Імами потрібні не лише в мечетях, а й на передовій — як капелани

Релігійний інтернет-ресурс Духовна велич Львова оприлюднив другу частину розмови з журналістом Інформаційно-аналітичного центру «Альраід» Тетяною Євлоєвою (перша частина інтерв’ю — «Бути жінкою-мусульманкою — не легше і не важче, ніж у інших релігійних групах», — Тетяна Євлоєва) про капеланське служіння в зоні АТО і волонтерську діяльність українських мусульман.

Мусульмани також допомагають військовим на передовій. Як відбувається капеланське служіння імамів на Сході нашої країни?

— Я більше скажу — мусульмани воюють на боці України на Сході й віддають свої життя за неї. Саме звідси виникла потреба у імамах-капеланах. Україна визнає та високо цінує бойові заслуги мусульман навіть на рівні простих людей. Взяти хоча б престижну нагороду «Народний герой України», яка фінансується звичайними громадянами та присуджується після відкритого голосування. Я знаю щонайменше п’ятеро мусульман, які її отримали (один з них — посмертно). Можливо, таких більше — адже буває, що загиблі мусульмани, до яких імами-капелани приходять віддавати останню шану, мають цілком «типово українські» прізвища та імена.

Наприклад, 4 червня 2015 року серед найперших орден «Народний герой України» отримала парамедик-доброволець Ольга Башей, псевдо «Кроха» (наказ № 16 від 7 травня 2016 року). Про неї канал «Аль-Джазіра» зняв сюжет.

Орден отримав також Іса Мунаєв (наказ № 1 від 4 серпня 2015 року), бригадний генерал Чеченської Республіки Ічкерія, котрий з честю пройшов першу і другу чеченські війни, а загинув смертю хоробрих, борючись за свободу України на українській землі. Нагороджений орденом «Народний герой України» посмертно. Він планував звернутися до Президента України із проханням про отримання українського громадянства. Іса Мунаєв любив Україну і пишався волелюбним українським народом. Приїхав в Україну влітку 2014 року, створив Міжнародний миротворчий батальйон ім. Джохара Дудаєва, який допомагав українцям відстоювати свою свободу і незалежність у боротьбі з російськими окупантами, і став комбатом. За весь цей час у бойових діях не загинув жоден з його бійців. Він завжди йшов попереду і прикривав своїх під час відходу. Іса Мунаєв був відомий і шанований у світі, він залишив у Данії влаштоване життя і свою сім’ю і приїхав, щоб допомагати українському народові в боротьбі з нашим спільним ворогом. Загинув смертю хоробрих 1 лютого 2015 року на полі бою у запеклих боях під Дебальцевим.

Аміна Окуєва — воїн Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва (наказ № 10 від 13 жовтня 2015 року). Народний герой України.

Казбек Абдурзаков — військовий ЗСУ, розвідвзвод 34 ОМБТРО, 57-ма окрема мотопіхотна бригада «Шалена зграя» (наказ № 12 від 15 січня 2016 року). Народний герой України.

Тимур Баротов — військовий ЗСУ, 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар» (наказ № 14 від 26 березня 2016 року). Народний герой України.

Перший воїн-мусульманин поклав життя за нашу спільну Батьківщину невдовзі після того, як почалася військова агресія на Донбасі — про це розповідав муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» шейх Саід Ісмагілов, говорячи про різні напрями діяльності Духовного управління, зокрема й про Військове капеланство мусульман України та про роботу у військових частинах, шпиталях і на передовій .

Після зустрічі муфтія з Головнокомандувачем Збройних сил України генералом армії України Віктором Муженком посадовим особам дали доручення упорядкувати діяльність військових імамів-капеланів.

15 червня офіційний дозвіл провадити служіння у військових частинах усіх трьох оперативно-тактичних угрупувань було отримано, що надало імамам-капеланам можливість навідати своїх одновірців на передовій, завезти гостинців на розговіння (місяць посту Рамадан був у розпалі), а також надати бійцям духовно-пастирську підтримку у цей непростий час. Вони також зафільмували відеоролик з порадами щодо дотримання посту для мусульман, котрі несуть службу у Збройних силах та добровольчих батальонах.

