Перекладач Корану українською мовою Михайло Якубович відомий в академічному середовищі як знавець історії Ісламу в Східній Європі, в Україні та Росії. Своїм баченням того, як у найближчі кілька років будуть складатися взаємини мусульман з українським і російським державами, Якубович поділився з Крим. Реаліі.
Які зміни в організації релігійного життя чекають мусульман, що опинилися поза правовим полем України, під контролем Росії?
− На відміну від України в Росії історично склалася чітка модель взаємодії держави та Ісламу. Її суть полягає у формуванні «офіційного» і водночас «традиційного» Ісламу, представленого духовними управліннями. У Криму фактично це місце зайняв колишній «ДУМ Криму» (нині − ДУМ Криму і Севастополя − КР). Зазвичай в офіційних структурах є проросійська риторика: починаючи з відносно помірної до повної підтримки всіх дій Кремля. Існує досить жорсткий контроль за релігійною «опозицією» (общинами, які не входять до Духовних управлінь), за літературою, регламентується навчальний процес у медресе. Тому в Криму вже з початку окупації були створені умови, що представники таких громад були змушені покинути півострів.
На Донбасі ситуація дещо інша: ісламські структури РФ, як того і вимагають правила гібридної війни, офіційно не представлені в «ЛНР»/«ДНР», багато громад продовжують діяти за українською реєстрацією, проте останнім часом і там посилилися спроби створити нові «духовні управління» та встановити жорсткий контроль.
Як зрозуміти критерії, за якими російська влада розрізняє лояльних і нелояльних мусульман, що підлягають переслідуванням? Скажімо, суфії Дагестану і Чечні − лояльні, а суфії − послідовники Саіда Нурсі − переслідуються.
− Справа в тому, що типовим орієнтиром російської влади в цих питаннях є боротьба з «іноземним впливом». Оскільки центри тарікатизму − кавказького суфізму − знаходяться переважно в самій РФ, їх набагато легше контролювати і навіть інтегрувати в структуру «офіційного» Ісламу. Послідовники Саіда Нурсі асоціюються з турецьким впливом, і, незважаючи на відносне ослаблення тиску на цю групу в останні кілька років, зараз, в умовах загострення міждержавних відносин, «нурсістів» знову будуть витісняти. І це навіть за відносної аполітичності творів Саіда Нурсі. Приблизно за цими ж принципами здійснюється тиск на ті організації, які сприймаються як апологети іноземної політики або так званого «політичного Ісламу» в цілому − «Партія Хізб ат-Тахрір», окремі салафітські громади.
У роки президентства Януковича ускладнили процедуру реєстрації релігійних громад. І нова влада поки нічого не зробила для скасування обмежень. У Вас є пояснення, чому так відбувається?
− Українське законодавство з питань свободи віросповідання («Закон про свободу совісті» та інші акти) в цілому виглядає досить ліберальним, хоча і забюрократизованим. Наскільки мені відомо, зараз в експертних колах обговорюється не стільки питання спрощення реєстрації, скільки зміни юрисдикції, тобто переходу парафій з однієї релігійної організації в іншу. Якщо такі зміни колись і стануть можливими, це вплине на ситуацію переходу парафій з Української православної церкви (УПЦ) в УПЦ Київського Патріархату. Хоча, на мою думку, влада дещо побоюється дестабілізації і тому всерйоз щось міняти в законодавстві з питань релігії не буде. Принаймні, у найближчі роки.
Багато кримських мусульмани переселилися і продовжують переселятися на материк. Чи можливо тут формування якогось кримськотатарського духовного управління? І хто в цьому зацікавлений?
− Формально Еміралі Аблаєв передав представництво муфтію Духовного управління мусульман України «Умма» Саіду Ісмагілову, але Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій відмовився приймати нового члена. Звичайно, залишається відкритим питання, як будувати українським мусульманам стосунки з колишнім «ДУМ Криму», адже він вже інтегрований у систему російського Ісламу. Тому ідея своєрідного «ДУМ Криму у вигнанні» виглядає актуальною. Інша справа, що з урахуванням вже усталеного розділення в українському Ісламі, в нове управління може увійти порівняно небагато громад.
Будь-яка громадська активність мусульман в Україні представниками влади сприймається насторожено. Яка природа цього упередження і наскільки воно адекватне? Чи можна його подолати найближчим часом і як?
− Настороженість з боку влади − це закономірна реакція на світові події, але з мусульманами в будь-якому випадку доведеться працювати. Краще давати «зелене світло» для громадської активності тим організаціям, які не тільки не пропагують насильство, але й готові підтримувати саму українську державу. Зрозуміло, що формувати військовий підрозділ на релігійній основі − це питання, де треба сто разів подумати і все зважити, у нас все ж релігія відділена від держави за законом. Але створення спеціальних умов і для мусульман, охочих захищати Батьківщину, повинно бути в пріоритеті.
Чи є підстави побоюватися іноземного втручання у внутрішні справи України через релігійні організації, об’єднання мусульман?
− Через конфлікт на Сході країни можливе використання релігійних організацій (зокрема мусульманських) іноземними силами з провокаційною метою. Але більшість ісламських громад в Україні вже пройшли той період, коли існувала безпосередня залежність від закордонних спонсорів, вони мають пріоритети своєї діяльності і значної мірою самі вирішують, які ініціативи реалізовувати, а які ні.
Тобто, якщо ми говоримо про більшість мусульман України, для них іншої батьківщини, крім української держави, не існує. Тому релігійним лідерам слід активно проводити роботу серед вірян. Іслам не є потенційним інструментом тиску на Україну, на відміну від деяких православних церков.
Джерело: Крим. Реалії
