Цікавою і недостатньо дослідженою залишається тема взаємозв\'язку ісламу з політичними процесами в Україні. Саме цій темі присвячено дослідження, яке базується на авторському розумінні сучасних тенденцій в українській політиці.
1. Вступ.
Дослідження ісламу і вивчення життя мусульман в Україні мають певну вітчизняну традицію. Перші спроби осмислення феномену ісламу робились в Україні ще у християнських церковних полемічних трактатах. У 90-ті роки ХХ століття виникла суттєво нова хвиля досліджень з питань исламу. Вони стосуються широкого кола питань: дослідженням Корану, вивченню окремих течій і шкіл в ісламі, ролі ісламу у світовій культурі, історії ісламу та мусульманської цивілізації в Криму, аналізові окремих складових елементів шаріату та інших.
Вперше в Україні за підтримки Асоціації громадських організацій \"Арраїд\" здійснено соціологічні дослідження серед мусульман України, матеріали яких складають базу для подальших досліджень. У 2003-2004 роках проведено репрезентативне соціологічне дослідження \"Мусульманин в українському суспільстві\".
Цікавою і недостатньо дослідженою залишається тема взаємозв\'язку ісламу з політичними процесами в Україні. Саме цій темі присвячую дослідження, яке базується на власному розумінні сучасних тенденцій в українській політиці.
2. Громадські об’єднання мусульман в Україні.
Об’єктивними факторами розповсюдження ісламу в Україні є історично обумовлене компактне проживання на території України кримськотатарського народу, наявність значного поселення волжських татар в Донецькій та Луганській областях, а також проживання у всіх областях України представників національностей колишніх радянських ресбулік, а останнім часом – мешканців інших ісламських країн.
„Велике значення ісламського чинника у забезпеченні національних інтересів України полягає у тому, що мусульманський світ значною мірою присутній у самій нашій державі і його питома вага зростатиме. Нині кількість мусульман в Україні за різними оцінками складає від 1,2 до 2 млн. чоловік. ...Найближчим часом Україна увійде у п’ятірку європейських країн із найбільш значною долею мусульман у складі свого населення” (1).
Тобто мусульманські громади в Україні мають різноманітний національний склад та існують у багатьох регіонах України. „Аналіз демографічної ситуації, що динамічно змінюється, дає можливість казати про те, що звичайне сприйняття України як країни з переважно слов’янським населенням може в перспективі значно змінитись” (2). Існуюча сьогодні тенденція розширення етнічної міграції та укорінення на території України неслов’янських етнічних груп може значно вплинути на межетнічний баланс населення країни. Тобто вивчення ролі і місця мусульманських громад в українському політикумі, як чинника, який може суттєво вплинути на політичний розвиток суспільства, на сьогодні є достатньо важливим.
Однак, на жаль, «наукове вивчення стану і соціальних орієнтації цієї динамічної та помітної релегійної групи населення Україна поки що практично не проводилось. Більш того, невідома навіть точна кількість мусульман в країні. ...Складними досі залишаються проблеми пошуку українськими мусульманами моделі свого життя в українському суспільстві, збереження своєї религійної та культурної ідентичності в іншорелигійному соціокультурному середовищі» (3).
В Україні сьогодні існують три типи ісламських організацій. Перший умовно можна назвати традиційним – це Духовне управління. Другий – це ісламські центри, які відповідно до законодавства мають статус громадських об’єднань. Вони офіційно не розглядаються як об’єкти державної політики, проте можуть мати значний вплив, в тому числі політичний, в ісламському середовищі. „Третій тип, найменш розвинутий на даний момент в Україні, становлять осередки транснаціональних ісламських мережевих структур. Базовим інститутом для ісламу в Україні однак залишається ісламська громада” (4;23).
За даними урядового порталу (http://www.kmu.gov.ua) мусульманські громади в Україні мають трьохрівневу структуру: Духовне управління мусульман України, Духовний центр мусульманських громад України та Духовне управління мусульман Крима, які є інститутами офіційного ісламу. Певна частина громад не належить до жодної з цих структур.
Духовне управління мусульман Криму виникло у 1991 році. Воно об’єднує близько 70% всіх зареєстрованих мусульманських громад в Україні, вважається духовним центром кримських татар та має статус самостійної в канонічному розумінні адміністративної одиниці. „Це - єдина з українських мусульманських організацій, яка проводить регулярні вибори свого керівництва. De jure незалежна організація ДУМК координує свою діяльність з Меджлісом” (4; 29).
