Кримські татари − вчора, сьогодні і завтра…

14.06.2016
Оцените статью: 
(2232 оцінки)
Мухамед-Али Сул...
Зображення користувача Мухамед-Али Сулайманов.

Народ, який ще у недавньому страшному минулому був викреслений навіть з енциклопедії народів СРСР. Його хотіли стерти з лиця землі, навіть пам’ять про нього не мала залишитися в думках людей, та й у думках самого народу. Повне забуття − ось вирок ката! Що ж він зробив і що це за народ такий, що знову і знову сходить тисячами паростків з попелища? Звідки коріння його, звідки імунітет такий «незламний»? Хто вони такі − кримські татари або кримці?

З другої половини XVIII століття почалися ходіння по муках народу кримського, який народився з глибин землі своєї. Увібрав, всмоктав у себе на генетичному рівні історію і культуру, мистецтво і побут десятків народів та етносів, які прийшли в цей райський куточок з самих незапам’ятних часів, і державність якого розквітла після Менглі Гірея, та так розквітла, що навіть сьогодні в музеях світу ми бачимо листи європейських дипломатів того часу кримськотатарською мовою. Володарі материків з кіннотою, схожою на вітер і воїнами, схожими на блискавки. І хани, які дивовижним чином могли поєднувати в собі поета, музиканта і воїна. Хани, які з особистих грошей будували навчальні заклади, мечеті, монастирі і синагоги і берегли своїх підданих поза націями і конфесіями.

Етнос, який мав настільки багату культуру, що ні багатовікова планомірна асиміляція царської імперії, в результаті якої дві третини нації були змушені покинути свій рідний край і виїхати на чужину, а ті, що залишилися, жити у своєму маленькому світі, скривджені та озлоблені, ні навіть нелюдські репресії комуністів не смоли позбавити їх національної культури, ідентичності і духу.

Гаспринський

Не можна говорити про кримськотатарський народ, не згадавши Ісмаїла Гаспринського, батька тюркського світу і генія, котрий вдихнув друге життя в свій народ.

«Ще за життя його заслуги були оцінені так високо, як заслуги небагатьох видатних людей в історії Планети. Його називали «Величним мусульманським реформатором XIX століття», «людиною, що розбудила тюркський світ», «ініціатором політичного і культурного ренесансу мусульманських тюрків». Все його життя було присвячене одній меті − просвітительству тюркських народів у найрізноманітніших аспектах, але, насамперед, за рахунок безперервного протягом декількох десятиліть видання першої двомовної російсько-татарської газети «Перекладач-Терджиман».

До початку діяльності просвітителя кримські татари були просто населенням (завдяки столітній роботі імперської машини − додав би я), після завершення − стали народом.

Життя просвітителя важко переоцінити, все воно − подвиг. Особливого масштабу і особливого роду. Цей подвиг не можна порівняти ні з ефективною перемогою полководця, який здобув перемогу в битві або війні, ні з діяльністю державного діяча, який провів рішучі реформи, ні з виступом артиста, талант якого заворожує, ні з працею вченого, який зробив геніальне відкриття. Просвітитель зробив все, що могли б зробити всі вони разом − полководець, державний діяч, артист, вчений. І більше… «, − із захопленням пише про Гаспринського в своїй книзі «Кримські татари і виклики XXI століття» наш сучасник, академік РАПН, професор, російський філософ, історик, сходознавець, засновник школи соціоприродничої історії Едуард Кульпін-Губайдуллін.

Господь відправив Ісмаїла Гаспринського в народ у найважливіший момент його життя, щоб дати йому друге дихання, сили і право на життя, щоб відродити в ньому імунітет, який заснув на сто років, щоб кримські татари змогли перенести і пережити один із найжахливіших злочинів XX століття − репресії комуністів.

Саме з революцією 1918 року почалося безпрецедентне за своїми масштабами знищення цілої нації. Десятиліттями систематично виживали всю інтелектуальну еліту аж до сільських вчителів, якщо за ними була помічена бодай якась іскорка на відродження народу.

