Українські та мусульманські військові формування у радянсько-польській війні 1920 року. Частина друга

Українські та мусульманські військові формування у радянсько-польській війні 1920 року. Частина друга
Татарські улани
Українські та мусульманські військові формування у радянсько-польській війні 1920 року. Частина друга
Флаг 6-й дівізії УНР
Українські та мусульманські військові формування у радянсько-польській війні 1920 року. Частина друга
Улани
Українські та мусульманські військові формування у радянсько-польській війні 1920 року. Частина друга
Українські та мусульманські військові формування у радянсько-польській війні 1920 року. Частина друга
Українські та мусульманські військові формування у радянсько-польській війні 1920 року. Частина друга
11.11.2021
Оцініть статтю: 
(20 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

Татари, що живши у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій, сумлінно виконували свій військовий обов’язок перед країною, що стала для них новою батьківщиною. І в Польщі, і в Литві людність шанувала їхні звичаї та віру. Багато мусульман брали участь у всіх війнах і повстаннях на території польсько-литовської держави, починаючи від кінця XIV століття. Не стала винятком і військова кампанія 1920 року.

Успішна операція Війська Польського та Армії УНР, що увінчалася здобуттям Києва, не поставила крапку в радянсько-польській війні. Коли у столиці України проходив парад, на півночі, в лісах Білоруси, точилися запеклі бої між частинами Червоної армії та польськими військами. Командувач Західного фронту М. Тухачевський готував наступальну операцію, щоб відтягнути з України найбоєздатніші частини.

14 травня Червона армія перейшла в наступ, але він не мав сподіваного успіху: польські війська легко відбили всі атаки. Командуванню в Москві стало зрозуміло, що без перекидання великих резервів неможливо розраховувати на перемогу. Основного удару вирішили завдати в Україні. Для цього в район Умані перекинуто 1-я Кінну армію під орудою С. Будьонного. У її складі на той момент були сім кавалерійських дивізій, численна артилерія, шість бронепоїздів і 12 літаків.

27 травня 1-я Кінна армія атакувала польські частини та прорвала їхню оборону на вузькій ділянці фронту. 29 мая війська Будьонного завдали удару по цілому фронті, перекинули польські та українські дивізії, стрімко сунувши в тил полякам. За кілька днів виникла реальна загроза оточення угруповання союзників у районі Києва. 10 червня польські та українські війська покинули Київ, підірвавши мости через Дніпро. 12 червня столицю України зайняли частини Червоної армії.

Татарський кавалерійський полк завдяки своїй розвідці перший виявив докази майбутнього наступу червоних. У донесенні командуванню польської армії сказано: «27 травня рейд татарської кінноти виявив появу на фронті свіжих російських частин: 59-го стрілецького полку та 4-ї кавалерійської бригади».

Від початку відступу з Києва полк татарських уланів разом із 17-м кавалерійським полком прикривав відхід союзних армій. Новий командир 7-ї кавалерійської бригади, що замінив генерала Романовича, генерал Станіслав Сушинський писав про своїх підлеглих: «Заслуговує на увагу ініціативність і винахідливість татар уланського полку, їхня сміливість і розмах під час атаки».

У червні-липні 1920 року мусульманські воїни татарського полку вели невпинні бої, прикривавши відхід польської армії. У цих боях полк зазнав тяжких утрат: у його лавах до середини липня лишалося лише 86 улан. Після поповнення добровольцями-мусульманами полк прибув до міста Плоцьк на Віслі, що за 100 кілометрів на північний захід від Варшави. У цей час, на початку серпня, у складі полку було 14 офіцерів і 393 рядових. Завданням уланів було прикриття Варшави від частин Тухачевського. Для швидкого просування до польської столиці командування Червоної армії висунуло 3-й Кавалерійський корпус у складі двох дивізій та п’ятьох окремих бригад. Корпусом командував вірменин за національністю Гая Гай (Гайк Бжишкян) — мабуть, саме через це польські офіцери вважали це з’єднання за вірменське.

Крім татарських уланів гарнізон міста складався з артилерійської батареї, що мала 5 гармат і 9 кулеметів. До захисту Плоцька залучили кілька піхотних полків — вони були створені поспіхом і не мали бойового досвіду. Також гарнізон підтримували кілька кораблів Віслинської річкової флотилії, що мала 7 гармат і 21 кулемет. Загальна чисельність захисників міста становила 3500 осіб.

3-й Кавалерійський корпус червоних більше як у двічі перевищував числом гарнізон Плоцька. Його завданням було захоплення стратегічно важливого мосту через річку Вісла, що дозволяло зайти в тил варшавського угруповання польської армії. Бої за місто мали були надзвичайно запеклі. Командир третього ескадрону татарських уланів поручик Іскандер Ахматович пізніше згадував:

«Цивільні особи, в тому числі жінки й діти, надали велику допомогу та підтримку… Деякі билися на передовій зі зброєю в руках, наприклад, члени Цивільної гвардії. Кілінський (офіцер полку) зібрав добровольців і на чолі такого імпровізованого загону чинив напади на більшовиків. Під час бою ми потрапили на Канонічний майдан поруч із парком і церквою, остання твердиня оборонців міста. Там був невеликий простір, що відокремлює нас від мосту. Кавалерія (червоних) та артилерія галопом спускаються до мосту, викликаючи ще більшу паніку. Вони вже на майдані та стріляють у нас із коней… Влучний вогонь козацьких кулеметів викликає жахливі втрати серед людей і коней цієї роти. Паніка призвела до того, що групи солдатів помилково стріляли у своїх».

Напруга боїв була неймовірна, кілька днів доля Варшави висіла на волоску, і тільки завдяки героїзму полку татарських уланів удалося відборонити Плоцьк і не дати корпусу Гая прорватися до польської столиці. До кінця боїв понад 80 % особового складу полку вбито й поранено. Ціною свого життя мусульмани врятували Варшаву від захоплення радянськими військами.

Уранці 19 серпня підійшли підкріплення під орудою генерала Осіковського, почавши контрнаступ проти частин Червоної армії. Унаслідок атаки відбито квартали Плоцька, зайняті більшовиками. Залишки полку татарських уланів кинулися переслідувати корпус Гая, що відступав. У цьому останньому бою загинули 36 мусульман, у тому числі два офіцери, а кілька десятків поранено.

Поки корпус Гая намагався охопити Варшаву з півночі, з півдня назустріч йому рушила 1-я Кінна армія Будьонного. На шляху червоних кавалеристів не було великих польських частин, здатних чинити гідний опір. Лише 6-а українська дивізія під командуванням полковника М. Безручка не втратила боєздатности. Розгорнута в місті Замостя, вона кілька днів, 29 і 30 серпня, відбивала атаки «будьонівців», використовуючи стародавні оборонні укріплення. Цього часу стало, щоб командування польської армії змогло перекинути резерви та завдати по 1-й Кінній армії потужний контрудар. Опір мусульманського полку під Плоцьком та української дивізії під Замостям урятував Польщу від розгрому та втрати незалежности.

10 вересня останній командир татарських уланів майор Томашевич повідомив воїнам про розпуск полку через неможливість його подальшого поповнення. До цього часу людські ресурси мусульманської громади Польщі були цілком вичерпані.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.