довго він прожив ще в Бозі,
Вмер десь голий у берлозі
З капцями його затим
По-жебрацьки й поховали,
Споминали, величали —
Він турецьким став святим.
Знамениті капці тут можна розглядати не лише як джерело усіх негараздів Абу Касима, але і як інструмент його спасіння. Втративши усе майно і дім через ці злощасні шкарбани, він починає розуміти, що єдиним справжнім скарбом є чиста душа. Тому вирішує задля покути носити ці капці на плечах впродовж усього свого життя. Після цього він стає дервішем, не просто жебраком, а святим мудрецем.
Видання казки
Ще за життя І. Франка з’явилося декілька перевидань «Абу Касимових капців». Ця поема-казка була видана українською громадою у 1914 році у Канаді, що свідчить про її неймовірну популярність. Пізніше «Абу Касимові капці» друкувалися ще багато разів в Україні (1924, 1965, 1984, 1998 і 2008), а одним з найкращих вважається видання з чудовими ілюстраціями українського художника Івана Крислача (1977 і 2017).
Поетична казка «Абу Касимові капці» вже понад 100 років є не лише однією з найулюбленіших книжок української дітвори, а за висловом А. Кримського, «дуже залюбки прочитується і дорослими людьми».
Кожен читач візьме з цієї книги те, що хоче і може взяти, і при цьому отримає велике задоволення від читання.
Соломія Вівчар