А як співіснують представники різних релігій у зоні АТО? Чи відомі вам приклади співпраці християнських священиків з мусульманами?

— Найбільш яскравим прикладом такої співпраці особисто для мене був початок окупації Донбасу, коли терористи захопили в полон священника УГКЦ отця Тихона Сергія Кульбаку. Одним з людей, котрі тоді звільняли отця з полону, був муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, який сам трохи згодом мало до того ж підвалу не потрапив і був змушений полишити рідний Донецьк. Пан муфтій зазвичай про це скромно мовчить, а от отець Тихон кілька разів розповідав цю історію в медійному просторі. До речі, самого шейха Саіда про те, що за ним мають прийти, попередив протестантський пастор, давши йому добу фори, що, зрештою, й порятувало муфтія від полону.

Після такого початку, погодьтеся, подальша історія співпраці виглядає цілком природно.

Щодо цієї співпраці у сфері капеланства — тут я краще процитую Саіда Ісмагілова, тому що він має з цим справу безпосередньо, а я на передовій не була: «Мусульман в Україні небагато, і переважна їх більшість залишилась саме на окупованих територіях — у Криму й на Донбасі. Відповідно, у лавах Збройних сил служать переважно християни, а мусульман — невелика кількість. Тож ми вирішили питання таким чином: тепер зона антитерористичної операції поділена на чотири сектори, і за кожним з них закріплено імама-капелана, що, за потреби, курсуватиме між військовими частинами в кожному секторі — туди, де потрібна його допомога одновірцям, духовна настанова.

Нам дуже допомагає тісна співпраця з християнськими капеланами, бо вони не тільки знають, у якій частині скільки мусульман, а й допомагають, повідомляють нам, якщо хтось із мусульман поранений, де він, до якого шпиталю його повезли. Якщо мусульманин загинув — повідомляють, де саме, щоб наш імам-капелан виконав усі поховальні ритуали, відповідно до нашої релігійної традиції. І така співпраця — навіть дружба — з християнськими капеланами виявляється ще в тому, що деякі християнські капелани передають мусульманам релігійну літературу, молитовники, Корани тощо. Це свідчить про те, що на війні вірні різних релігій не є конкуренти за паству, а є братами, друзями, військовими побратимами, об’єднаними спільною метою — захистити Батьківщину, допомогти своєму народові, українським воякам. І армія — це не місце для конкуренції. Такі приклади, продемонстровані з християнського і з мусульманського боку, тільки доводять, що це не лише можливо, а й має бути нормою».

А ще знайомі бійці-мусульмани розповідали мені, що колись волонтери-юдеї, дізнавшись про їх проблеми з халяльним м’ясом, а точніше його відсутністю, привезли їм у частину багато кошерних м’ясних консервів. Але цю ситуацію «ті, хто в темі» знають ще з початку Майдану — сталося так, що в одному медичному наметі чергували юдей та мусульманка, які пригощали одне одного кошерними та халяльними харчами, котрі їм приносили одновірці. До них якось завітав отець Валентин Серовецький, з яким також маю честь бути знайома (він з початком бойових дій служив капеланом на передовій, побував у полоні терористів, де зазнав тортур), і вони зробили колективне фото: юдей у єрмолці та з пейсами, мусульманка у хустці та священник у рясі та з великим хрестом на грудях — колорит та й годі.

Я це вже говорила раніше, але вкотре повторюся: у нас переважно дуже відкриті до діалогу і співпраці люди, якщо нам вдасться вберегти це, без перебільшення, благословення Господнє — то ми матимемо усі шанси побудувати суспільство, що ґрунтуватиметься на добрі, взаємній допомозі, добросусідстві, повазі та турботі одне про одного. Це моя велика й світла мрія.