Але цим не закінчилося…

18 травня 1944 року весь народ був огульно звинувачений у зраді і депортований на смерть. У результаті цього підлого наклепу 46,2% кримських татар загинули під час переселення і в перший рік виживання у резерваційних таборах. Цілий народ був фактично позбавлений не тільки національно-культурних прав, а й права бути людиною! Це ми знаємо не з книг, а з розповідей наших предків, які задихаючись в сльозах, передавали нам біль, образу і бажання жити…

Але Гаспринський уже розбудив народ, і його ніщо не могло зупинити від бажання жити, розвиватися і повернутися на батьківщину, щоб написати нову історію старого народу.

Незважаючи на наклеп, приниження, образи, всілякі обмеження, зокрема позбавлення права виїзду з місць резервації і тим більше відвідування Криму, народ працював, вчився і розвивався в місцях депортації. В результаті багаторічної пекельної праці кримські татари піднялися духом, звели свої будинки, вивчили дітей і нарешті зажили «нормальним людським» життям, якщо, звичайно, можна назвати «людським» життя, де у тебе немає імені, нації, батьківщини…

Як тільки «на горизонті» промайнув промінь надії на повернення на Батьківщину, сотні, а потім і тисячі кримських татар за безцінь залишили свої будинки, нажите майно і почали повертатися до Криму. Наприклад, моя сім’я приїхала до Криму і купила будинок в 70-х. Їх знову депортували, зруйнувавши будинок, і вони оселилися в Тамані, поруч з Кримом. Також тисячі сімей осіли в Краснодарському краї і Херсонській області, тільки щоб бути ближче до Батьківщини.

Так минуло ще нелегких 20 років, народ наживав собі статок, виховував нове покоління. І ось, нарешті перебудова, гласність, демократія… Звідки він міг знати, що його це не стосується?!

Вже давно повернулися на Батьківщину й отримали свої права чеченці та інгуші, карачаївці і балкарці, «світ змінився», і все повинно було бути добре. Але не для кримських татар…

Влада систематично, безсовісно налаштовувала місцеве населення проти кримських татар. Ні ковтка води, ні прописки, ні роботи, ні метра землі без крові і поту, без міліцейських кийків і «відригування» ненависті місцевої влади. Тисячі людей жили в землянках, діти наші в школах були мішенню знущань і побиття. Ніби й не було реабілітації, ніби не було перебудови, гласності, ніби нічого не було…

Одного разу в Судаку на черговій «галявині протесту» − язик не повертається сказати «самозахоплення землі», оскільки законних шляхів для кримських татар не існувало − знову приїхали автобуси з міліцією. Наші батьки облили себе бензином, взяли газові балони і тихо стояли із запальничками в руках, дивлячись на натовп міліції, що в кілька разів перевищував їх за чисельністю. Влада побоялися напасти на народ, пам’ятаючи досвід самоспалення Муси Мамутова під Сімферополем. Цю картину можна було спостерігати в різних куточках нашої батьківщини в ті важкі 90-ті. Потім бандитський Крим, цькування, наклеп…

За останні 20 років, за великим рахунком, кримські татари не отримали жодного метра землі. Вони не вимагали ні своїх будинків, ні майна. Вони не турбували населення, розуміючи, що його провини в цьому немає. Вони вимагали у держави клаптик землі і роботу − права на життя, як у всіх. … Але ні!

Що б там не було, кримські татари повернулися, знову звели свої будинки, вивчили своїх дітей і активно відновлюють мову і культуру, мистецтво та економіку.

Вони добре розуміють, що за цю землю відповідальні і народи, які на ній проживають, навіть якщо поки вони не розуміють цього. І готові своєю культурою, мистецтвом і працею служити на благо суспільства і людства, оскільки це заповідав батько кримськотатарського народу Ісмаїл Гаспринський.

Миру, добра і взаєморозуміння хоче кримськотатарський народ на цій землі і нічого іншого. І доказ цьому − дуже складний шлях мирного повернення народу на свою споконвічну Батьківщину − Крим! І чим раніше кримчани зрозуміють це, чим раніше перестануть реагувати на всілякі підбурювання ненаситних на хаос і насильство, з якого б боку вони не надходили, тим раніше пліч-о-пліч всі народи Криму почнуть будувати своє майбутнє, майбутнє наших дітей та онуків…

Джерело: Басирет 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.