18 травня світ згадував чергову річницю страшного злочину радянської влади проти одного з корінних народів України — кримських татар, депортованих з рідної землі, приречених на загибель… Ця трагічна подія і стала темою нашої бесіди з Наталією Беліцер — відомою дослідницею, експертом Інституту демократії імені Пилипа Орлика, доктором наук. І це не випадково, бо наша співрозмовниця багато років вивчає історію боротьби за визнання корінних народів у світі. Вона — активістка громадянського суспільства, брала участь у багатьох акціях і знакових подіях, що відбувалися в Криму та Києві від початку 90‑х років минулого століття й донині.
Пані Наталіє, ця сумна дата — незагоєна рана, завдана «радянським режимом» кримськотатарському народові…
— Так, Україна традиційно відзначає цю трагічну дату, визнавши депортацію за акт геноциду, і закликає інші держави, що цього ще не зробили, так само визнати це. Ну, а після 2014 року, тобто після окупації та анексії Криму, увага до кримськотатарського народу, до його подальшої долі посилилася і в Україні, і за кордоном. І тепер цей день традиційно відзначають як день пам’яті, скорботи й солідарності з кримськими татарами у всій Україні.
На жаль, не всі добре знаються на історії нашої країни, на історії кримських татар — через що це сталося? Були надумані звинувачення — не щодо однієї особи, а цілого народу! — і таку несправедливість учинили не тільки з кримськими татарами, а й з багатьма народами Кавказу, Балтії та іншими.
— Відомо, що абсолютно неприйнятний концепт «колективної вини» широко застосовувався Радянським Союзом не тільки щодо кримських татар. Просто їм не пощастило більше, ніж іншим. Кримськотатарський народ і пізніше за інших реабілітували, і аж до кінця
Хіба ж схильність до колаборації з ворогом залежить від національності? Ми бачимо вже в наші часи, що дехто з тих, хто народився в Україні, прожив тут ціле життя, щойно перед їхнім носом помахали обіцянками російських зарплат чи пенсій, дуже швидко перефарбувалися, стали прихильниками так званого «русского мира».
— На превеликий жаль, це правда. Варто уточнити,
Можливо, не всі зрозуміють, коли скажемо, що не так і багато там стали зрадниками, бо СБУ на півострові від початку працювала не на Україну, а на Росію, хоча формально ці люди були службовцями України…
— Я з Вами абсолютно згодна! Саме так і вважала ще за часів, коли Крим був начебто під контролем України. Я вважала, що працівники кримського СБУ справді працювали на ФСБ РФ або навіть були штатними працівниками ФСБ. І я це стверджувала дуже давно.
Якщо вже казати про питому вагу тих, хто проголосував за відділення Криму, то кримських татар там були одиниці. І чи кримські то були татари? Адже ми знаємо, що останнім часом на окупованому півострові на певні посади з пропагандистською метою висувають чимало людей з татарськими іменами й прізвищами, але вони не є кримськими татарами!
— Я дуже рада, що ви чітко розрізняєте кримських татар і татар інших: казанських, астраханських, волзьких тощо, бо в Росії їх тенденційно «зараховують» до одного етносу. Це не так, бо кримські татари — абсолютно окремий, самобутній народ. Корінний народ Криму!
Справді, вони фактично не брали участі не тільки в референдумі 16 березня 2014 року, а й в усіх наступних виборах, що провадила окупаційна російська влада на території Кримського півострову. І чимало дослідників звертає на це увагу, вважає за дуже сильний вияв принципово мирного, ненасильницького опору окупантам. Це ознака, на мій погляд, дуже високого рівня не просто толерантності, миролюбності, а саме сучасної цивілізаційної складової кримськотатарської ментальності та національного характеру. Просто згадаймо, що оцей принцип ненасильства був притаманний кримським татарам від самого початку організації національного руху за повернення на Батьківщину. Саме на цьому наголошував харизматичний лідер кримських татар Мустафа Джемілєв, і саме тому кримськотатарський рух, кримськотатарська доля, репресії, що проти них чинять у Криму, привертає таку велику увагу світової спільноти. Це викликає щире співчуття й бажання підтримати й допомогти.
