Існують загальні закони людської історії, існують і спеціальні закони, що регулюють життя світової мусульманської умми. І ті, й інші встановлені Творцем світу і життя на землі - Аллахом. «І ось Ми створили серед вас таку громаду, щоб ви стали прикладом для [інших] людей, вам же прикладом був би Посланник...» (Коран, 2:143). Тобто будь-яке відхилення від виконання своєї історичної світової місії приводить до неминучих результатів, і один з них — позбавлення мусульманської громади милості Аллаха і Його допомоги, різні покарання і біди у цьому світі і світі майбутньому.
«Невже вони не мандрували по землі і не бачили, який був кінець тих, хто жив до них? Вони перевершували їх міццю, вони орали землю і обробляли її краще, ніж це робили [мекканські багатобожники]. До них явилися посланники з ясними знаменнями. Аллах не збирався поступати з ними несправедливо, це самі вони несправедливі до себе. Для тих, хто творив зло, кінець був поганим у покарання за те, що вони відкидали знамення Аллаха і знущалися з них. Аллах створює творіння первинно, потім повторює його, а вже потім ви будете повернуті до Нього. І в той день, коли настане [Судний] час, грішники будуть у розпачі. І не заступиться за них ніхто з тих, кому вони поклонялися поряд з Аллахом, і вони перестануть вірити у них (тобто ідолів). У той день, коли настане [Судний] час, [віруючі і невіруючі] розійдуться [у різні сторони]. Що до тих, які увірували і творили добрі діяння, то вони будуть облагодіяні у райському саду. Що ж до тих, які не увірували і відкинули Наші знамення і те, що предстануть перед Нами, то вони будуть піддані покаранню» (Коран, 30:9-16).
Ці аяти навчають принципу історії, філософії історії. Мусульмани повинні зрозуміти ці принципи, щоб разібратися у своєму минулому і сьогоденні, підготувати і прогнозувати своє майбутнє з ясним знанням цих законів. На жаль, історія Ісламу і мусульман, як не дивно, поки що не була написана, і причин тому декілька. По-перше, мусульмани з давніх часів писали переважно не історію, а збірники відомостей, повідомлень і подій. По-друге, європейці, що писали історію Ісламу і мусульман, робили це упереджено, вороже і необ'єктивно.
По-третє, мало хто використовував філософію історії (або через незнання останньої, або через нелюбов до європейських наук), хоча той же Ібн Хальдун випередив європейців у вивченні, визначенні і виведенні законів історії і її принципів. Але, як мовиться, немає пророка у своїй батьківщині - Ібн Хальдун не був затребуваний повною мірою; вивчення його праць і думок було академічним, не перейшовши зі стадії теорії до стадії практики. А мусульманські правителі були більше зайняті міжусобицями, інтригами, задовольняючи власну пристрасть до розкоші. До чого це привело ісламський світ, всі мусульмани прекрасно знають, але, схоже, не вчаться на історії.
По-четверте, ісламська історія дуже сильно постраждала внаслідок упередженості мусульманських істориків. Складно знайти книги з історії Ісламу і мусульманських держав, які можна було б читати без оглядки на племінну, етнічну, ідеологічну, мазхабну, династичну або службову приналежність автора.
Яку концепцію розуміння історії Ісламу ми пропонуємо? Вона базується на декількох основах. По-перше, це розуміння філософії ісламської історії і світової місії мусульман. Так, ні більше, ні менше. Існують загальні закони людської історії, існують і спеціальні закони, що регулюють життя світової мусульманської умми. І ті, й інші встановлені Творцем світу і життя на землі - Аллахом.
«І ось Ми створили серед вас таку громаду, щоб ви стали прикладом для [інших] людей, вам же прикладом був би Посланник...» (Коран, 2:143). Тобто будь-яке відхилення від виконання своєї історичної світової місії приводить до неминучих результатів, і один з них — позбавлення мусульманської громади милості Аллаха і Його допомоги, різні покарання і біди у цьому світі і світі майбутньому.
«Додавання [місяця до заборонених] тільки збільшує невір'я. Від цього ті, які не вірують, збиваються [зі шляху Аллаха]. Вони в один рік важають дозволеним додавання місяця, в інший рік оголошують забороненим, щоб зрівняти кількість [місяців], які Аллах зробив забороненими. Таким чином, вони оголошують дозволеним те, що заборонив Аллах. Їхні лихі діяння здаються їм добрими, але Аллах не веде прямим шляхом невірних. О ви, які увірували! Що з вами? Коли вас закликають: «Виступайте [на боротьбу] за справу Аллаха», - ви ніби приростаєте до землі. Невже ви віддаєте перевагу життю у цьому світі перед життям у світі майбутньому? Адже насолода життям у цьому світі у порівнянні з майбутнім мізерна» (Коран, 9:37-38).
