Червневий наступ врангелівських частин у Криму, незважаючи на окремі успіхи, не дозволив досягти головної мети — розгромити дивізії 13-ої армії, що протистояли білим. Червоні змогли уникнути оточення, відступивши на нові позиції. Окремі частини Добровольчої армії зазнали тяжких втрат, зокрема корпус генерала Кутепова під час наступу втратив до 30% особового складу.
Врангель планував продовжити наступ з метою заволодіння Катеринославом з подальшим виходом на Донбас. Але його планам завадило командування більшовицької армії. Отримавши великі підкріплення, Червона армія перейшла у контрнаступ, прагнучи вибити білі війська з Північної Таврії.
28 червня 13-та армія червоних завдала удару відразу по декількох напрямках. Успіх супроводжував Зведений кінний корпус, який зумів у перший же день розгромити два полки донських козаків, захопивши при цьому понад 500 полонених. Однак спроба прорватися до Мелітополя закінчилася невдачею. Врангелівські війська спробували оточити корпус, але їх дії були поспішними і неузгодженими. Командування втратило управління військами, що дозволило Зведеному кінному корпусу вийти з-під удару.
Невдача контрнаступу більшовиків показала, що армія Врангеля є серйозним противником, з яким потрібно рахуватися і для перемоги над яким слід докласти максимум зусиль. У ці дні Сталін дав таку, досить втішну, характеристику військ Добровольчої армії. «Солдати Врангеля згуртовані в частині чудово, б’ються відчайдушно і надають перевагу самогубству, аніж полону».
Перебуваючи тривалий час у Криму, генерал Врангель, будучи не тільки командувачем армією, але і правителем всього краю, змушений був звернути увагу і на внутрішні справи. Він уже розумів, що за обмежених ресурсів виграти війну у більшовиків неможливо. У бесіді з журналістом В. Шульгіним Врангель говорив: «Політику завоювання Росії треба полишити… Не можна воювати з усім світом… Треба на когось спертися… Не в сенсі демагогії який-небудь, а для того, щоб мати, насамперед, запас людської сили, з якої можна черпати; якщо я розкидаюсь, у мене не вистачить… того, що у мене зараз є, не може вистачити на утримання великої території… Для того, щоб її утримати, треба брати відразу на місці людей і хліб… я чого добиваюся? Я домагаюся, щоб у Криму, щоб хоч на цьому клаптику, зробити життя можливим.… Ну, словом, щоб, так би мовити, показати решті Росії… ось у вас там комунізм, тобто голод і надзвичайка, а тут: йде земельна реформа, вводиться волосне земство, заводиться порядок і можлива свобода…».
У словах Врангеля було занадто багато демагогії і позерства. Однак зерна істини в них були. На відміну від свого попередника на посаді командувача Добровольчої армії генерала Денікіна, Врангель дійсно намагався провести земельну реформу в Криму. Крім того, він змінив підхід щодо національних меншин, зокрема у сфері державного будівництва. Врангель мав намір об’єднати всі антибільшовицькі сили, зокрема Польщу та Україну, в їхньому протистоянні червоній Москві.
У самому Криму генерал почав проводити політику загравання з кримськими татарами. З цією метою він дав згоду на організацію в Сімферополі мусульманського з’їзду. 16 травня 1920 року Врангель виступив на його відкритті, заявивши таке: «Прагнучи піти назустріч задоволенню культурно-освітніх, духовно-релігійних і деяких економічних потреб татарського населення, я намітив низку заходів і бажав би попередньо вислухати ваші міркування з питань, намічених у програмі з’їзду». Одночасно з цим він вимагав від кримських татар виконання «військової та кінської повинності».
Врангелівський уряд зробив низку поступок кримськотатарському національному рухові, дозволивши відкрити свої газети і школи. При цьому чим гірше йшли справи у Добровольчої армії на фронті, тим на більші поступки вона була готова йти. У серпні 1920 року навіть було розпочато розгляд створення якоїсь «татарської автономії» на території Криму. Однак всі ці спроби непопулярного уряду зустрічалися кримськими татарами з «пасивною ворожістю».
Врангелівці вдавали, що не помічають, в якому тяжкому становищі жив кримськотатарський народ під їх владою. За словами історика Л. Катеніної, «Відтиснуте в малородючі гірські і передгірні райони татарське селянство не було забезпечено ні робочою худобою, ні інвентарем і вело напівжебрацьке існування. Тяжке становище незаможного татарського населення призвело, зрештою, до того, що воно опинилося на межі виродження: кількість померлих перевищувала кількість народжених… За даними санітарного бюро Таврійського земства, в сонячному, благодатному Криму татари з року в рік давали найвищу смертність від туберкульозу».
Більшість кримських татар прагнули уникнути мобілізації до врангелівської армії. Корінне населення Криму часто противилося білогвардійцям. Показовим є випадок, що відбувся у селищі Капсіхор у Судацькому повіті. Туди був посланий загін врангелівської армії з метою проведення насильницької мобілізації. Білі планували мобілізувати 75 чоловіків, а також реквізувати кілька десятків підвод для потреб фронту.
Жителі села зі зброєю в руках зустріли солдатів. Під час збройного зіткнення були перебиті майже всі члени білої армії. У відповідь на це врангелівці послали в Капсіхор каральний загін з декількох сотень солдатів. Однак кримські татари змогли зібрати велику кількість озброєних бійців з навколишніх селищ. Налякані розмахом опору врангелівці змушені були відступити.
Тим часом становище Добровольчої армії стало стрімко погіршуватися. У серпні 1920 року Врангель двічі намагався висадити десанти на Кубані і на Тамані, проте обидві ці операції закінчилися невдачею. Спроба прорватися на Донбас також завершилася повним провалом. Створений для боротьби з Врангелем Південний фронт під командуванням М. Фрунзе безперервно нарощував сили. Це дозволило червоним почати потужний наступ, що закінчився розгромом сил білогвардійців у Північній Таврії.
Врангель знову змушений був відійти у Крим. Перед початком вирішальних боїв Фрунзе створив п’ятикратну перевагу в живій силі над противником. Крім того, радянська Росія і Польща підписали угоду про перемир’я, що дозволило більшовикам перекинути до Криму свої кращі війська. Фінальна частина кримської драми почалася 9 листопада. Червона армія прорвала оборону Врангеля на Перекопі, крім того, більшовикам вдалося форсувати озеро Сиваш і вийти у тил основного угруповання білих військ. Врангелівська армія була евакуйована з Криму кораблями Антанти в період з 13 до 16 листопада. Велика частина солдатів і офіцерів були перекинуті у Стамбул, а потім у військові табори на Галліполійський півострів. Так завершилася багаторічна епопея білого руху.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
