Якщо заглибитись у вивчення історії, то можна побачити, що не раз представники мусульманських народів залучалися до боротьби за незалежність України. В першу чергу, це стосується кримських татар, – відносини між двома народами були складними, але вони визначалися не лише ворожими стосунками, а й дружньою взаємодопомогою. Досить нагадати про те, що славетний перекопський мурза Тугай-бей наклав головою у битві під Берестечком (1652 рік), допомагаючи українському народові виборювати краще життя. Але не лише кримські татари боролися за незалежність нашої Батьківщини. Одним із видатних діячів трагічної доби Визвольних Змагань 1917 - 1921 рр. був полковник Джамбулат Кануков, котрий очолив Військово-Повітряні Сили ЗУНР. Пропонуємо увазі читачів ознайомитися з його життєписом...
Джамбулат Батгирієвич Кануков (1887 (за іншими даними 1875) - 21 травня 1919; в українській військово-мемуарній літературі зустрічаються й інші варіанти написання його прізвища: Каноков, Кануків, Каноків) – видатний військовий діяч, полковник, командир Літунського полку Української Галицької Армії (УГА). Про його життя маємо досить неповні данні. Відомо що він народився у Північній Осетії, був осетином за національністю (у деяких українських джерелах сказано, що він був кабардинцем, у «Споминах командарма» М. Омеляновича-Павленка його названо «татарином». В Російській імперії нерідко усіх мусульман називали «татарами», можливо у цьому полягає пояснення такого етнічного позначення Канукова. Найбільш імовірним видається, що Джамбулат Кануков таки був осетином та мав деяку домішку кабардинської крові).
Початкову освіту Джамбулат здобув у Владикавказькій чоловічій гімназії. У 1909 році закінчив Тверське кавалерійське училище, був направлений на службу корнетом до 7-го гусарського Білоруського полку, який дислокувався у Володимирі-Волинському. З 27 вересня 1912 року був звільнений у запас.
Після початку Першої Світової війни, Джамбулат Кануков знову опинився у війську. З 19 липня 1914 року його було переведено до 22-го піхотного Нижньогородського полку, з 10 жовтня 1914 виконував обов'язки ад'ютанта цього полку. 15 травня 1915 року Джамбулат отримав контузію та був евакуйований з фронту. Після одужання, з 25 червня 1915 року, за власним бажанням був переведений до 17-го корпусного авіаційного загону, де служив льотчиком-дозорцем. 17 жовтня 1915 року був відряджений на навчання до Військової авіаційної школи. 10 травня 1916 року отримав звання поручика. 7 серпня 1916 року закінчив школу та отримав звання військового льотчика. Варто нагадати, що у часи Першої Світової війни авіація як така проходила період свого становлення, а у війську - це був новаторський підрозділ. Тож, можемо стверджувати, що Джамбулат Кануков опанував досить складні знання та вміння для того, щоб стати військовим льотчиком.
З 20 жовтня 1916 року Джамбулат Кануков перебував на службі в 14-му авіаційному загоні, а з 24 березня 1917 - призначений командиром 30-го авіаційного загону.
У 1918 році Австро-Угорська імперія припинила своє існування. На українській території, що входила до складу імперії, була проголошена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), котра 22 січня 1919 року стала автономною областю УНР. З першого дня свого існування ЗУНР опинилася у стані війни з Польщею, котра також відновила свою незалежність, але прагнула оволодіти територією Галичини та Волині.
Джамбулат Кануков, разом зі своїм рідним братом Хасбулатом, з ідейних міркувань вирішили підтримати боротьбу українського народу за незалежність і вступили до лав українського війська у 1918 році. Вони вступили до армії Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. У ній Джамбулат очолював 2-й Подільський авіаційний дивізіон. Із цим дивізіоном у грудні 1918 року Джамбулат Кануков прибув до міста Красне та був включений до складу Летунського відділу УГА. Канукова було призначено помічником командира Летунського відділу сотника Петра Франка, який так його охаректирезував:
«Полковник Кануков був чудовий знавець літання і добрий організатор. Своєю веселою, товариською вдачею скоро зумів позискати всіх. Завжди мав нові «нечувані» ідеї: вмонтовував могутні двигуни на маленькі орли, щоби дійти до великої скорості, наших пільотів, що вміли літати на повільних «авіятках» та «льйодах», посадив на скорі «нюпори» і не зражувався початковими невдачами. Полковник Кануков із самого звуку двигуна означував непомильно, який літак летить» (мову оригіналу збережено).
З 26 березня 1919 року Джамбулат Кануков обійняв посаду командира Летунського відділу УГА. Згідно зі спогадами генерала Мирона Тарнавського, Джамбулат Кануков здобув 9 із 16 повітряних перемог авіації УГА на польському фронті. Життя Джамбулата закінчилося трагічно, він загинув 21 травня 1919 року у диверсійній авіаційній катастрофі біля села Озерна, що на території нинішнього Зборівського району Тернопільської області. Його брат, Хасбулат, також віддав життя за Україну, загинувши 5 лютого 1919 року.
Диверсію організував австрієць Кубіш, котрий був ворожим запроданцем. Він підсипав у мотор літака металеві ошурки. Кубіш намагався втекти з місця злочину, але був убитий сотником Євським, котрий помстився ворогові за смерть свого командира та бойового побратима.
У наш час світла пам'ять про героя-мусульманина, котрий пожертвував власним життям у боротьбі за незалежність України, повертається. У 2010 році вийшла книжка Я. Тинченка «Герої українського неба», у ній віддано належну шану Джамбулатові Канукову. Немає сумнівів у тому, що інформацію про життя та звитяги Джамбулата Канукова потрібно пропагувати та всіляко висвітлювати з просвітньо-патріотичною метою...
Юрій Косенко спеціально для «Іслам в Україні»
