Однією з найбільш похмурих дат ХХ ст. для кримськотатарського народу є 17 квітня 1938 року − коли були розстріляні найвизначніші його представники.
В утвореній в 1921 році Кримській АРСР проголошувалися принципи пріоритетного розвитку корінного народу півострова − кримських татар. На початку 1920-х почалося активне вивчення їх історії і культури, були відкриті національні школи, кримськотатарський театр, виходили газети і журнали кримськотатарською мовою. Існувало Постійне представництво Кримської АРСР в Москві − і цю посаду завжди обіймав кримський татарин.
Однак уже в другій половині 1920-х почалися репресії під гаслом боротьби з місцевим «націоналізмом». У травні 1928-го вперше в історії радянських національних республік був засуджений і розстріляний глава Кримської АРСР Велі Ібраімов. У 1930-х сталінський курс рішуче дрейфував до відродження великодержавності. Через десять років після розстрілу Велі Ібраімова в історії кримських татар трапилася нова трагедія − вже з великою кількістю безневинних жертв…
Кримський історик, член Українського ПЕН-клубу Гульнара Бекірова у своєму дослідженні про «сталінські списки» 1937−1938 років пише про те, що режим не щадив нікого, зокрема і найвидніших представників кримськотатарської партійної та культурної еліти.
«Сталінські списки» 1937−1938 років − переліки людей, засуджених за особистою санкцією вождя і його найближчих соратників у Політбюро ЦК ВКП (б) до різних мір покарання — переважно до розстрілу. У списку щодо Кримської АРСР від 5 березня 1938 − прізвища видатних представників кримськотатарської партійної та культурної еліти − понад тридцять осіб.
Серед них голова I Курултаю, письменник, педагог Асан Сабрі Айвазов, філолог та історик Осман Акчокракли, нарком освіти Рамазан Олександрович, перший директор Бахчисарайського Палацу-музею Усеін Боданінський, мовознавець і педагог Яг’я Байрашевський, колишній нарком землеробства Сулейман Ідрвсов, поет і філолог Абдулла Лятіф-заде, редактор, публіцист, громадський діяч Мамут Недім, голова Кримського уряду в 1929−1937 роках Абдураім Самедінов, голова Центрального виконавчого комітету Кримської АРСР Ільяс Тархан і багато інших.
У цьому скорботному списку і Сеітджеліль Хаттатов − видатний громадський діяч, один із засновників I Курултаю кримськотатарського народу, людина справді трагічної долі.
У його біографії чимало лакун і різночитань. Згідно з матеріалами кримінальної справи, Хаттатов народився в Бахчисараї в 1873 році, історик Дмитро Урсу вказує роком його народження − 1874-й, а якщо вірити виданню «Реабілітовані історією. Автономна Республіка Крим: Книга шоста». (Сімферополь, 2009. С. 261) Хаттатов з’явився на світ у 1887 році.
Відомо, що він закінчив Сімферопольську татарську вчительську школу. Історик Рустем Хаялі описує його подальшу біографію:
«У роки революції 1905−1907 років за своїми політичними поглядами належав до младотатар. У міжреволюційний період С. У. Хаттатов, паралельно з педагогічною діяльністю, бере участь у суспільно-політичному житті Криму. Будучи гласним Бахчисарайської міської Думи, С. У. Хаттатов в 1913 році подає на розгляд членів проект відкриття інституту для мусульман. У своєму зверненні до членів Думи 20 лютого 1913 року педагог зазначив, що сучасне становище мектебів у Криму жалюгідне як в навчальному, так і виховному аспекті… Відкриття нового навчального закладу дозволило б здійснити більш якісну підготовку педагогічних кадрів для кримськотатарських шкіл».
Після Лютневої буржуазної революції Сеітджеліль Хаттатов став одним із найактивніших учасників громадської діяльності кримських татар. 25 березня 1917 року в Сімферополі пройшов Всекримський мусульманський Курултай під його головуванням. На з’їзді було обрано Тимчасовий кримсько-мусульманський виконавчий комітет.
Правління Мусульманського комітету на чолі з Номаном Челебіджіханом перейшло до широкомасштабної діяльності: були створені духовне і земельне управління, виходили газети «Міллет» і «Голос татар».
У цей період Хаттатов − одна з найбільш значущих постатей у національному русі. За його безпосередньої та активної участі готувався І Курултай кримськотатарського народу.
На засіданнях Курултаю у листопаді−грудні 1917 року була сформована Кримськотатарська національна Директорія. 14 грудня 1917 року Курултай опублікував «Основні закони», було сформовано національний уряд, в якому Хаттатов обійняв посаду директора фінансів і вакуфів. На жаль, проіснував він недовго. У лютому 1918 року після арешту і вбивства Номана Челебіджіхана діяльність Курултаю було припинено. Реанімувати його намагались навесні 1918 року у вигляді парламентського бюро під керівництвом Аблякіма Ільмі. Восени 1918-го Хаттатов очолив партію «Міллі Фірка», якій вдалося взяти участь у виборах у крайові збори і провести II Курултай.
У 1920 році в Криму було встановлено радянську владу. Частина членів партії «Міллі Фірка» співпрацювали з більшовиками, інші — серед них і Хаттатов − припинили активну політичну діяльність. У 1923 році він очолив кооперативний рух «Ширкет», викладав.
Після розстрілу в травні 1928 року голови Кримського центрального виконавчого комітету Велі Ібраімова чортове колесо репресій щосили закрутилося. Був ініційований процес членів партії «Міллі Фірка».
Із обвинувального висновку у слідчій справі № 64513 про контрреволюційну організацію «Міллі Фірка» в Криму: «Після ліквідації найсильнішої та найавторитетнішої опори кримінально-політичного бандитизму в Криму − веліібраімівської групи — з’явилася можливість провести подальшу поглиблену розробку щодо остаточної ліквідації бандитизму і його коренів серед кримських татар. В результаті цієї розробки з’ясувалося існування в Криму організованого ядра, цілком оформленої політичної контрреволюційної партії „Міллі Фірка“, яка зберегла свій основний кістяк з моменту свого зародження в 1917−1918 роках».
У цій справі були арештовані 63 людини, серед них 27 червня 1928 року і Сеітджеліль Хаттатов.
Як сказано про нього в обвинуваченні, «активний діяч Курултаю в Криму і нацдиректоріі в 1917−1918 рр., за завданнями якої їздив до Туреччини для отримання підтримки у боротьбі з більшовиками, один з організаторів «М Ф».
Перший вирок − вища міра покарання − був замінений на 10 років таборів. Покарання Хаттатов відбував на Біломорканалі, потім на Соловках. Звільнився достроково восени 1936 року, в Крим вирішив не повертатися. Він оселився спочатку в Мелітополі, а потім на станції Сокологірна, де влаштувався на роботу в залізничному буфеті.
Але і тут йому не вдалося сховатися від всевидющого ока сталінської каральної машини. Його заарештували в Сокологірному в червні 1937 року і відправили в Сімферопольську тюрму.
Хаттатова звинувачували за статтею 58–6, 8, 11 КК РРФСР як керівника контрреволюційної пантюркістської шпигунської організації, як лідера партії «Міллі Фірка». Вирок − найвища міра покарання − цього разу був виконаний. Сталося це буде 17 квітня 1938 року…
Сеітджеліль Хаттатов був реабілітований на початку 1990-х років, відповідно до Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 року, в зв’язку з відсутністю сукупності доказів, що підтверджують обґрунтованість притягнення його до кримінальної відповідальності.
