Наприкінці ХІХ ст. українська культура активно збагачувалася перекладами перлин світового художнього слова. Одним з ініціаторів цього був Іван Франко, який знаючи 14 іноземних мов, не лише сам перекладав багато художніх і наукових текстів, але і заохочував до перекладацької роботи своїх друзів та однодумців. Так, за його у Львові вийшли з друку переклади творів Г. Гейне, які зробила Леся Українка, драми В. Шекспіра у перекладі П. Куліша тощо. Однак у той час своєрідною terra incognita для українського читача залишалися літератури перською та арабською мовами. Іван Франко прагнув, щоб були перекладені перш за все «монументальні», найвідоміші речі, як, наприклад, «Шах-наме» Фірдоусі. Саме на цей безсмертний твір він звернув увагу свого молодшого товариша, поліглота і молодого вченого-сходознавця Агатангела Кримського.
«Шах-наме» українською мовою
Ще на початку їх спільного листування, 29 листопада 1890 р. Іван Франко писав: «А що Ви думаєте про Фірдоусі? Я думаю, що коли Ви персист, то варто хоч дещо перекласти з сього великого поета… В поемі Фірдоусі велика сила такого чисто людського елементу, котрий ніколи не устаріє… Антологія найкращих уступів із його „Шах-наме“… була б дуже гарним здобутком для нашої переводної літератури» (Франко І. «Твори у 50 томах»). У відповідь на цю пропозицію А. Кримський зазначив, що хотів спочатку перекласти поезії Хафіза і Сааді, які теж містять багато загальнолюдських цінностей, а потім візьметься і за Фірдоусі (Кримський А. «Твори у 5 томах»).
І. Франко дуже тішився з таких планів свого друга: «Я дуже рад, що Ви такі охочі до роботи над перекладами орієнтальних поетів, про котрих я ще в гімназії не раз з тугою думав, читаючи вривки з них в німецьких переводах» (Франко І. «Твори у 50 томах»).
20-літній А. Кримський на той час вже мав низку перекладів не лише з європейських (Г. Гейне, І. Нікітін), але і з арабської (Антара), перської (Омар Хайям) і турецької мов (народні пісні). Надруковані вони були у різних галицьких часописах («Дзвінок», «Зеркало», «Народ», «Зоря»), адже у зв’язку з дією Валуєвського циркуляру та Емського указу надрукувати переклади українською мовою на території Великої України було неможливо, і ті, хто бажали працювати на ниві рідної мови і літератури, публікувати свої твори могли лише на сторінках галицьких журналів (тобто на території Австро-Угорщини).
Переклади А. Кримського з «Шах-наме» спершу були надруковані в журналі «Житє і слово» (цей журнал видавав у Львові Іван Франко), а пізніше було вирішено видати їх окремою книгою. Цікавим є факт, що у передмові до друку антології з «Шах-наме» на сторінках «Житя і слова» А. Кримський зазначив таке: «Гадка, щоб видати в українському перекладі антологію з „Шах-наме“ йде не од мене, а од мого шановного приятеля Івана Франка. Сам я…не зміг би видати книжку своїм коштом, а друге, що я не вгадував, чи є в української громади потреба на такий переклад» («Житє і слово». Рік другий. Книга ІІ). Отже, саме І. Франко надихнув А. Кримського на працю над перекладом «Шах-наме».
Звичайно, це не є повний переклад знаменитої поеми, яка містить понад тисячу сторінок, а лише окремі частини твору — антологія, але дуже важливим є факт, що українська громада отримала можливість прочитати переклад «Шах-наме» українською, зроблений з мови оригіналу (а не з німецько- чи французькомовних видань). Це було здійснення мрії І. Франка про появу такого перекладу в Україні.
Впродовж 1896 р. І. Франко та А. Кримський разом працювали над підготовкою «Шах-наме» до друку у форматі книги. Основний матеріал був надісланий Франкові ще для його публікації у «Житі і слові», а для окремого видання було зроблено деякі додаткові пояснення і доповнення. До перекладу самої поеми А. Кримський підійшов з позиції науковця і просвітителя. У книзі він подав життєпис Фірдоусі, зробив науковий коментар і склав бібліографію.
Працюючи над перекладом «Шах-наме», А. Кримський звертався за порадою до І. Франка — питав, чи варто перекладати поему гекзаметром, але він відмовив його від цього: «Перекладати з перського розміру на грецький — українською мовою — якось ніяково. Коли вже не можна передати розмір первотвору, чи не ліпше б ужити космополітичний розмір нового часу — п’ятистопний ямб, рифмований або й не рифмований? Гекзаметр для нас надто чужий і непривичний» (Франко І. «Твори у 50 томах»). Поема «Шах-наме» була перекладена, як і радив І. Франко, п’ятистопним ямбом.
Також А. Кримський надав читачам інформацію про наявні на той час переклади «Шах-наме» — французький, німецький і російський (частковий, зроблений з французької мови) і з гордістю зазначив, що український переклад з’явився тоді, коли у «по російськи абсолютно нічого не було переложено з первопису. Таким чином українська література значно випередила російську в цьому пункті, аж на десятеро літ» (Кримський А. «Твори у 5 томах»).
Хоч цей переклад є вибіркою окремих уривків «Шах-наме», сюжет поеми А. Кримський подає повністю. Просто окремі частини поеми віг не перекладає дослівно віршами, а подає з них «голий конспект прозою», вважаючи, що для пересічного європейського читача окремі сторінки твору можуть бути не достатньо цікавими.
