«1740-і роки були часом запеклого гоніння на іслам... У Казанській губернії до червня 1744 року з 536 мечетей було зруйновано 418; від повного знищення утрималися тому, що слух про це міг дійти до мусульманських країн і викликати там руйнування церков».
(Бартольд В.В., т.9, стор. 409-410)
Мечеті Криму, як пізніше показав час, очікувала та ж доля. Протягом декількох століть із поширенням у Криму ісламського віровчення відбувався історичний процес об\'єднання різних етноконфесійних груп, що населяли півострів, у кримско-татарский народ. Побудовані в 13-18 ст. мусульманські культові спорудження (мечеті, мадрасе) як архітектурні пам\'ятники минулого є частиною нашої культурної спадщини. На сході мечеті поряд з палацами й міськими укріпленнями були основними елементами міської архітектури й розрізнялися за своїми функціями і розмірам. За звичай будувалося кілька соборних мечетей, де проходила загальноміська п\'ятнична молитва, і десятки малих квартальних для зручності здійснення п\'яти намазів, обов\'язкових для мусульман. Квартальні мечеті були справжніми чоловічими клубами. В умовах, відмінних від Заходу, де міське самоврядування породило ратуші, роль соборних мечетей була величезною. Вони персоніфікували собою духовну єдність членів міської громади, там затверджувалися норми правопорядку й морально-естетичні положення ісламу. Кожен прибулець, перш ніж користуватися привілеями городян, повинен був прийти в соборну мечеть і тим як би підтвердити своє безумовне підпорядкування всім вимогам місцевої духовної й світської влади.
Мусульманські культові споруди були архітектурними символами віри, саме їхнім будівництвом східні правителі й знать прагнули ввічнити своє ім\'я. Тому в Криму було чимало мечетей, що наочно представляли епоху середньовіччя, насичену важливими історичними подіями, що доносили із глибини століть імена сельджукських, османських, мамлюкських султанів, золотоординських і кримських ханів. Вони втілювали в собі культурні, політичні й економічні зв\'язки півострова з різними регіонами ісламського світу. Показовий, наприклад, цілий ряд імен і подій в історії, зв\'язаних з будівництвами мусульманських молитовних будинків. Одне з перших згадувань у письмових джерелах про будівництво мечеті в Криму відноситься до 1222 р. У період правління Ала эддина Кей-Кубада (1219-37) Румский султан у Малій Азії досяг апогею своєї могутності. По велінню султана сельджукські війська під проводом Хюсам эддіна Чобан-бея висадилися в Криму, відвоювали в кипчаків місто Судак, побудували мечеть. Осман Акчокракли особливо відзначав, що за багатовікову історію свого існування вона неодноразово перебудовувалася, змінювалося її призначення. В 1423 році генуезькі місіонери перетворили мечеть в «католицький храм», турки з 1475 р. знову в мечеть, а з 1783 р. у фортеці розташовувався російський гарнізон.
В 1262 р. Ханом золотої Орди Берке й мамлюкським султаном Бейбарсом (кипчак, виходець із Криму, помер в 1277р.) був укладений військово-політичний союз. Тривалий час дипломатичні відносини між обома державами здійснювалися через Крим. З метою зміцнення авторитету ісламу на півострові по велінню султана Кала\'уна (1250-90) у Криму була побудована мечеть, що одержала в народі назву «мечеть Бейбарса». Мамлюксьий період (1250-1517) вважається вершиною середньовічної архітектури Єгипту. Султани й вельможі змагались у будівництві чудових палаців, мечетей, мадрасе, госпіталів - маристанов. Цей блискучий період почався зі зведення в 1285 р. величезного архітектурного ансамблю, куди ввійшли мечеть-мадрасе, маристан і мавзолей султана Кала\'уна. Два роки по тому, в 1287 р., як повідомляють середньовічні арабські історики Ібн ал-фораті, Ал-Макрізі, «...відправлено безліч різних припасів для мечеті, що будувалася в Криму (Солгат) ціною в 2000 динарів». На жаль, мечеть не збереглася до наших днів, але навіть руїни показують монументальність побудованої колись споруди. У зв\'язку із проголошенням ісламу державною релігією Золотої Орди в 1314 р. за наказом хана Узбека в м. Крим була побудована мечеть, що чудом збереглася до наших днів. У Центральному державному архіві АР Крим збереглася копія телеграми, спрямованої директорами Бахчисарайського музею У. Боданинским у Кримський ЦИК, Кримнаркомпрос і Краснокримску міськраду 27 квітня 1932 р.: «Постановою Цика починають зносити древній пам\'ятник - мечеть Узбека, де перебуває музейне сховище пам\'ятників татарської старовини. Просимо скасувати цю постанову». Сама більша в Криму мечеть, споруджена на честь султана Селима в м. Кефе (Феодосія), утвір знаменитого турецького зодчого Ходжа Синана, розібрана в 1833 році, а побудована їм же