Пам'ятаємо. 25 січня 1942 року в кустанайській в’язниці НКВС помер Агатангел Кримський — учений, поліглот, мовознавець, поет, письменник, український історик, антрополог, перекладач, один з організаторів Академії наук України та її вчений секретар, найвидатніший сходознавець XX століття…
XVI сесією Генеральної асамблеї ЮНЕСКО 1970 року його ім’я занесено в перелік найвидатніших діячів світу, а згодом його іменем в Анкарі названо вулицю, де розташоване посольство України.
Віддаючи данину пам’яті Агатангелу Кримському, що став жертвою сталінського терору (в тому числі й за свою принципову позицію щодо української мови, що існувала вже в XI столітті «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця»), пише народний депутат України Андрій Парубій:
25 січня 1942 року в кустанайській в’язниці НКВС помер Агатангел Кримський — поліглот, мовознавець, поет, письменник, історик, антрополог, вчений секретар Української академії наук, найвидатніший сходознавець XX століття. Геній і феноменальна особистість, учений-орієнталіст світового рівня, спеціаліст з арабістики, тюркології та іраністики, який залишив після себе понад тисячу наукових праць.
Агатангел Кримський першим доніс до українського читача перекладену з оригіналів східну поезію, упорядкував її антологію IX–XV століть, додавши вступні наукові довідки. Збірка поезій «Пальмове гілля. Екзотичні поезії», яка вмістила вірші Кримського та його переклади арабських поезій українською мовою, вважається унікальною пам’яткою літератури.
Народився на Волині в російськомовній родині, батько був кримським татарином, а мати походила з польсько-литовського роду з Білорусі.
Дослідники спадку Агатангела Кримського називають різні цифри, коли говорять про кількість мов, якими він володів. Деякі нараховують 56, найчастіше кажуть про 60, а якщо врахувати, що Кримський досліджував і різні діалекти та говірки, то кількість мов, які розумів, якими міг читати і писати Агатангел Кримський, наближається до сотні.
Його бібліотека нараховувала майже 50 тисяч томів, і він перевіз її до Києва, коли після жовтневого перевороту 1917 року вирішив покинути Москву, де він навчався, а потім викладав у Лазаревському інституті східних мов, щоб долучитись до створення Української академії наук під егідою Скоропадського.
Перебуваючи на посаді секретаря, фактично керував Академією, оскільки перший президент Академії Володимир Вернадський на початку 1920 року виїхав до Петрограда й очолив Радїєвий інститут ім. В. Г. Хлопіна (радянський науковий інститут з питань вивчення геології, хімії та фізики радію та інших радіоактивних елементів), а обраний на його місце ботанік Володимир Липський не мав необхідного адміністраторського хисту.
Роковою для Агатангела Кримського стала чітка наукова позиція, яка суперечила офіційно встановленій в СРСР, а тепер так само головній в сучасній Росії тезі про «Київську Русь як колиску трьох братніх народів і трьох братніх мов: російської, української і білоруської». Як дослідник мов, відстоював тезу, що українська мова існувала вже в XI столітті «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця».
«Я зрозумів, що мушу бути українофілом — це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від офіційних занять часину я присвячував Україні…»
У 1941 році постановою НКВС Агатангела Кримського, без жодних доказів, звинуватили в тому, що він був «ідеологом українських націоналістів, який упродовж років очолював націоналістичне підпілля».
Далі академіка — людину, яка володіла унікальними знаннями і зробила неоціненний внесок у розвиток науки — заарештували і відправили етапом у Казахстан, де він помер — за одними даними, від виснаження та хвороби, за іншими — від катувань.
Місце його вічного упокоєння наразі невідоме.
