23 лютого — початок депортації чеченців та інгушів

За часів правління Сталіна насильницькому переселенню в СРСР піддалися багато народів: німці Поволжя, фіни, калмики, карачаївці, балкарці, кримські татари, понтійські греки, болгари і вірмени, корейці і турки-месхетинці. Масові депортації відбувалися в країнах Балтії і на Західній Україні.

31 січня 1944 року Державний комітет оборони Союзу видав постанову про депортацію чеченців та інгушів в Казахську і Киргизьку РСР «за пособництво фашистським окупантам». А 23 лютого вночі почалася операція «Сочевиця» (російською — «чечевица»), яка завершився 9 березня 1944 року. У її проведенні брали участь 19 тис. офіцерів і бійців НКВС, а також більше 100 тис. солдатів регулярної армії, знятих з фронту.

23 лютого радянська армія, день народження якої хтось продовжує відзначати, вбивала, спалювала живцем, топила своїх співгромадян… Комусь із жертв «пощастило» — вони залишилися живі, але були позбавлені рідної землі, відправлені у заслання.

За офіційною статистикою, було відправлено 180 ешелонів із загальною кількістю переселенців 493 269 осіб. В дорозі народилося 56 немовлят, померли 1272 людини. Живцем було спалено більше 700 осіб. 6 тис. горців, яких не вдалося виселити через сильний снігопад і бездоріжжя, були розстріляні, спалені або втоплені в озері Галанчож.

За ходом виселення стежив особисто Йосип Сталін. «Отець народів» пояснював депортацію тим, що чеченці «добровільно приєдналися до організованих німцями формувань і виступили зі зброєю в руках проти Червоної армії»…

Проте видатний вчений-радянознавець, історик і політолог Аюдурахман Авторханов зазначив, що під час військових дій на Кавказі в 1942–1944 роках територія Чечено-Інгушетії окупованою не була. Головними причинами переслідування та знищення горців радянською владою були постійна боротьба за національну незалежність, фактичне невизнання ними деспотичної системи радянського колоніального режиму, прагнення радянської влади перетворити Кавказ на надійний плацдарм для майбутньої експансії проти Туреччини, Ірану, Пакистану та Індії.

На нових місцях переселенці опинилися без засобів для існування і житла. Лише в перші місяці депортації чеченців загинуло понад 200 тис. людей.

7 березня 1944 року указом Президії Верховної Ради СРСР Чечено-Інгушська Автономна Республіка була ліквідована, а її територія поділена між Грузією, Північною Осетією, Дагестаном і Ставропольським краєм. Замість неї з’явилася Грозненська область РРФСР.

У секретній постанові Ради міністрів СРСР № 4367-1726сс 1948 року говорилося: «В цілях зміцнення режиму поселення виселенців з числа чеченців, карачаївців, інгушів, балкарців, калмиків, німців, кримських татар тощо, а також посилення кримінальної відповідальності за втечі переселенців з місць обов’язкового і постійного поселення ЦК ВКП(б) ухвалює: 1. Встановити, що переселення у віддалені райони Радянського Союзу чеченців, карачаївців, інгушів, балкарців, калмиків, німців, кримських татар тощо проведене навіки, без права повернення їх до колишніх місць проживання. За самовільний виїзд (втечу) з місць обов’язкового поселення цих виселенців винних притягати до кримінальної відповідальності, визначивши міру покарання за цей злочин в 20 років каторжних робіт».

Станом на 1956 рік на землях чеченців та інгушів проживало більше 200 тис. осіб, завербованих з центральної Росії, Дагестану та інших регіонів.

9 січня 1957 року Указом Президії Верховної ради СРСР Чечено-Інгуську АРСР було відновлено. Чеченці й інгуші почали повертатися до Чечні і Дагестану. До 1959 року на території ЧІ АРСР налічувалося близько 300 тис. чеченців й інгушів, більше 100 тис. проживало в Середній Азії.

У сучасній Росії правда про депортацію є небажаною. Один з прикладів цього — заборона до показу відзнятого в 2014 році режисером Русланом Коканаєвим кінофільму «Наказано забути» — в офіційному листі Мінкульту йдеться, що «демонстрація цього фільму сприятиме розпалюванню міжнаціональної ворожнечі» і що нібито факт спалення заживо 700 осіб в аулі Хайбах є «історичною фальшивкою», в той час, як є свідчення, зокрема й лист генерала НКВС Михайла Грішіані про те, що він був змушений знищити там людей. (Більше про історію заборони кінострічки, що викриває злочин радянської влади проти чеченців та інгушів, в матеріалі Тетяни Євлоєвої на сайті Іслам для всіх).