У музеї Другої світової війни 23 лютого згадували 72-гу річницю примусової депортації чеченського та інгуського народів. Історики кажуть − саме з цієї події у Радянському Союзі розпочався ланцюг інших масштабних виселень, які зачепили понад 10 національностей.
Організаторами меморіального заходу виступили керівництво музею та миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва. Вони і запрошені гості розповідали про ті страшні події, молилися за жертв сталінської депортації, а нащадки вимушених переселенців ділилися історіями своїх родин. Перед офіційною частиною присутнім продемонстрували документальні фільми про депортацію, а також присвячені тій трагедії пісні. Молитву (дуа) прочитав муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов. Також шейх навів страшні історичні відомості:
— Під час депортації вайнахів загинуло до 40% народу. Це приблизно 200 тисяч осіб. Більшість загинули у тих місцинах, куди їх перевезли, оскільки вони були не пристосовані до життя у таких регіонах.
На заході йшлося й про те, що ідейні нащадки сталінізму у сьогоднішній Росії знов прагнуть позбавити і батьківщини, і незалежності інші народи, що посміли вирватися з-під неоімперського впливу РФ.
Перед присутніми виступив представник іншого народу, який теж постраждав через несправедливі звинувачення та був висланий сталінським режимом — кримських татар. Член Меджлісу кримськотатарського народу Реза Шевкієв, який загострив увагу не лише на тій страшній біді, що спіткала чеченців, інгушів, кримських татар і представників багатьох інших національностей, а й побачив повторення цього сценарію, дещо видозміненого, у нещодавній історії (російсько-чеченські війни наприкінці минулого століття) і сьогоденні:
— Нас завжди об’єднувало прагнення вийти з цієї тоталітарної системи, ми підтримували чеченців та інгушів у їх прагненні відновити справедливість. Сьогодні ми приєдналися до українського народу, бо Україна теж зазнала нападу з боку Кремля, — заявив пан Шевкієв. — Я як член Меджлісу кримськотатарського народу заявляю — ми боремось і свою боротьбу не зупинимо до повної деокупації Криму. Сподіваємося, що керівництво нашої держави вже найближчим часом ухвалить рішення про надання кримськотатарському народу національної автономії у складі України, що дасть можливість захистити південні кордони від агресивного сусіда.
Адам Осмаєв, командир Миротворчого батальону імені Джохара Дудаєва, в інтерв’ю кореспонденту «5 канал» розповів про деякі факти з історії свого народу:
— За 13 років після смерті Сталіна мій дідусь у складі делегації чеченців та інгушів відправився до Москви з клопотанням перед керівництвом Радянського Союзу щодо дозволу на повернення на батьківщину. Хрущов такий дозвіл надав.
До Дня пам`яті жертв депортації чеченців та інгушів в СРСР у 1944 році захід відбувся і в агенції «Укрїнформ» — громадською організацією «Европейський християнський конгрес» було проведено «круглий стіл», на якому виступила, зокрема, і прес-секретар батальйону імені Джохара Дудаєва Аміна Окуєва:
— Так, сьогодні трагічна дата в історії нашого народу… Депортація усіх цих народів — а їх близько десяти, якщо я не помиляюся, — це все величезна несправедливість, величезний біль. Тим більше, що чеченці та інгуші хоробро билися на фронтах Другої світової війни у лавах Червоної армії. Серед чеченців було 6 Героїв Радянського Союзу, чиї нагороди потім анулювали, а тих, хто повернувся з фронту, також само, як інших, депортували. Серед Героїв, зокрема: Халпаш Нуреділов, кулеметник, який власноруч знищив 900 фашистів; снайпер Абу Хаджі Ідрісов, якого запрошували на найскладніші ділянки фронту. Депортували і партробітників, і тих, хто щиро вірив у радянську владу і партію — нікого та біда не оминула.
Згадала Аміна Окуєва і про трагедію Хайбаху:
— Це звірство, яке можна співставити з Хатинню. Ні в чому не винних людей, що не противилися, обманом заманили у стайню і спалили заживо. За нашими даними, там перебувало 705 осіб, найстаршому з яких було за сто років, а наймолодший народився напередодні… Ті ж, хто спромігся зламати ворота й вирватися з полум’я, був застрелений…
Як зазначила Аміна Окуєва, інформація про цей страшний злочин стала відомою завдяки бійцям, що й виконували наказ: офіцер Громов, який намагався зупинити те звірство, і боєць винищувального батальйону Дзіаудзін Мільсагов, також було кілька мешканців цього села, які вранці пішли в ліс по дрова і бачили весь той жах зі сторони.
«Європейський християнський конгрес» наголосив на необхідності покарання СРСР за злочини, скоєні проти людства, зокрема геноцид корінних народів Північного Кавказу та Криму.
— Історія Московії — це історія експансії, загарблення і винищення корінних народів. Немає значення, де це було: на Північному Кавказі, в Криму, у Великій Україні, у Сибіру. Скрізь відбувались однакові процеси. Ми наполягаємо на покаранні Московії за злочини, які не мають терміну давності, — заявив президент організації Володимир Авер’янов і наголосив на необхідності ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
«Європейський християнський конгрес» також ініціюватиме створення міжнародного комітету постраждалих від російської експансії.
Докладніше про перебіг «круглого столу», під час якого обговорювалася історія депортації і сучасне неоколоніальне ставлення Росії до народів — за посиланням: Круглий стіл в Укрінформі.
Довідка:
Депортація чеченців та інгушів з території ЧІ АССР до Середньої Азії і Казахстану відбувалась 23 лютого-9 березня 1944 року. Операція під назвою «Сочевиця» (рос. — «Чечевица») розпочалася вранці 23 лютого 1944 року. Півмільйона людей за наказом Сталіна вивезли через нібито співпрацю чеченців із нацистами під час Другої світової війни, звинувативши усіх представників обох народів у зраді Батьківщини.
На збір речей спецслужби дали 20 хвилин, а тоді силою завантажили людей у товарні вагони й відправили до Казахстану та Киргизії. 6 тисяч мешканців високогірних районів енкаведисти розстріляли, спалили або втопили.
Замість Чечено-Інгуської автономної республіки у Росії з’явилася Грозненська область. Лише наприкінці 50-х-початку 60-х років чеченцям та інгушам дозволили повертатися на батьківщину.
Відеокліп на пісню Імама Алімсултанова про чеченських воїнів на фронтах Другої світової війни та про депортацію чеченців.
