У 1835 році молодий, але вже добре відомий, письменник Микола Гоголь видав збірку творів під назвою «Арабески». Це була своєрідна суміш художніх творів зі статтями, присвяченими літературі і мистецтву. Особливий інтерес серед них викликає есе, головним героєм якого став аббасидський халіф Абдуллах ал-Мамун. Вибір Н. В. Гоголем об'єктом дослідження цього історичного персонажа викликав неабияке здивування у сучасників, для яких історія Арабського халіфату була маловідомою.
Ще до видання збірки «Арабески», Гоголь, на основі статті «Ал-Мамун», підготував лекцію для студентів Петербурзького університету, викладачем якого він був на той момент. Прочитана у жовтні 1834 року лекція викликала неабиякий ажіотаж серед інтелектуальної еліти. Досить сказати, що на ній були присутні відомі поети О. С. Пушкін і В. А. Жуковський. У сучасників збереглися суперечливі враження про лекції: за спогадами одних, Н. В. Гоголь виступив як блискучий оратор, а на думку інших, він говорив «мляво і заплутано, аж нудно було слухати».
Навіть у наш час ім'я ал-Мамуна (786 - 833 р.р.) відоме лише деяким історикам й арабістам. Майбутній халіф був сином правителя Харуна ар-Рашида, який прославився завдяки збірці казок «Тисяча й одна ніч». Ал-Мамун став халіфом завдяки перемозі у громадянській війні над своїм братом аль-Аміном. З достовірних джерел відомо, що у 20-і роки IX століття халіф ал-Мамун заснував у Багдаді Будинок мудрості, дослідницький і перекладацький науковий центр, який став притулком секти мутазилітів.
У Будинку мудрості відомі вчені здійснювали переклади трактатів давньогрецьких і індійських філософів, праць з астрономії, медицини, математики. Сам ал-Мамун опікувався мутазилітами, даючи їм можливість брати участь у теологічних дискусіях. За правління ал-Мамуна, а також його наступників, традиційних ісламських богословів випробовували, запитуючи їх про те, чи був створений Коран. Ті богослови, які висловлювали сумніви щодо цієї тези, вважалися нелояльними до режиму і зазнавали переслідувань з боку влади.
Ось така, досить суперечлива, історична постать привернула увагу Гоголя. Для роботи над статтею письменник задіяв майже всі доступні йому, на той момент, матеріали, присвячені аббасидському халіфові. Здебільшого йдеться про європейських вчених, зокрема І. Г. Гердер, Ш. Л. Монтеск'є, Ч.Міллс, С. де Сісмонді. Зазначимо, що Гоголь, не маючи можливості познайомитися з оригінальними роботами апологетів мутазілітизму, проте, зрозумів сутність їх розбіжностей з сунітами, вказавши на те, що сектанти були впевнені у сотворенні священної книги мусульман — Корану.
Цікаві міркування Н. В. Гоголя про Арабський халіфат як велику мусульманську державу, військова й економічна міць якої затьмарювала силу будь-якої держави тодішнього світу. «Грізний халіфат велично височів на класичній землі древнього світу. Він обіймав на сході всю квітучу південно-західну Азію і замикався Індією; на заході він простягався берегами Африки до Гібралтару.
Сильний флот покривав Середземне море; Багдад, столиця цього нового дивовижного світу, бачив веління свої, що виконуються у віддалених куточках провінцій; Бассора, Нігабур і Куфа зріли новонавернену Азію, що стікає усвої блискучі школи; Дамаск міг одягнути всіх ... дорогими тканинами і забезпечити всю Європу сталевими мечами, й араб уже думав, як би здійснити на землі рай Магомета; створював водопроводи, палаци, цілі ліси пальм, де ... били фонтани і диміли пахощі Сходу».
Гоголя постать ал-Мамуна цікавила ще й тому, що халіфа вважали покровителем наук і мистецтва. Це імпонувало йому як людині творчій. З іншого боку, Гоголь розумів, що спроба прищепити чужорідні елементи, у вигляді давньогрецької філософії, на мусульманський грунт, завдавали руйнівного впливу на ісламське суспільство.
«Багатогранний і точний філософ Греції не міг зійтися з їхньою уявою, занадто стрімкою, занадто колосальною і східною, але аравійські вчені, займаючись тривалий час повільною роботою, уже звикли до точності і формальності, тому й взялися за нього з ученим ентузіазмом. Ці нескінченні висновки і порядок того, що вони раніше відчували в душі полум'яними уривками, не могли не зачарувати тодішніх вчених. Вихований під їх впливом ал-Мамун, сповнений щирої жахи до просвіти, з усіх сил намагався запровадити у своїй державі елементи цього чужого грецького світу».
Ця цитата якнайкраще свідчить про розуміння Н. В. Гоголем усього драматизму, тієї культурно-релігійної революції, яку намагався здійснити ал-Мамун, впроваджуючи в мусульманське суспільство «чужий грецький світ». Гуманізм був потрібен мутазилітам для зміцнення своїх позицій у державі. Це було лише «нове знання», а система, що давала в руки сектантам додаткову аргументацію у суперечці з сунітами. Введення міхни свідчило, що ал-Мамун хотів зміцнити вплив мутазилітів, на противагу сунітам. Цей момент вдало окреслив Гоголь у своїй роботі.
«Першим кроком до створення свого народу він вважав винищення ентузіазму, необхідного для існування народу аравійського; того ентузіазму, якому він завдячував усім своїм розвитком і блискучою епохою, підірвати який означало б підірвати політичний склад усієї держави». Говорячи про «свій народ» Н. В. Гоголь мав на увазі саме мутазилітів і їх вчення, яке повинно було прийти на зміну традиційному сунітському ісламові.
Безумовно, не маючи доступу до арабських першоджерел, Гоголь часом спрощує образ самого халіфа і примитивізує епоху, яка, як мозаїка, складалася з безлічі економічних, політичних, релігійних і військових компонентів, про які автор статті не мав уявлення. Проте, робота Гоголя свідчить про широту його поглядів, які виходили не тільки за межі української історичної і літературної традиції, а й за межі європейського культурного простору.
Олександр Степанченко
