Стосунки двох титанів української культури можуть бути темою ще багатьох літературознавчих та історичних досліджень — так вважає завідувачка книжкових фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Соломія Вівчар.
Про це вона наголосила під час своєї доповіді «Взаємини Івана Франка й Агатангела Кримського» на науковому семінарі «Франко в ХХІ столітті», який відбувся 24 жовтня у Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка.
Доповідачка розповіла про те, що лист, написаний до Франка як одного з видавців журналу Радикальної партії «Народ» молодим студентом-арабістом московського Лазаревського інституту східних мов Агатангелом Кримським, став початком неймовірної дружби, яка принесла багато цікавих літературних плодів.
— Обмін листами між Франком й Кримським тривав упродовж 1890 — 1904 років, за цей час було надіслано 48 листів від Івана Франка і 76 — від Агатангела Кримського. Епістолярій двох українських геніїв розкриває не лише їхню співпрацю на користь української громади (видання книг і журналу «Житє і слово», обмін рецензіями на праці один одного), а й особисті стосунки, — повідомила Соломія Вівчар.
Як зазначила дослідниця, послання Івана Франка до Агатангела Кримського стали чи не найвідвертішими з усіх його листів:
— У них Іван Франко щиро ділиться зі своїм молодшим другом своїми найсокровеннішими турботами і проблемами. У 1941 році, через багато років після смерті Івана Франка, коли постало питання про публікацію цих листів, Агатангел Кримський не хотів їх віддавати до друку, аж доки радянська влада не наказала їх видрукувати і вони не були вилучені з його архіву. Публікації тоді завадив початок воєнних дій між гітлерівською Німеччиною і СРСР у червні 1941 року.
Іван Франко дуже високо цінував талант і феноменальний розум Агатангела Кримського, не раз просив проконсультувати його у написанні різних наукових праць, радився і щодо художніх творів. Присвятив йому свою знамениту поему «Іван Вишенський».
Розповіла Соломія Вівчар і про співпрацю Франка й Кримського щодо ознайомлення українського читача зі спадщиною видатних митців ісламського світу, зокрема й про переклади українською Фірдоусі, які здійснив Кримський і за допомогою Франка видав у Львові антологію, до якої увійшла «Шахнаме» (перс. شاهنامه — «Книга царів») — видатний пам’ятник перської літератури, національний епос іранських народів. У «Книзі царів» описується історія Ірану від стародавніх часів до проникнення ісламу в VII столітті. Найдовша поема, що належить перу одного автора: обсяг в два рази більше, ніж обсяг «Іліади» та «Одіссеї» разом узятих.
«Не вір, що доля може полюбити.
Не був би лук кривим — не був би луком,
Небесний круг над нами так вертиться,
Що ледве гляне, зараз же й ізникне.
Коли ти думаєш, що доля — ворог,
Вона тобі показує обличчя;
Коли ж ти кажеш, що вона — твій друг,
То вже од неї ласки не побачиш.
Я щиро дам тобі одну пораду:
Покинь любити світ, ще у руки змій», — лунали українською рядки великого епосу, перекладеного Кримським.
Як метафорично завершила семінар доповідачка: «Франко й Кримський — дві космічні галактики, які, взаємодіючи, народили багато яскравих зірок».
Ця ж тема піднімалася й під час XXXII щорічної Франківської конференції «Все, чим може вгору дух піднятись», яка відбулась напередодні у Львівському національному університеті ім. Івана Франка.