Посланник Аллаха (мир йому і благословення) сказав: «О люди, Аллах говорить вам: Веліть благе і забороняйте нечестиве, інакше прийде час, і ви звернетеся до Мене з благанням,а Я не відповім вам, попросите Мене про щось, а Я не дам вам цього, будете потребувати перемоги, але Я не дам вам її».
Наші праведні предки прекрасно розуміли це. Їх поєднувала спільна історична доля, що означала спільне завдання і спільну мету у цьому житті. Кожний, від полководця до простого солдата, розумів це. Подивіться, як звичайний солдат Рубаї ібн Амір говорить полководцеві персів Рустуму про мету війська мусульман: «Аллах послав нас, щоб звільнити, кого Він побажає, з рабства інших людей і привести їх до рабства перед одним Аллахом; щоб вивести їх із тисняви цього життя до широти світу майбутнього, звільнити їх від деспотизму релігій і дати справедливість Ісламу».
Тоді Рустум, який не зміг вести переговори з цією людиною, попросив іншого переговорника, сподіваючись, що зможе домовитися з ним. Йому прислали Мугіра ібн Шуаба. Рустум запропонував йому величезні багатства і обіцяв дари кожному мусульманському воїнові. На що Мугіра відповів: «Ми прийшли до вас за наказом нашого Господа, ведемо боротьбу на Його шляху, виконуємо Його веління і прагнемо до Його обіцянки. Ми закликаємо вас до Ісламу і його закону. Якщо приймете, залишимо вас і підемо, передавши вам книгу Аллаха, а якщо відмовитеся — або відкуп, або війна. Інакше, знайте, що Аллах віддав нам у спадщину ваші землі, багатства і потомство. Прийміть нашу пораду, і клянуся, що прийняття вами Ісламу дорожче для нас і улюбленіше, ніж трофеї і ваші багатства» ( Ат-Табарі).
Так само, як і Пророк (мир йому і благословення) смиренно опустивши голову, в'їжджав у звільнену від ідолів Мекку, мусульмани входили у звільнені від деспотів і гнобителів країни.
«Коли підоспіє допомога Аллаха і настане перемога, і коли ти побачиш, що люди натовпами стануть приймати віру Аллаха, то возвелич Господа твого і проси у Нього прощення, тому що Він - прощаючий» (Коран, 110).
Велика місія вимагає відповідного виховання - виховання якостей, які дозволять її виконати. Саме завдяки такому вихованню мусульмани змогли досягти всіх своїх успіхів. Так, вірячи у свою місію і маючи необхідні якості, виховані на прикладі пророка Мухаммада (мир йому і благословення) мусульмани стали кращою із громад.
«Ви - краща із громад, створена на благо людей; ви велите вершити схвалюване [по шаріату і розуму], забороняєте творити несхвалюване і віруєте в Аллаха» (Коран, 3:110).
Стратегія поширення Ісламу
Перший етап — заклик керівників держав і лідерів народів дотримуватися Ісламу і очистити свої народи від помилкових вчень і язичництва, гріха і нечестя. Після того, як пророк Мухаммад (мир йому і благословення) зміцнив державу Ісламу на Аравійському півострові, звільнивши його від ідолопоклонства, а також уклав перемир'я з курайшитами, стало можливим звернутися із закликом за межі земель арабів. Починаючи з 6 року хіджри, посланник Аллаха (мир йому і благословення) регулярно відправляв послання до правителів і царів тодішніх держав, у яких закликав їх до Ісламу і єдинобожжя.
У переписці між Мунзіром ібн Сава, правителем Бахрейну і пророком Мухаммадом (мир йому і благословення) ми знаходимо: «О посланник Аллаха, я прочитав твій лист до людей Бахрейну. Серед них є ті, кому сподобався Іслам, і, захопившись ним, вони прийняли його; є й ті, кому це не сподобалося. На моїй землі живуть іудеї і вогнепоклонники-перси. Що ти скажеш про це?»
На це Пророк (мир йому і благословення) відповів: «В ім'я Аллаха, Милостивого і Милосердного. Від Мухаммада, посланника Аллаха, Мунзіру ібн Сава. Мир тобі! Я дякую Аллахові, крім якого немає бога, і свідчу, що немає божества, крім Аллаха, і Мухаммад посланник Аллаха. Я нагадую тобі про Аллаха Всевишнього і Найвеличнішого. Воістину, той, хто дає наставляння, наставляє самого себе. Той, хто слухає моїх посланців, той слухає мене, хто підкоряється моїм посланцям і слідує їхнім вказівкам, той слідує моїм вказівкам. І мої посланці дуже добре про тебе відгукнулися. Тому я залишаю тебе правителем і підтверджую твої повноваження. Приймаю мусульман і те, з чим вони прийняли Іслам, прощаю тим, хто вчинили злочин і приймаю їхнє каяття. І ти, поки гідно і добре правиш там, не будеш знятий з твоєї роботи. А з тих, хто залишився іудеєм або вогнепоклонником, візьми податок за охорону і безпеку».
