Ісламський світ у 2015 році: через випробування до нової ролі у світовій політиці

Відходить в історію 2015-й рік. Чим він став для Ісламського світу, які головні події на міжнародній арені мали вирішальне значення для його поступу, з якими проблемами, трагедіями та надіями зіткнулась мусульманська умма?

Немає сумніву у тому, що в епіцентрі життя Ісламського світу був своєрідний вогняний трикутник Сирія — ІДІЛ — Туреччина. Саме у цих координатах відбувались події, які мали стратегічне значення для мусульман світу. Багатостраждальна Сирія та її народ стали тим ядром, де зароджувались нові спалахи трагедії, що точиться вже п’ятий рік, з моменту, коли сирійський народ повстав проти диктаторського режиму Б. Асада. Скоріше за все, з режимом вже давно було б покінчено, якби не величезна допомога йому з боку Ірану та Росії. А ще майже півтора року тому частина сирійської території опинилась під владою так званої «Ісламської держави» — квазідержавного утворення, яке базується на відвертому екстремізмі та тероризмі — і перетворилась на справжню ракову пухлину для усього арабського світу. Та у другій половині року цей монстр зазнав відчутних ударів з боку антиіділівської коаліції. 40% території, що контролював «Ісламська держава», було звільнено. Це змусило його змінювати тактику боротьби і, передусім, перейти до спроб нав’язати світові глобальні терористичні атаки з тим, щоб посіяти паніку і розбрат, протипоставити мусульман і не мусульман. Криваві терористичні атаки у Триполі, Стамбулі незадовго до чергових парламентських виборів, а також ціла серія терористичних нападів у Парижі 13 листопада стали прикладом нової кривавої тактики ІДІЛ. Та, переконаний, що ця терористична структура абсолютно не має будь-якої перспективи в Ісламському світі. Головне, що «Ісламська держава» вже програла боротьбу за уми і душі мусульман. Згідно з останніми дослідженнями, питома вага її симпатиків в арабських країнах не переважає 2–4% від усього населення.

Ситуація в Сирії значно ускладнилася з 30 вересня, коли Росія розпочала відкрите військове втручання у сирійську кризу і спрямувала до цієї країни значну кількість авіації та сухопутних сил, які почали завдавати удари не стільки по позиціях ІДІЛ, скільки по поміркованій антибашарській опозиції. Було очевидно, що головною метою цього прямого військового втручання Росії є відчайдушні спроби врятувати нинішнього сирійського диктатора та втримати під своїм контролем Сирію за будь-якими варіантами розвитку ситуації в цій країні.

Але в цей надзвичайно складний і драматичний час для всієї мусульманської умми відбулись й серйозні позитивні зміни та події, що дали їй шанс вистояти. Знаменно, що визнані лідери арабо-мусульманського світу у Близькосхідному регіоні — Саудівська Аравія та Туреччина — знайшли можливості не лише для мобілізації всіх своїх внутрішніх резервів, а й для формування достатньо могутньої сунітської коаліції на основі зміцнення єдності та координації зусиль найбільш впливових мусульманських країн та подолання тих внутрішніх суперечок, що перешкоджали єднанню. Символічно, що саме епізод із збитим у турецькому повітряному просторі російським бомбардувальником СУ-24, подальші авантюристичні дії нинішньої російської влади, а також ті загрози, які поширювались у російських ЗМІ щодо намірів Росії бомбардувати Саудівську Аравію та Катар, значно пришвидшили створення такої коаліції. Тому цілком закономірною стала та блискавична реакція лідерів провідних сунітських країн на заклик саудівського короля Салмана до об’єднання. Буквально за 72 години 34 держави заявили про вступ до такої коаліції, яку, звичайно, очолила Саудівська Аравія. Серед цих країн — Саудівська Аравія, ОАЕ, Йорданія, Бахрейн, Туреччина, Пакистан, Бангладеш, Туніс, Кувейт, Ліван, Єгипет, Марокко, Ємен, Палестина, Сенегал, Нігерія, Малайзія та інші. І як перша, але дуже показова реакція на цю подію — поспішне виведення Іраном своїх військових підрозділів із Сирії. Отже, російські війська залишаються фактично єдиною опорою збанкрутілого сирійського диктатора, якого залишають його колишні покровителі.

Переконлива перемога у Туреччині на позачергових парламентських виборах на початку листопада Партії справедливості і розвитку, яка впевнено і успішно, починаючи з 2002 р., здійснює керівництво розвитком цієї країни і забезпечує її входження до двадцятки найбільш успішних економік світу, без сумніву, додало сили і впевненості нинішньому сунітському альянсу. Саме зазначена перемога та помітна стабілізація ситуації в країні дозволила Туреччині дати гідну відсіч знахабнілим російським «соколам», що створило принципово нову геостратегічну ситуацію як на Близькому і Середньому Сході, так і у Чорноморсько-Каспійському регіоні, коли більшість Ісламського світу вступила у пряму конфронтацію із нинішнім зовнішньополітичним курсом путінської Росії. Такі нові реалії ще раз переконують, наскільки важливою є для Української держави забезпечити всебічний розвиток стратегічного співробітництва з провідними мусульманськими країнами та їхніми міжнародними і регіональними структурами.

Знаковою й символічною подією у 2015 році стало присудження Нобелівської премії миру відомій туніській громадській організації Квартет національного діалогу. У такий спосіб було відзначено визначну роль, яку він відіграв у досягненні історичного компромісу між провідними силами країни у 2013–2014 рр. та її подальшого просування на шляху демократії. Як зазначалось Нобелівським комітетом, ця премія має стати «стимулом для всіх, хто хоче сприяти миру та демократії на Близькому Сході, у Північній Африці та в усьому світі».

А у підсумку хочеться звернути увагу на те, що Ісламський світ, особливо його ядро — Арабський Схід — все впевненіше стає активним суб’єктом світової політики, без якого неможливо вирішення жодної важливої проблеми й формування нової системи глобальної безпеки.

В’ячеслав Швед, завідувач відділу історії
країн Азії та Африки ДУ «Інститут всесвітньої
історії НАН України»