в м. Кезпев (Євпаторія) Хан-Джами тривалий час використався як музей атеїзму. Нові торгівельні, ремісничі центри півострова 16-18 ст. - Бахчисарай, Кезлев, Кара-сувбазар, Ор активно забудовувалися суспільними й культовими спорудами за підтримки й заступництві кримських ханів, що в радянський період нашої історії стало одним із приводів до їхнього знищення. Приміром, у Бахчисараї, за описом турецького мандрівника Эвлия Челеби, в 1666 році налічувалося 24 мечеті, а в 1786 році -38, нині ж збереглося лише 8. Причому дві з них діючі, одна на реставрації, а інші п\'ять молитовних будинків використовуються під кухню інтернату, житловий будинок, кінотеатр «СТАРТ», ковбасний цех, громаду інвалідів. Карасувбазар (Білогірськ) в 1666 році володів 28-ю мечетями, в 1786 р. - 21. В 20-і роки до пам\'ятників архітектури, що охоронялися законом і державою, Народним Комісаріатом освіти Кримської АРСР були віднесені будинки двох караван-сараїв 17 в., двох лазень -«Буюк хаммам», а також трьох мечетей - «Хан-Джами», «Шор-Джами», «Буюк-Джами». Нині в Кара-сувбазаре не існує жодного пам\'ятника середньовічної архітектури. У місті Кезлев в 17 столітті знаходилось 26 мечетей, в 1786 році-21, нині збереглося тільки три. Цілком з\'ясовне злочинне відношення колоніальної, а потім радянської адміністрацій до пам\'ятників матеріальної культури одного з корінних народів Криму. Для чиновників мусульманські культові споруди були спадщиною чужого їм народу, внаслідок чого не представляли ніякої цінності.
Отже, загальна кількість мечетей, споруджених за п\'ять із половиною сторіч в 6 містах й в 1474 селах Криму, до 1786 року склало понад 1600. Імовірно, таке ж число їх збереглося до 1805 року, коли без обліку Ялтинського повіту налічувалося 1556 культових будинків. Але піввіку через, уже до початку колоніальної війни, коли в Криму «побилися» самі могутні держави Європи (1853-56 р.), кількість мечетей скоротилась до 1492.
В 1859 році з Північного Кавказу почався потужний еміграційний рух у межі Османської імперії сотень тисяч горців, що потерпіли поразку в тривалій війні з Російською імперією й не бажали залишитися скореними на завойованій поневоленій батьківщині. В 1860-62 роках біля двохсот тисяч кримських татар, рятуючись від чиновницької й поміщицької сваволі, також емігрували в балканські й малоазіатські володіння Оттоманської Порти. Цілеспрямована політична акція царського режиму обернулася національною трагедією для кримських татар. К.Ханацкий в «Памятной книге Таврической губернии» (1867р.) показав масштаби цієї трагедії: «у Перекопському повіті татарами залишено 278 аулів або сіл і виселилися 41331 душ. Зайнято новими поселенцями 34 колонії, інші 244 залишаються в руїнах. У Сімферопольському повіті виселилося татар за кордон 17459 душ із 146 сіл й аулів, з яких спорожніли й залишилися в руїнах 18, інші 126 залишаються під колишніми назвами, тому що не всі татари з них вийшли за кордон. У Феодосійському повіті еміграція татар походила з 67 сіл, з яких 14 зовсім спорожніли. З Євпаторійському повіті виселилося татар за кордон 80434 душ, що розміщувались в 196 селах, з яких зовсім спорожніло 39. Таким чином, еміграція татар у Таврічеській губернії проходила з 784 татарських сіл або аулів, з яких 330 залишаються в руїнах, а інші зайняті новими переселенцями».
У зв\'язку зі значним скороченням населення й запустінням сіл, на півострові до 1864 року збереглося від руйнування лише 803 мечеті, а чверть століття через, в 1890-м ще менше - 737. На цьому ж рівні число мечетей залишалося до 1914 року, тоді як після закінчення Першої світової й громадянської війн їх було вже 632 (100 мечетей усього за 6 років!). Таким чином, одним з підсумків російської колоніальної політики в Криму (1783-1917 р.) стало знищення біля тисячі мусульманських культових споруджень.
Із встановленням Радянської влади й прийняттям декрету про відділення церкви від держави мечеті були передані мусульманським громадам. Контроль за діяльністю релігійних організацій і суспільств здійснювала Комісія з питань культу при Кримському ЦК й НКВД. Однак в 30-і роки з нагнітанням атеїстичної пропаганди й гоніннями на священнослужителів, мусульманські молитовні будинки в основному під приводом їх незадовільного санітарно-технічного стану закривалися, застарілі будівлі руйнувалися, а ті що залишилися, передавалися колгоспам під склади, клуби, школи, хати-читальні й т.д.
У наступному 1938 році й ці 23 мечеті були закриті, а з 1944 року аж до кінця вісімдесятих наступає період, коли по можливості знищується все, що могло нагадувати про народ Криму, - цвинтарі, культові спорудження, села, топоніміка й т.д.
Ібрагім Абдуллаєв
