Нарощування російської військової експансії, зокрема й використання повітряних сил (винищувачів та бомбардувальників) на Близькому Сході, що маскується під антитерористичну операцію проти «ІДІЛ» не залишає байдужими людей у всьому світі. Політологи й політики, воєнні експерти, науковці, журналісти-аналітики тримають цю тему в фокусі уваги.
Але й людей зі світу мистецтва та культури російське втручання в конфлікт в Сирії не оминає, і все це знаходить відображення в творчості.
Бомбардування мирних мешканців замість угрупувань терористів, реальна загроза смерті та загибелі спонукала тисячі й тисячі людей шукати порятунку поза межами країни, якій не пощастило потрапити до російської сфери інтересів. Біженці будь що прагнуть дістатися безпечних місць, ризикуючи життям. Все частіше ЗМІ облітають звістки про чергові жертви, в тому числі й про загиблих під бомбами й в намаганнях втекти дітей. Моторошним символом втраченої надії на життя стали фотографії маленького мертвого хлопчика, що потонув в морі разом з іншими членами своєї родини, яка намагалася врятуватися від жахіть війни…
І ось нові фотографії, нове відео, нові мученики, нові жертви… Тіла маленьких дітей, що загинули внаслідок російських бомбардувань, загорнуті за мусульманьким звичаєм в білі савани…
Відома українська письменниця Тетяна Белімова присвятила цьому уособленню сирійської трагедії невеликого, але дуже пронизливого вірша — «Сирійська осінь плаче за вікном…» з підзаголовком: «У Сирії триває операція повітряних сил РФ».
Сирійська осінь плаче за вікном
Волаючи без слів піском пустелі,
Бо у мішечку, мов маленький гном,
Сповитий той, кому тісна оселя
І давить твердь земна, і кораблі
Вже віднесли його у край далекий,
Де не буває голоду й війни,
І облік душам не ведуть лелеки.
Хай вирій прийме нехрещену рань
(спинити бомби лет йому несила)…
…До Середзем’я пнувсь один тиран.
Встеляли шлях йому вперед могили…
(Київ, 4 жовтня 2015 року)
Наш кореспондент поспілкувався з авторкою цього пронизливого, сумного і разом з тим світлого вірша, що наче не з-під руки вийшов, а є суцільним виплеском почуттів та емоцій.
Тетяна Белімова зізналася, що вона, перш за все, прозаїк, і вірші створює не часто:
− Поезію пишу вкрай рідко, коли вже допече щось у житті. Я не маю жодного стосунку до Сирії, але, мабуть, мій світогляд дуже змінився з часів Майдану і російсько-української війни. Якось тепер чужу біду відчуваю ніби власну. Коли я побачила кадри відео з цими білими мішечками в інтернеті, щось ніби обірвалося. Як Ви кажете − ніби відкрилися якісь шлюзи всередині і хлинув цей вірш. Написала його за 5 хвилин. Потім ще трохи редагувала. Сирійська трагедія, як мені здається, нікого не може лишити байдужою…
Довідка:
Київська письменниця Тетяна Белімова двічі була відзначена преміями в номінації «Романи» конкурсу «Коронація слова». Автор підручника «Проза українського модернізму 20-х років ХХ ст.», низки наукових статей, рецензій. Ряд новелістичних творів опубліковано у різних Інтернет-виданнях («Захід-Схід», «Проба пера»). Авторка романів «Київ.ua», «Вільний світ» та збірки оповідань та новел «Трояндовий Джем».