Цим же шляхом слідували і праведні халіфи, які правили після пророка Мухаммада (мир йому і благословення).
Другим етапом був військовий джихад з метою протистояння силам зла і невір'я, які намагалися знищити Іслам або перешкоджати його поширенню серед народів. І при зародженні Ісламу, і сьогодні - завжди є люди, що не приймають діалогу або миру з мусульманами на принципах добросусідства.
Джихад такого роду застосовується і для усунення перешкод, що заважають народам побачити світло Ісламу і його істину. І нерідко саме цей етап приходив за першим, тому що мало хто з правителів погоджувався дати своєму народу вибір або хоча б дозволити просте ознайомлення з Ісламом. Відомо, що з правителями Ефіопії і Бахрейну, які не перешкоджали своїм народам у виборі віри, Пророк (мир йому і благословення) уклав вічний мир, визнавши їхні права. Ті ж, хто привласнив собі право забороняти своїм народам вільний вибір віри, як наприклад правителі Персії або Візантії, стали ворогами мусульман.
Для виконання цього завдання, посланник Аллаха підготував великих полководців і воєначальників, імена яких добре відомі мусульманам. Наприклад, Халід ібн Валід, Саад ібн абі Ваккас, Абу Убейда ібн Джаррах та інші. Але, звичайно, вони не зробили б нічого, якби з ними не було відданих воїнів, вихованих Кораном і вірою в Аллаха. Метою досягнутих ними перемог під Ярмуком, Кадессією, Нахавандою, Аджнадейном та інших була не слава, завоювання або багатства, а утвердження істини і знищення кривди.
Третій етап поширення Ісламу - очищення народів від оман і подальше їхнє виховання в Ісламі.
Коли мусульмани звільняли народи від нечестивих правителів, то починали з того, що перекривали джерела псування і оман, ліквідовували політичне безправ'я, соціальну несправедливість, економічне гноблення і релігійний деспотизм. Потім, мусульмани закладали основи ісламської культури і цивілізації, зводячи мечеті і будуючи школи — тобто все те, що є засобом для боротьби з хибними ідеями й аморальністю і служить поширенню правильних знань і духовного розвитку. Це й було найважливішим, довгим і складним періодом, на якому, у принципі, і закінчувалася стратегічна робота на новій території. На цьому етапі люди очищалися від негативної спадщини минулого: помилкових вчень, гріхів, поганих традицій і звичаїв. Все це замінювалося ісламською моральністю, цінностями і традиціями, що відповідають божественній волі. Природно, звичаї і традиції, що не суперечать Ісламу, ніким не заборонялися. Прийшовши на нові території, мусульмани не насаджували своїх національних традицій або культурних особливостей серед нових мусульманських народів.
Для виконання цієї місії посланник Аллаха (мир йому і благословення) підготував відповідних людей. Мусульманська армія завжди складалася із двох частин: тих, хто вів «військовий джихад», і тих, хто відповідав за «виховний джихад». Останні були більш численні і стратегічно пріоритетні, оскільки саме виховання людей і очищення народів від невір'я і язичництва і є метою джихаду. З полководців виховного джихаду можна згадати Абдуллаха ібн Масуда і Абу Мусу Ашарі в Іраку, Муаза ібн Джабаля і Абу Дарду у Шамі, Абдуллаха ібн Амра ібн Аса в Єгипті та інших.
На цьому етапі нові мусульманські народи знайомилися з основами Ісламу і його законами, перебудовували своє життя на новий лад і виховувалися в ісламському дусі.
Звичайно, хтось може здивуватися легкості, з якою десятки народів за короткий термін приймали Іслам, як тільки звільнялися від гніту своїх правителів і еліти. Нерідко через незнання, а частіше з фанатизму, все списують на силовий примус, але це явна брехня, яка навіть не варта обговорення.
(Далі буде)
Сейран АРІФОВ
За матеріалами газети «Арраід»
Посилання на тему:
Розбіжності в ісламі. Термінологія і релігійні поняття
Розбіжності в ісламі. З основ розуміння релігії
«Мазхабізм», іджтихад, таклід. З основ розуміння релігії
Важливість слідування думці вчених. З основ розуміння релігії
Розуміння релігії: відсторонення від забобонів
Розуміння релігії. Джерела, що не можуть бути доводами Шаріату
