Мечеті півдня України в історичних документах та описах мандрівників

Залишки мінарету в Цивільному дворі Акерманської (Білгород-Дністровської) фортеці
Руїни мечеті в Ескі-Сарай, Крим
Розкопки Аккерман
Середньовічне мусульманське кладовище в Бахчисараї
27.05.2016
Оцініть статтю: 
(358 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

Якщо колись буде складено список мечетей, що існували на землях півдня України, то, без сумніву, він буде налічувати не одну тисячу мусульманських культових споруд. Більшість з них було зруйновано в результаті російсько-турецьких воєн і спричиненої ними анексії територій, що раніше належали Кримському ханству та Османській імперії.

На момент захоплення російськими військами Криму в 1783 році, як свідчать архівні документи, на півострові було понад 1660 мечетей. Але вже через кілька десятиліть їх кількість почала швидко скорочуватися. Після поразки у Кримській війні 18531856 рр. Російська держава почала проводити політику витіснення кримськотатарського населення. У період з 1860 по 1862 рр. Крим змушені були покинути близько 200 тисяч татар. Це призвело до того, що було покинуто понад 700 сіл, частину з яких згодом заселили колоністи з центральних губерній Росії. До 1889 року кількість мечетей скоротилася до 737, а до 1921 року залишилося лише 632 мечеті, з яких до нашого часу збереглося не більше 10%.

Вперше про будівництво мечеті на території півдня України відомо з твору «Сельджук-наме», в якому повідомляється про похід еміра Хусам ад-Діна Чупана в Судак. В результаті успішного походу сельджуки побудували в захопленому місті мусульманський храм. У сельджуцькій хроніці пишномовно описується тріумф переможців: «Війська прийняли парадний вигляд. Був приготований багато оздоблений мінбар, глава амірів поклав на голову священний Коран на золотому блюді, у руку взяв султанський штандарт. Так з урочистістю увійшли в місто. На підвищенні міста муеззін виголосив заклик до молитви і менше ніж за два тижні збудували прекрасну соборну мечеть».

Ймовірно, сельджуцька мечеть була єдиною мусульманською культовою спорудою на півострові аж до 1314 року, коли золотоординський хан Узбек наказав побудувати знаменитий храм в Старому Криму, який зберігся до наших днів.

Окрім Криму, в межиріччі Дунаю і Дону, після того як Іслам став державною релігією Золотої Орди, були побудовані сотні мусульманських культових споруд.

У 1542 році османський султан Сулейман Пишний в листі польському королю Сигізмунду Старому, аргументуючи свої претензії на землі Північного Причорноморя, писав: «У тих межах багато мусульманських могил і мечетей знаки ще не зникли». Трохи пізніше кримський хан Сахіб Гірей I у листуванні з литовським великокняжеським двором уточнив: «Урочища по річці Буг і по Синій воді Яркгумакли і Ян' кгілунгу» належали Криму «знаки того були».

В селі Маяки (Одеська область), що існує і понині, з давніх-давен стояла татарська мечеть. У «хронологічно-історичному описі церков єпархій Херсонської і Таврійської» говориться: «росіяни, капличної секти, тут оселившись, побудували собі каплицю з каменю татарської мечеті і з руїн інших мусульманських будівель».

Про кількість мусульманського населення півдня України в період раннього середньовіччя свідчить повідомлення турецького історика-хроніста Ібрагіма Печеві: «1027 р. г. (1618) сталося відправитися в сторону Аккермана і Бендер. Саме навпроти Бендер знаходилися руїни однієї багатосклепінчастої будівлі. Біля входу чітким почерком написані слова: Це могила Шириня; Інша частина напису не збереглася. Ще й тепер на очаківських рівнинах видно сліди кількох кладовищ. На деяких цвинтарних каменях написані коранічні вірші і слова сповідання (шахада); на інших видно написи на шталт таких: Тут спочиває такий-то шейх'-уль-іслам, або шейх, або муфтій, або візир, або мірза».

Датований початком XVI століття польський документ з Архіву Замойських повідомляє унікальні відомості про численні мусульманські памятки, зокрема мавзолеї і мечеті, в Буго-Дністровському і Дніпро-Бузькому межиріччі. «Від Тягині півдня (йти) на Кучурган, нижче Тягині мечеть. На Карагаші після двох днів ходу від того Кучургана, мечеть. Ще після дня ходу від Карагаша до Куяльника, мечеть. Від Куяльника два дні ходу до Бугу, Піщаного Броду, там дві мечеті. На річці Сухий Чарталі, там, де вона впадає в Буг, мечеть. Від Піщаного Броду до Вітовтового мосту, шість миль, там мечеть».

Після приєднання південноукраїнських земель до Османської імперії і Кримського ханства почався новий період активного будівництва мусульманських культових споруд. Більшість мечетей було побудовано у великих містах: Кілії, Ізмаїлі, Акермані, Очакові.

Історик середини XVIII століття C. Мишецький стверджував, що «на тій річці Буг, відстанню від лиману 200 верст, було велике місто, іменоване Чичиклей, і в нім було мечетей багато, а побудоване і розорене від турків».

В описі Очаківського степу, зробленому інженером Францем-де-Воланом в кінці XVIII століття, натрапляємо на згадку про руїни мечеті в селищі Ак-Мечеть (рад. Акмечетка, Миколаївська область).

Про те, як виглядали незбережені до наших днів мечеті, можна дізнатися з опису мандрівника Ж. Ромма, який відвідав в 1786 році Карасубазар (Крим). «Мечеть квадратна. Підвищення розташоване над входом в неї, у всю ширину. На протилежній стіні знаходяться два великих вікна, віконниці яких були закриті зовні, так що мечеть була освітлена тільки невеликими вікнами, розташованими вгорі. Біля великих вікон, по кутах знаходилися, з одного боку, кафедра, з іншого пюпітр. Зі стелі звисали 3 люстри, що складалися з кількох скляних стаканчиків, які, мабуть, грають роль ламп, але вони не були запалені В іншій мечеті, над нішею, де поміщається Коран, написані імена бога, Магомета і декількох інших пророків. Цей звичай писати імена тих, до кого підносять благання або кого боготворять, мені здається, нітрохи не гірший образів, якими прикрашаються інші храми».

Численні свідчення істориків та мандрівників говорять про те, що протягом кількох сотень років, з XIV і до початку XIX століття, південноукраїнські землі були територією Ісламу. «Раптове» зникнення цілих міст, мечетей, мавзолеїв, кладовищ було викликано не стихійними лихами або військовими діями, а цілеспрямованою політикою Російської імперії щодо викорінення мусульманських народів Північного Причорноморя і руйнування їх матеріальної культури.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.