У липні 1774 року був підписаний Кючук-Кайнарджийський мирний договір, який ознаменував закінчення шестирічної російсько-турецької війни. Згідно з цим договором, Кримське ханство ставало незалежною державою, а Росія була оголошена гарантом суверенітету Криму.
Але Катерина II розглядала незалежність ханства лише як один з етапів анексії півострова. Для того, щоб реалізувати свої плани, її уряду, передусім, було необхідно прибрати з Криму хана Девлет Гірея, вороже налаштованого до Росії. Спочатку для цього були задіяні російські дипломати, які перебували у Стамбулі та намагалися вплинути на деяких членів уряду Османської імперії. Однак їх спроби закінчилися нічим. Тоді настала черга впливати на непокірних кримців силовими методами.
Катерина II в. листі графу М. Паніну писала: «Я говорила с фельдмаршалом (П. Румянцевым) о делах татарских в образе ваших мыслей. Осень и он находит для овладения Перекопом удобным временем. Вообще он военные меры к тому учредил и расположены на тамошней границе войска наши… Я признаю нужным и полезным, чтоб выработать нам заблаговременно объявления для (европейских) дворов по случаю имеющего быть занятия Перекопа».
Після цього, порушуючи всі мирні угоди, використовуючи як привід той факт, що в Кафі продовжував перебувати невеликий контингент османських військ, Росія ввела на півострів корпус генерала О. Прозоровського. У відповідь Девлет Гірей зібрав кримськотатарську армію. Справа йшла до війни, проте не маючи підтримки Османської імперії, кримці не ризикнули дати бій росіянам. Девлет Гірей покинув півострів. Новим ханом був обраний ставленик Росії Шахін Гірей.
Жителі Криму принесли присягу, складену хитромудрою канцелярською мовою чиновниками з Петербурга. «Мы, все Крымское общество, взирая на происходящие действия и приключения и повинуясь божественному слову, в святой книге написанному: „Два воюющие царства не примиряться, пока не нападет страх грозящий злом, для того любящая тишину держава да примирится“, заключили с Российскою империею мирный договор на основании вольности… А вскоре последовал затем у обеих воевавших империй блаженный мир и заключение при Кайнарджи торжественного трактата, в котором третьим артикулом утверждено Крыму и всем принадлежащим к оному татарским племенам и ни от кого постороннего независимое бытие».
Декларуючи на словах свою повагу до незалежності Кримського ханства, Росія робила кроки для того, щоб взяти півострів під свій повний контроль. Влада Шахін Гірея трималася виянтково на багнетах російської армії. Впливові кримські татари вели переписку з чиновниками османського уряду, сподіваючись отримати підтримку Стамбула в своїй боротьбі проти Шахін Гірея.
У жовтні 1777 року в Криму почалося повстання проти російської окупації. Стихійні виступи кримських татар набрали розмаху після того, як на півострові висадився підтримуваний Османською імперією хан Селім Гірей III. Для того, щоб погасити вогонь повстання, командування російською армією не гребували навіть підкупом впливових осіб з оточення Селім Гірея III.
У листі головнокомандувача російською армією фельдмаршала П. Румянцева резиденту в Криму Д. Константинову даються такі інструкції: «В таком положении дел нахожу я весьма употребительными посулы и действительные дачи денег главнейшим мятежникам и наперсникам Селим Гирея… Особливо вам препоручаю…отдать вам по востребованию вашему 12000 рублей. Не жалейте давать по тысяче и более рублей, смотря по особе и успехам».
У своєму зверненні до командувача окупаційним корпусом генерала О. Прозоровського керівники повстання так пояснювали його причини: «От несносных замыслов Шахин Гирей-хана мы принуждены выйти из повиновения, поэтому мы свергли его с ханства и есть такое требование, чтобы он выехал из Крыма, ибо находящегося в Румелии светлейшего Селим Гирей-хана, благодетеля нашего, мы призвали и прибытия его просили, на что он, снисходя, тронулся со своего места, а по прибытии сюда все князья, духовенство и великие имамы, лобзая его полы, приняли в ханы. Посему когда ваше сиятельство уважаете, обязательства между дворов (султанского и царского) заключенными, то выступите из Крыма».
У Стамбулі кримське повстання сприймали як зручний привід для початку нової війни з Росією. Російські дипломати переслали в Петербург текст султанського фірману, в якому пояснювалися причини військових приготувань: «В заключенном с Российской империей трактате постановлено, что татары вольно и без всякого принуждения имеют выбирать себе ханов, но российский двор против желания всей татарской нации, ханское достоинство доставил такому бунтовщику, который, захватив в руки области той нации, истребляет всех правоверных людей и как по силе мусульманского закона необходимо такого мятежника наказать. В связи с этим повелевается войску весной собраться в лагере под городом Измаилом».
Однак планована війна так і не почалася. Навесні 1778 року російським військам вдалося придушити повстання. Новим командувачем окупаційною армією в Криму замість генерала О. Прозоровського був призначений генерал О. Суворов. Він провів військово-адміністративну реформу, розділивши півострів на чотири військові округи.
Війська розміщувалися в спеціально укріплених таборах під прикриттям численної артилерії. Це дозволяло, з одного боку, більш ефективно контролювати пересування озброєних груп кримських татар, з іншого — корінних жителів Криму привчали до думки про постійну присутність на півострові російської армії.
Збережений в архівах Росії корпус дипломатичних документів свідчить про існування продуманого плану анексії Криму, який наполегливо і послідовно реалізовувався урядом Катерини II.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
