Мохаммед Садик-бей Агабек-заде (1865–1944) — видатний азербайджанський сходознавець, арабіст, тюрколог, знавець багатьох мов, що багато років свого життя віддав Львівському університету. Один із творців Львівсько-Петербурзької сходознавчої школи.
Військова служба і початок наукової діяльности
Садик-бей Агабек-заде походив зі старовинного аристократичного азербайджанського роду. Він народився у містечку Геокчай неподалік Баку та вже з дитинства виявляв великий лінгвістичний талант: його дід, шиїтський муфтій усього Південного Кавказу, навчив Мохаммеда перської та арабської мов, а в колі сімʼї вільно говорили французькою. Батьки майбутнього вченого готували його до карʼєри військового, тому після закінчення Бакинського реального училища (здобуття середньої освіти) у 1883 році він вступив спершу до Другого Константинівського піхотного училища, а у 1886 році — до Михайлівського артилерійського училища, де готували офіцерів для служби у стройових частинах артилерії армії Російської імперії. Училище закінчив екстерном і вже наступного року, отримавши чин поручика (лейтенанта) артилерії, вирушив служити на Закавказзя, де провів наступні десять років.
1897 року Мохаммед Агабек-заде вирішив поєднати карʼєру військового та свої лінгвістичні й наукові інтереси. Він вступив на офіцерські курси східних мов — навчальний підрозділ Російської імператорської армії, створений 1883 року при азійському департаменті міністерства закордонних справ. Ці курси він скінчив з відзнакою та 1899 року вирушив у Туркестанське генерал-губернаторство, де продовжив службу, поєднуючи обовʼязки військового та наукову роботу, зокрема вивчав місцеві діалекти, збирав фольклор. На той час Мохаммед Садик-бей Агабек-заде вже мав ранг капітана й був нагороджений орденом св. Володимира IV ступеня.
У 1904 році побачила світ його перша книга — «Учебник туркменского наречия (ахал-текинский диалект) с приложением сборника пословиц и поговорок туркмен Закаспийской области», що отримала високу оцінку російських сходознавців, зокрема тюрколога Олександра Самойловича, а Емір Бухари Сеїд Абдулахад-хан (що був ще й поетом) нагородив його найвищою відзнакою — орденом Благородної Бухари, відомим також як Бухарський орден Золотої зірки. Цього ж року Мохаммед Агабек-заде отримав ранг підполковника; 1908 року став полковником, а завершив військову службу в чині генерал-майора Російської імператорської армії.
1913 року він вийшов у відставку й повернувся до рідного міста Геокчай, де жив у родинному маєтку. Після початку Першої світової війни пішов добровольцем на службу в артилерію, брав участь у боях на Кавказькому, а потім і на Західному фронті. Після військових дій знову повернувся до Геокчая.
Діяльність Садик-бея Агабек-заде в Азербайджанській демократичній республіці
Азербайджанська Демократична Республіка (АДР) проголошена 28 травня 1918 року Азербайджанською національною радою на чолі з Мамедом Еміном Расул-заде в Тифлісі. Тоді ж ухвалено акт про незалежність Азербайджану, що заклав підвалини парламентської республіки — першої успішної демократії в тюркському й мусульманському світі.
Першим премʼєр-міністром АДР став Фаталі-хан Хойський, що сформував уряд (Раду міністрів). Генерала Мохаммеда Садик-бея Агабека-заде запросили працювати в цьому уряді, і від 23 жовтня 1918 до грудня 1919 року він обіймав посаду заступника міністра внутрішніх справ. Займався організацією правоохоронних структур, зокрема поліції та контррозвідки. Водночас брав активну участь в освітянській діяльності, взявши на себе функції міністра освіти. Уряд АДР високо цінував генерала, про що свідчать завдання, які він виконував. Одним із таких важливих доручень була зустріч у Батумі американської військової місії на чолі з особистим посланцем президента США генералом Джеймсом Харбордом — він зазначив, що до знайомства з Садик-беєм Агабек-заде ніколи не зустрічав серед військових таких високоосвічених і цікавих людей.
Наприкінці квітня 1920 року частини Красної армії перетнули кордони АДР і ввійшли в Баку. АДР припинила своє існування, натомість проголошено Азербайджанську Соціалістичну Радянську Республіку. Мохаммед Садик-бей Агабек-заде мусив покинути Батьківщину.
Життя в еміграції
Після більшовицької окупації Азербайджану в 1920 році Садик-бей Агабек-заде разом з дружиною виїхав до Стамбула, де певний час мешкав у родичів, однак не почувався там у безпеці. Через це наступного року переїхав до Парижа, де два роки викладав турецьку та перську мови в Паризькому Університеті (Сорбонні). У той час він пережив особисту трагедію, смерть дружини — вона похована на мусульманському кладовищі в Парижі. Садик-бей Агабек-заде лишився сам, у столиці Франції він почував себе чужим і самотнім і зрештою прийняв пропозицію видатного польського славіста Зигмунта Смоґожевського переїхати до Львова.
Професор Львівського університету
У лютому 1927 року Садик-бей Агабек-заде приїхав до Львова, де обійняв посаду професора філософського факультету Львівського університету, що тоді мав імʼя Яна Казимира (тепер — Львівський національний університет ім. Івана Франка. — Ред.), а згодом і викладача Львівської вищої торгової школи. Опанувавши польську та українську мови, азербайджанський учений читав величезну кількість різних курсів: турецьку (сучасну і староосманську), перську (сучасну та класичну), арабську (сучасну та класичну) мови, ісламознавство, мусульманську палеографію, каліграфію та епіграфіку. Написав польською мовою та видав кілька підручників із турецької та перської мов, елементарної граматики арабської мови. Його учнями були багато видатних українських і польських сходознавців: Омелян Пріцак (згодом став аспірантом академіка Агатангела Кримського, а після переїзду до США заснував у Гарвардському університеті Український науковий інститут), Тадеуш Левицький, Францішек Махальський, Марʼян Левицький.
У Львові разом із професорами Зигмунтом Смоґожевським і Владиславом Котвичем Садик-бей Агабек-заде став одним із засновників Львівсько-петербурзької сходознавчої школи.
Під час німецької окупації Львова Садик-бей Агабек-заде тяжко занедужав і 9 листопада 1944 року, після приходу до Львова «других совітів», помер. Похований на 84 полі Личаківського цвинтаря у Львові. Це одна з небагатьох мусульманських могил на Личакові.
Вшанування памʼяті
1993 року вулицю Бічну Бакинську в Залізничному районі Львова (Сигнівка) перейменували на честь Мохаммеда Садик-бея Агабек-заде. На будинку № 4 на вул. Ярослава Стецька, де він мешкав багато років, у 2005 році встановили меморіальну таблицю про нього.
Український сходознавець і дослідник доробку Садик-бея Агабек-заде Ярема Полотнюк зазначав:
«Стоячи перед могилою Мугаммеда Ісмаїловича Садик-бея Агабек-заде, щиро вклонімося духові цієї людини, промовляючи при цьому відому східну формулу: «Мир його прахові та слава його імені!»
2018 року памʼятник на могилі генерал-майора Мохаммеда Садик-бея Агабек-заде з ініціативи Посольства Азербайджану в Україні та за підтримки Міністерства внутрішніх справ Азербайджану реконструйовано. На церемонії відкриття були присутні посол Азербайджану в Україні Азер Худієв, представники азербайджанської діаспори та громадські активісти зі Львова.
