Мандрівники і дипломати кінця XVIII — першої половини XIX століття про анексований Росією Крим

Ханський палац у Бахчисараї
Ханський палац у Бахчисараї
Кримські дервіші
Кримські дервіші
Кримський півострів на старих картах
Кримський півострів на старих картах
Ханський палац у Бахчисараї
Кримські дервіші
Кримський півострів на старих картах
05.06.2018
Оцініть статтю: 
(393 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

Анексія Росією Криму в 1783 році назавжди змінила його вигляд. Півострів, що мав до цього виразні риси східної, мусульманської держави, під впливом колонізаторів почав втрачати свою своєрідність, поступово перетворюючись на звичайну губернію Російської імперії.

Завдяки європейським дипломатам і мандрівникам, в кінці XVIII століття Крим відкрився для Європи. В газетах охоче друкували дорожні замітки, видавали присвячені півострову книги. Іноземці не тільки милувалися численними пам’ятками його історії і культури, але також спостерігали за життям корінних жителів, насамперед кримських татар.

Ті, що намагалися вникнути у суть процесів, які відбувалися у Криму, відзначали, що кримські татари, які опинилися під владою Росії, не могли і не хотіли миритися зі своїм підлеглим становищем. Вони вважали за краще емігрувати до Османської імперії, ніж терпіти національний і релігійний гніт.

Побувалий 1803 року в Криму французький дипломат Жан Реї відзначав: «Підвладна нація, звичаї і релігія якої занадто відрізняються від властивих панівній нації, утискається і пригноблюється її правителями, навіть якщо ті і не думають вводити тиранічні порядки». Саме з цієї причини вже у першу хвилю півострів покинули десятки тисяч кримських татар.

Але далеко не всі іноземці були спостережливі та об’єктивні. Ще один француз Поль Гібаль писав: «Гірські татари… за характером своїм ліниві і живуть, насолоджуючись життям, як вони це розуміють, не турбуючись про те, як би розбагатіти. У цьому сенсі вони, можливо, мудріші за європейців». Це типова думка дрібного буржуа, що мав хронічну нестачу грошей і вирушив заради наживи і пригод у країни, про які він до цього не мав жодного уявлення.

Після підкорення Криму Росією іноземці помітили спад релігійності у мусульман півострова, а також широке розповсюдження серед представників народу забобон. Шотландський мандрівник Джеймс Вебстер зі скепсисом розповідав про релігійні церемонії дервішів: «Дивно: щоб провести подібну церемонію, нам потрібно було дати деяку суму грошей — але дух торгівлі властивий не тільки магометанам. У Харлемі, Люцерні і Катанії для нас грав орган з тієї ж причини, яка змусила виступати цих бідних дервішів… Коли ми вперше опинилися в мечеті, мулла був точно так само вдячний нам за два рублі, як і дервіші, які отримали дванадцять рублів на всіх з нагоди нашого другого візиту. Насправді це викликає співчуття. Чи повинен вік, чи повинна віра бути на побігеньках у молодості і цікавості?».

Вигук Вебстера виглядає нещирим, особливо з огляду на той факт, що він разом зі своїми супутниками провокував кримців, пропонуючи їм гроші за видовище, яке він жадав побачити.

Про поширеність забобонів серед кримських татар писали багато мандрівників кінця XVIII і першої половини XIX століття. Згідно х їх свідченнями, кримці не довіряли лікам, вважаючи за краще використовувати амулети.

Англійка Мері Гоулдернесс, що жила деякий час у Криму, повідомляла, що під час хвороби її дочки їй порадили звернутися за допомогою до мулли. «Він напише вам папір, яку вам потрібно спалити і потримати дитя над його димом; після цього воно видужає; або, можливо, він попросить вас, не дивлячись на папір, зашити її в одяг, і нехай вона носить її, не знімаючи…».

Деякі іноземці відчували себе, як колонізатори в Індії або Америці. Дехто навіть планував купити там землю і завести своє господарство. При цьому корінні жителі півострова їм здавалися недостатньо працьовитими для того, щоб бути гідними працювати на нових господарів.

Петер Паллас взагалі пропонував виселити татар з південного берега Криму. «Можна було б їх замінити майстерними поселенцями, які взялися за культуру вин, олій, бавовни, шовку, у чому держава знайшла б свою вигоду, ніколи не спроможну вийти від жителів настільки мало діяльних», писав він у своїх записках.

Англієць Едвард Кларк пропонував інше рішення «кримської проблеми». На його думку, великим європейським державам варто було відібрати Крим у Росії і повернути його Османській імперії. Цікаво, що саме ця ідея була взята на озброєння Англією і Францією в період Кримської війни.

Разом з тим деякі мандрівники у своїх дорожніх нотатках і листах залишили коментарі, які свідчать про те, що втрата незалежності стала не тільки національною, а й культурною катастрофою для кримськотатарського народу.

Француз Шарль де Лінь, що приїхав у червні 1787 року до Криму, в листі до своєї знайомої Луїзи де Куаньї так описував відвідування ханського палацу в Бахчисараї: «Я перебуваю в гаремі останнього кримського хана, який був зовсім неправий, знявши табір свій і передавши росіянам чотири роки тому найпрекраснішу країну на світі…

У нашому палаці, де є місце мавританському, арабському, китайському і турецькому, всюди фонтани, невеликі сади, картини, позолота і написи; серед іншого, в дивовижному і чудовому залі суду кругом на карнизі йдуть золоті букви, які проголошують турецькою: «На прикрість заздрості, нехай буде відомо всьому світові, що ні в Ісфагані, ні в Дамаску, ні в Стамбулі немає такого багатства, як тут».

Ймовірно, найдивовижнішим фактом, який відзначали багато мандрівників, було те, що аж до кінця XIX століття в Криму спостерігалася тенденція культурного і частково релігійного впливу, який здійснювали корінні жителі на переселенців з російської глибинки. Це проявлялося в тому, що частина новоявлених колоністів почала наслідувати побут і звичаї кримських татар аж до того, що переймала мову корінного народу.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.