24–29 липня 2025 року у Стамбулі відбулася XIII Міжнародна ісламознавча школа під назвою «Іслам у глобальному і локальному вимірах: культурні діалоги та трансформації». Щорічна школа зібрала дослідників з різних країн світу, що працюють у царині ісламознавства, історії, культурології, релігієзнавства, філософії, політології та соціології.
Своїми враженнями від школи поділилися з нашим сайтом доктор історичних наук, професорка Одеського національного університету імені І. Мечникова Олена Бачинська та кандидат історичних наук, доцентка кафедри історії України Дніпровського національного університету ім. О. Гончара Світлана Каюк.
Пані Бачинська підкреслює, що головна місія цьогорічної школи — пошук нових напрямків розвитку ісламознавчих досліджень та залучення до них молоді. Для студентів та викладачів це був не лише шанс здобути нові знання, а й отримати сертифікати за курс «Основи коранічного світогляду» від культурно-освітнього комплексу (медресе) «Сінан-паша» — це дає молодим дослідникам можливість ґрунтовно розвивати свої наукові зацікавлення.
Пані Світлана Каюк дивиться на школу ширше: як на міждисциплінарну платформу для обміну думками між істориками, культурологами, політологами, соціологами та релігієзнавцями.
— Це майданчик, де народжуються нові ідеї та напрямки досліджень, — каже вона. — А ще це простір, де студентська молодь відчуває наукове натхнення. Це нетрадиційний спосіб здобуття знань, значно ефективніший за формальні «підвищення кваліфікації».
Обидві дослідниці наголошують, що війна вплинула на тематику та підходи в ісламознавчих студіях.
За словами Олени Бачинської, цього року значну увагу приділили практичним навичкам, зокрема роботі зі штучним інтелектом у дослідженнях. На її думку, в майбутньому школа може розширитися й у напрямку каліграфії або вивчення мов — це дозволить глибше осягнути ісламську культуру.
Світлана Каюк додає:
— Неймовірно, як війна змогла мобілізувати нас до глибшого осмислення й до сміливости говорити голосно. Україна отримала ті самі «15 хвилин» уваги у глобальному масштабі, і ми не маємо права їх змарнувати.
Українські дослідниці зазначають, що програма цієї школи дуже насичена й різнопланова, а найбільш резонансні теми — лекція Саіда Ісмагілова, присвячена війні в Україні, виступ турецького дослідника Ахмеда Тевке про вакуфи в Османській імперії та їхню роль в економіці, доповідь муфтія Мурата Сулейманова про ісламські рухи в європейському контексті та їхнє бачення шаріату, а також презентації нових видань і дослідницьких проєктів. Отже, програма школи, за словами пані Каюк, це жива інтелектуальна тканина, що потребує ширшої аудиторії.
На думку професорки Бачинської, ісламознавство може відігравати особливу роль у воєнний час, допомагаючи поширювати знання про спільну участь ісламських і християнських народів у боротьбі проти агресора, а ще актуалізуючи теми спільного минулого.
Для доцентки Каюк робота з історією кримських татар стала прямою відповіддю на сучасні виклики:
— Що більше я занурювалась у цю тему, то більше розуміла: це неоране поле. Участь у школі — ковток свіжого повітря, мотивація та натхнення. У час війни, коли багато речей знецінюються, такі ініціативи повертають смисли та впевненість, що наша праця потрібна — не тільки на фронті збройному, а й на фронті знань.
Окремим акцентом школи стала презентація книги Світлани Каюк «Загублений світ мусульман: інтелектуальна провокація Ісмаїла Ґаспринського».
Дослідниця наголошує, що Ґаспринський — це не лише кримськотатарський просвітник, а й частина української модерности, що перегукується з творчістю Михайла Коцюбинського:
— Це нагадування, що ми поділяємо спільний простір і спільне минуле, навіть якщо часто його замовчуємо. Моя книга — це спроба змінити саму структуру пантеону, у якому Ґаспринський має посісти почесне місце.
Для Олени Бачинської та Світлани Каюк участь у XIII Міжнародній ісламознавчій школі стала не лише науковим обміном, а і свідченням незламности української академічної думки.
Пані Олена планує інтегрувати нові ідеї у власний курс «Історія ісламського світу українського Причорномор’я» в Одеському університеті, а пані Світлана — розвивати дослідження кримськотатарської історії та культури.
Їхній спільний досвід показує, що навіть у найважчі часи українська наука здатна продукувати ідеї, що резонують у світі та формують глобальний діалог про іслам, Україну та сучасність.