Особливої уваги заслуговує також підрядковий науковий коментар А. Кримського, який став цінним джерелом інформації про Схід.
Поема Фірдоусі «Шах-наме або Іранська книга царів» накладом редакції «Житя і слова» (у серії «Літературно-наукова бібліотека» (№ 7), започаткованій Іваном Франком), окремою книгою вийшла у Львові у 1896 р.
У передмові до перекладу А. Кримський пише таке: «„Книга іранських царів“ („Шах-наме“) — це й досі жива національна епопея для персів, отака якою колись були для класичних еллінів Гомерові поеми „Іліада“ та „Одіссея“. В основі своїй „Книга царів“ є епопея стародавня ще передмусульманська, і записано її було колись не тією мовою, якою говорять перси тепер, а давнішою, пехлевійською. Отаку, яку ми її тепер маємо, себто мовою новоперською, звіршував „Книгу царів“ у Х — ХІ ст. поет Фірдоусі, або, як не до ладу вимовляють його ім’я, „Фірдусі“» (Кримський А. «Твори у 5 томах»).
Далі перекладач подає детальну біографію поета і великий коментар до тодішніх історичних обставин і подій Х століття.
Також він подає короткий зміст «Шах-наме», зазначаючи, що це епопея про боротьбу між «культурним Іраном та кочовим, варварським Тураном».
Сам текст перекладу займає приблизно 100 сторінок і, як ми вже зазначали, він частково прозовий, а частково поетичний. Відповідно до стилю поеми, А. Кримський зробив римований переклад тих частин «Шах-наме», які, на його думку, були найцікавішими і найкращими для сприйняття українським читачем. По тексту він розмістив багато коментарів і пояснень тих понять і слів, які могли би бути для читача незрозумілими, лексично він наблизив переклад до українських реалій — відображаючи різні побутові деталі словами суто українського походження, використовуючи українські фразеологізми і порівняння.
Як і інші поетичні переклади, а також і власні поезії А. Кримського, переклад «Шах-наме» вражає свіжими образами і метафорами, незвичними епітетами, а за лексичним розмаїттям він може вважатися одним із найкращих зразків україномовного перекладного тексту.
Ілюстрацією можуть бути декілька рядків з «Шах-наме»:
Не вір, що доля може полюбити:
Не був би лук кривим, не був би луком.
Небесний круг над нами так вертиться,
Що ледве гляне, зараз же й ізникне.
Коли ти думаєш, що доля — ворог,
Вона тобі показує обличчя;
Коли ж ти кажеш, що вона твій друг,
То вже од неї ласки не побачиш.
Я щиро дам тобі таку пораду:
Покинь любити світ, ще й руки змий.
(Кримський А. «Твори у 5 томах»)
Пізніше книга була перевидана у першому томі видання творів А. Кримського у 5 томах, яке вийшло у світ у Києві у 1971–1973 рр.
Про перекладача
Крім «Шах-наме» А. Кримський подарував нашій літературі ще багато інших перекладів з англійської, німецької, датської, французької старогрецької, російської, перської, арабської і турецької мов, які друкувалися на сторінках «Житя і слова», «Народу», «Літературно-наукового вістника», а також окремими виданнями.
Варто також згадати про збірку поезій А. Кримського «Пальмове гілля», перше видання якої з’явилося у Львові у 1901 р. накладом українсько-руської видавничої спілки. Іван Франко схвально оцінив цю збірку у своїй рецензії, надрукованій у ЛНВ під назвою «Наша поезія в 1901 році». Він написав не лише про «Пальмове гілля», а дав широку характеристику усього доробку А. Кримського: наукового, перекладацького і поетичного: «А. Кримський — високооригінальна поява в нашій літературі. Чи пише він чисто філологічні статті, чи літературні критики, чи прозові оповідання, чи поезії, всюди вносить своє власне я в такій мірі, як мало котрий наш письменник… в перекладах, особливо з орієнтальних поетів він виявив немале майстерство, і справедливо мусимо вважати його першим піонером нашого слова на сій просторій і досі майже не ораній українським лемешем ниві східної поезії. Переклади Кримського з Гафіза, Омара Хайяма, з арабських поезій… заслуговують на всяке признання» («Літературно-науковий вістник»).
А творча співпраця А. Кримського та І. Франка поступово переросла у справжню дружбу.
У 1898 р., коли українська громада готувалася до відзначення 25-літнього ювілею творчої діяльності І. Франка, А. Кримський був одним із найбільш активних учасників комітету з підготовки святкування. В ювілейному альманаху «Привіт доктору Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності», надруковано переклади А. Кримського з арабських поетів з присвятою «Переклади присвячені шановному Іванові Франкові».
На жаль, А. Кримський, як і мільйони інших українців, став жертвою радянського режиму — у 1941 р. його було заарештовано і заслано у Казахстан, де він і помер від тортур і виснаження у тюрмі міста Кустанай. Ім’я А. Кримського впродовж багатьох років радянський режим намагався замовчати і лише після його реабілітації у 60-х роках минулого століття, було дозволено видати обмежену кількість творів і праць вченого. А вже після здобуття Україною незалежності стало можливим опрацьовувати і вивчати спадщину цього геніального вченого, письменника, сходознавця і дослідника Ісламу.
Соломія Вівчар спеціально для «Іслам в Україні»