Весь світ бачить ненасильницький опір, але російська пропаганда намагається представити кримських татар як «терористичну загрозу». Як багато порушено карних справ за звинуваченнями в тероризмі, екстремізмі! Ми знаємо, що кримські татари — мусульмани, і для окупантів просто наявність Корану — уже привід людину заарештувати й кинути за ґрати…
— Так, це дуже болюче питання! З усіх даних сумної статистики можна побачити, що питома вага кримських татар, що становлять до 15% на півострові, — завелика серед тих, хто зник, загинув, заарештований, переслідуваний, до кого приходять з обшуками, кого зупиняють на вулицях тощо. Просто хочу звернути увагу, як брутально й жорстоко використовує Росія надуманий привід «належності» або просто симпатії до так званого «Хізб
Наприклад, 26 квітня цього року Руслану Зейтуллаєву, звинувачуваному в тому, що він — організатор якоїсь групки «Хізб
Гадаю, в подальших позовах України в міжнародних судах і для розвитку справи, що вже розглядають у міжнародному суді ООН, треба використовувати додаткові механізми захисту й, відповідно, обґрунтування звинувачень на адресу Росії, згідно з Конвенцією про неприпустимість всіх форм расової дискримінації.
Навіть людині, дуже далекій від юриспруденції, зрозуміло, що до справедливості чи закону цей вирок не має жодного стосунку. Це просто помста Росії людині, що наважилася заявити про несправедливість і своїм голодуванням привернула увагу цілої світової спільноти до того, що коїться в Криму…
— Так, ці 20 років — просто помста. Але те, що нічого спільного з правосуддям не мають усі інші засуди у справі «Хізб
Я неодноразово була на
Адвокати стверджують, що за
Тобто на території України, громадян України, навіть якби вони й справді скоїли щось незаконне?
—
З’ясувалося, що в Криму найбільшими патріотами України виявилися саме кримські татари, корінний народ України. Але багато хто, на жаль, не сприймає формулювання «корінний народ» щодо кримських татар. Ви, автор дослідження «Кримські татари як корінний народ», можете пояснити цим людям, чому вони помиляються?
— Насправді боротьба кримських татар за статус не однієї з численних національних меншин України, а саме за статус корінного народу почалася не останніми роками, а з початком репатріації на Батьківщину — до Криму. Кримські татари абсолютно відповідають усім вимогам Декларації ООН «Про права корінних народів», ухваленій 13 вересня 2007 року, Міжнародної організації праці Конвенції № 169, що її, на жаль, Україна не тільки не ратифікувала, а навіть не підписала, а, на мою думку, це конче необхідно! Жодних сумнівів у належності кримських татар до категорії «корінних народів» бути не може.
Дуже шкода, що Україна так спізнилася з визнанням цього статусу: якби це зробили свого часу, то, може, й ситуація з окупацією та анексією Криму виглядала би зовсім інакше. Бо спеціальні статті, зокрема стаття 30 Декларації ООН «Про права корінних народів», безпосередньо свідчать, що військові дії — визнані генеральним прокурором Міжнародного кримінального суду й резолюцією від 19 грудня 2016 року Генасамблеї ООН за окупацію, анексію Криму та прирівняні до збройного конфлікту! — без згоди корінного народу в особі його представницьких органів, неможливі. Заборонені!
Україна Постановою Верховної Ради від 20 березня визнала кримських татар за корінний народ. Це цілком відповідає сучасним поглядам і нормам міжнародного законодавства в галузі прав людини і гуманітарного права, не тільки інтересам кримських татар, а й України загалом.
Права кримських татар як корінного народу на свою землю, на свою територію, на свою Батьківщину мають бути закладені в основу стратегії деокупації Криму й повернення його під юрисдикцію України.
