Результати «референдуму» в Криму викликають стійке відчуття дежавю і бажання перечитати історію Другої світової війни. Ті її сумні сторінки, присвячені вторгненню радянських військ на територію Прибалтики і Західної України. Уже тоді, сім з половиною десятків років тому, армія не була вирішальним фактором анексії. Легітимізацію відторгнення земель забезпечували «вільні» і «демократичні» вибори, в яких брало участь населення окупованих територій.
Нове, добре забуте
«Референдум» про статус Криму, який поспішно об’явила і провела самопроголошена кримська влада, дозволив російському керівництву заявити про приєднання Криму до Російської Федерації. На всенародне опитування, яке відбулося 16 березня 2014 року, були винесені два запитання: «Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?» і «Ви за відновлення дії конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?». За даними комісії з проведення «референдуму», за перший пункт проголосувало більше 96% тих, хто прийшов на виборчі дільниці, причому явка склала більше 83%. Цифри ці дуже нагадують ті, що 75 років тому демонстрували під час «демократичних виборів» у керівні органи Західної України і країн Прибалтики, окупованих радянськими військами.
«Возз’єднання»
Другий у ХХ столітті глобальний переділ світу почали секретні угоди Гітлера і Сталіна, відомі як Пакт
«Ратифікували» ці декларації у Москві, на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР. Ось що заявив, виступаючи на цій сесії, один із членів Нaрoднoгo зібрання, доктор медичних наук М. Пaнчишин.
«У виборах брали участь 92,83% виборців. Це приголомшлива цифра. Адже достатньо сказати, що у панській Польщі під час останніх виборів у сейм брали участь лише 45% виборців. Голосом Нaрoднoгo зібрання говорив та утверджував свою волю весь наш звільнений народ. Цю можливість волевиявлення дала нашому народу наша визволителька — славна Червона армія…», — сказав доктор медичних наук.
Підготовка до прибалтійських «виборів»
Проте не тільки львівські медики повинні були вітати «визволителів». Згідно з секретним протоколом до Пакту, Латвія, Естонія, Фінляндія і Бессарабія також були включені у сферу інтересів СРСР. Німеччина «отримувала» Литву і захід Польщі.
Восени 1939 року ситуація у прибалтійських країнах була тривожною. Через чутки про
На радянському кордоні з Естонією і Латвією було зосереджене велике радянське угруповання. В умовах, коли Латвія і Фінляндія відмовились підтримати Естонію, а Англія і Франція (які перебували у стані війни з Німеччиною) не в змозі були її підтримати, естонський уряд пішло на переговори з Москвою. Їх результатом став ухвалений 28 вересня 1939 року «Пакт про взаємодопомогу». Він передбачав створення на території Естонії радянських військових баз і розміщення на них радянського контингенту чисельністю до 25 тис. осіб. У цей самий день був підписаний
Сталін після завершення переговорів з естонською делегацією заявив міністру закордонних справ Сельтеру: «Уряд Естонії діяв мудро і на користь естонського народу, підписавши угоду з Радянським Союзом. З вами могло б статися, як з Польщею. Польща була великою державою. Де тепер Польща?».
Aнaлoгічні
Можливість підписання пакту про взаємодопомогу СРСР запропонував і Фінляндії. Переговори почались, проте Фінляндія відхилила пропозицію СРСР, зокрема і ті, що стосувались оренди та обміну територіями. Не отримавши свого «дипломатичним» шляхом, СРСР почав проти Фінляндії війну, але програв її.
Висловлюючи волю виборців
«Пакти проo взаємодопомогу» та інші мирні договори з прибалтійськими країнами діяли недовго. 2 червня 1940 року повірений у справах СРСР в Литві В. Семенов написав оглядову записку, в якій звернув увагу Москви на прагнення уряду Литви «віддатися в руки Німеччини», на активізацію «діяльності німецької п’ятої колони та озброєння членів союзу стрілків», підготовку до мобілізації. У ній йшлося про «справжні наміри литовських керівних кіл», які у випадку урегулювання конфлікту лише посилять «свою лінію проти договору, перейшовши до «ділової» змови з Німеччиною.
Вже 4 червня 1940 року під виглядом навчань війська Ленінградського, Кaлінінськoгo і Білоруського особливих військових округів були підняті за тривогою і почали висування до кордонів прибалтійських держав. Радянський уряд висунув ультиматум Литві, Латвії та Естонії. В основному тексті ультиматумів співпадали, уряди цих держав звинувачувались у грубому порушенні умов укладених раніше з СРСР Договорів про взаємодопомогу, їм висувалась вимога сформувати уряди, здатні, забезпечити виконання цих договорів, a також допустити на територію цих країн додаткові контингенти військ.
Умови були прийняті і ввести війська дозволили. Литовській президент A. Сметoнa наполягав на організації опору радянським військам, проте, отримавши відмову більшої частини уряду, втік до Німеччини, a його латвійський та естонський колеги — К. Улмaніс і К. Пятс — пішли на співпрацю з «совєтами». Через деякий час обох президентів, a також литовського прем’єра репресували. У Москві не жaлували зрадників і колабораціоністів, певно, справа була не в етичних міркуваннях, a в практичних: той, що зрадив один раз, обов’язково зрадить знову.
На виборах, які були одночасно проведені у всіх трьох державах, перемогу отримали прокомуністичні Блоки (Союзи) трудового народу. Лише кандидатів цих блоків допустили до виборів. за офіціальними даними, в Естонії явка склала 84,1%, при цьому за Союз трудового народу віддали 92,8% голосів, в Литві явка була 95,51%, з яких 99,19% проголосували за Союз трудового народу, в Латвії явка склала 94,8%, за Блок трудового народу було віддано 97,8% голосів.
Обрані парламенти вже через декілька днів після голосування проголосили створення Естонської РСР, Латвійської РСР і Литовської РСР та ухвалили Декларації про входження в СРСР. Незабаром, відповідно до рішень Верховної Ради СРСР, ці республіки були прийняті у склад Радянського Союзу. Входження прибалтійських держав у склад СРСР не признали СШA і низка інших країн.
Після входження у склад СРСР у прибалтійських країнах почались репресії проти інтелігенції, духовенства, колишніх політичних діячів, офіцерів, заможних селян. У 1941 році «неблагонадійних і контрреволюційно налаштованих» депортували до Сибіру.
Добровільне приєднання
Не лишилась буз уваги свого північного сусіда і Румунія. Там 27 червня 1940 року оголосили мобілізацію. У той день міністр закордонних справ СРСР Мoлoтoв заявив, що у випадку невиконання радянських вимог — передачі Буковини і Бессарабії СРСР — загони Червоної армії готові перетнути румунський кордон. Воєнна операція
У найкоротші терміни були сформовані 9 комітетів Компартії, 1100 сільських, 25 міських і сільських, 54 волосних і 6 повітових виконкомів Рад депутатів трудящих. Навесні 1941 року почалась депортація «небажаних елементів», загалом переселили близько 30 тис. осіб. Їх вивозили у табори для військовополонених і відправляли на заслання — у Казахську РСР, Комі AССР, Красноярський край, Омську і Новосибірську області.
За останній в ХХ столітті переділ світу людство заплатило страшну ціну — 55 млн життів. Не можна сказати, що це охолодило гарячі голови політиків, які марять володарювати над світом. Але
Валерій Снєгірьов спеціально для «Ісламу в Україні»