Духовне управління мусульман України створено у 1992 році в Києві. Управління має за мету об’єднати мусульман всіх національностей та є другою за кількістю громад мусульманською структурою в Україні. „Головою ДУМУ є громадянин Ливану шейх Ахмад Тамім, який офіційно титулується „муфтій України”. У цьому статусі він визнається державними органами, але не всіма мусульманами України” (4; 29).
Духовний центр мусульманських громад України зареєстровано в 1994 році. Керівні органи цієї організації знаходяться в місті Донецьк, на її базу спирається Партія мусульман України.
Зазначені громади існують паралельно та не мають взаємопов’язаної єдиної структури. Жоден з цих центрів сьогодні не має можливості легітимно виступити від імені всіх мусульман України, представляти їх інтереси в Україні та в міжнородному співтоваристві. Таким чином, мусульманські громади в Україні потребують консолідації, створення єдиного духовного центру. Це можливо лише шляхом досягнення компромісів між лідерами мусульманських громад, визначенні ними головних напрямків розвитку мусульманської громади країни в цілому. Саме таке прагнення до дійсної єдності має більшість мусульман. Були й спроби реалізувати це прагнення на практиці. Так, у 1994 році була здійснена спроба провести всеукраїнський з’їзд мусульман. Він так і не став об’єднуючим.
Об’єднання єдиновірців для задоволення спільних потреб проголосила своєю основною метою Партія мусульман України (далі – ПМУ). Поява цієї партії була неординарною подією в Україні. ПМУ стала першою в Україні партією, яка включила конфесійні ознаки до своєї назви. „На відміну від релегійної організації партія становить зручний електоральний механізм, який вже було використано в двох виборчих кампаніях (парламентській 1998-го року та президентській 2004-го року)” (4; 31). Вже в 1998 році новостворена партія на виборах до Верховної Ради України по загальнодержавному багатомандатному округу отримала 52574 голоси або 0,1980 % голосів. Приблизно такими ж були результати й в одномандатних округах. ПМУ не було враховано того, що виборці голосують не лише за релегійну назву, а мають також й інші мотиви. До цього часу партія має маргінальний характер навіть в середовищі багаточисельного мусульманського населення України. Це обумовлено в першу чергу „донбаським акцентом” ПМУ.
Очевидна наявність певного протистояння між ПМУ та Меджлісом. Зокрема, Меджліс звинувачує ПМУ у безпринципності, а саме використанні посилання на релігію в назві партії, членами якої можуть бути громадяни незалежно від віросповідання. Однак таке положення статуту ПМУ цілком відповідає законодавству України, зокрема, Конституції України, Закону України «Про об’єднання громадян” та Закону України “Про політичні партії”. Таким чином, лише за умови дотримання вимог законодавства мусульманська громада може на законних підставах приймати реальну участь у передвиборній боротьбі. Меджліс також звинувачує ПМУ в тому, що скориставшись розколом у Меджлісі вона привернула увагу кримських татар, які відділились від нього, чим роз’єднала мусульман Криму, протипоставила їх один одному.
Історія ПМУ свідчить, що і в політиці мусульманська громада не уникла розколу. Сама ПМУ має внутрішні конфлікти. В 1999 році в місті Запоріжжя була створена альтернативна ПМУ, яка проголосила себе єдиним повноважним представником ПМУ.
Таким чином, внутрішні протиріччя між окремими ісламськими організаціями, центрами і фракціями перешкоджають подальшому цивілізованому розвиткові мусульманської громади в Україні.
Межетнічні проблеми існують у різних регіонах України. Проте, національні (релігійні) меншини в цих регіонах виникли внаслідок зміни державних кордонів в процесі створення й розпаду імперій, воєн. Що стосується національностей, які сповідують мусульманство, - ситуація має дещо інший характер, який обумовлюється так званою „кримськотатарською проблемою”. Специфіка цієї проблеми полягає в тому, що кримські татари не є просто однією з національних меншин або етнічних груп. Вони є цілісним корінним народом. Це обумовлює дещо інший обсяг прав, ніж ті, що мають національні меншини. Зокрема, корінний народ має право на внутрішнє самовизначення, реальний вплив на існування та розвиток свого народу.
Про цю важливу відмінність багато сказано. Однак й надалі залишається відсутнім усвідомлення суті кримськотатарської проблеми, яка зводиться лише до проблеми депортованих осіб. Чинне законодавство України не містить норм, які б встановлювали права та обов\'язки кримських татар саме як народу, а не національної меншості.
