Зв’язки видатного вченого, поліглота, засновника українського сходознавства Агатангела Кримського з Кримом були глибокими й тривали практично ціле його життя. Загальновідомий факт, що сам Кримський був кримськотатарського походження (про це свідчить прізвище Кримський. — С. В.). Підтверджує це й свідчення самого Кримського, а його біографи, зокрема Омелян Пріцак, зазначають, що бахчисарайський предок родини Кримських, який покинув Крим наприкінці XVII ст. і переїхав жити на Мстиславщину, був муллою. У спогадах і листуванні самого Агатангела Кримського підтверджень цього факту поки нема.
Ісмаїл Гаспринський
Одним із близьких друзів і соратників Агатангела Кримського був Ісмаїл-бей Гаспринський (1851–1914) — будитель, просвітитель і реформатор кримських шкіл, засновник і видавець журналу «Терджуман» («Перекладач»), діяльність якого припадає на останню чверть XIX — перші десятиліття XX ст. Про стосунки І. Гаспринського й А. Кримського ґрунтовну статтю написав український дослідник-арабіст Юрій Кочубей. Зокрема, він зазначає велику роль А. Кримського в популяризації літератури кримських татар, журналу «Терджуман» та І. Гаспринського. А. Кримський підтримував реформаторські підходи свого колеги щодо освіти й навчання у кримських мектебах і медресе, рівень викладання в яких потребував негайного поліпшення.
Як писав А. Кримський, уся освіта в ті часи перебувала в руках консерваторів-клерикалів, що завідували духовною школою вищого ступеня Зинджирли-медресе в Бахчисараї (засноване ще 1500 р. ханом Менґлі-Ґераєм) і цілою низкою початкових дитячих шкіл (мектебів), «де навчання провадилося тим самим архаїчним середньовічним методом, який дитину швидше затуркував ніж навчав». Саме з початком діяльності Ісмаїла-бея Гаспринського розпочалася епохальна зміна всієї системи освіти в Криму.
А. Кримський, що разом із колегою І. Гаспринського Ісмаїлом Лемановим вирішив відвідати відому ісламську школу в Бахчисараї — Зинджирли-медресе, лишив про неї такі спогади: «Пам’ятаю як напровесні 1905 р. побував я в Зенджірлі вкупі з Лемановим, і він хитренько наперед попрохав мене не говорити з софтами (студентами-богословами. — С. В.) або з ним ані по-російськи, ані по-татарськи, тільки по-класично-арабськи: що з того вийде. Вийшло те, що жоден з софтів не зміг на мої арабські запити скласти мені відповіді скільки-небудь грамотної: силувалися зліпити
простенькі арабські речення, та мало їм щастило, а тим часом я з Лемановим, в присутності софтів, вели арабську наукову розмову, обмінювалися вражіннями і т. ін. З того Леманов був дуже задоволений: „Нехай наші клерикали знають, що навіть мову святого Корана гяури тямлять краще, ніж вони. А через що? Через те, що вчили її новим європейським методом, а не перестарілим середньовіковим“».
Ісмаїл-бей займався активним запровадженням нових методів навчання в медресе і мектебах, готував і видавав підручники, закладав «новометодні школи».
Про реформаторську діяльність свого друга А. Кримський писав: «Такі передові освічені патріоти, як Гаспринський, не сидять та й не ждуть, аж доки їм російська адміністрація позаводить добрі світські школи, а самотужки силуються пропагувати реформу в тих духовних мектебах та медресах, які у кримчаків (кримських татар. — С. В.) уже єсть». Пише він і про розголос і популярність нових дидактичних підходів, запроваджених І. Гаспринським у навчальних закладах Бахчисарая, де ці методи використовували. У ці школи почали приїжджати студенти з-поза меж Криму, а в різних областях Російської імперії поступово відкрили вже понад 500 новометодних мектебів.
І. Гаспринський, відомий і як засновник журналу «Терджуман», що виходив татарською та російською мовами. А. Кримський цілком підтримував свого друга в цій справі. У монографії «Література кримських татар» він зазначив: «Головну ж свою енергію Гаспринський оддав газеті „Терджуманові“, що редагував він її аж до смерти, більше як тридцятеро літ. Газета згуртувала коло себе місцеві культурні сили, які могли знайтися… Грошового зиску „Терджуман“ не давав». І далі: «„Терджуман“ понад два десятки років був єдина (або трохи чи не єдина) мусульманська газета, з величезним упливом на всіх тюрків; і через те, приміром, казанські татари вносять Ісмаїла Гаспринського як велике ім’я в свою власну історію письменства».
Діяльність А. Кримського та І. Гаспринського стала надзвичайно важливою для українського та кримськотатарського народів. Як зазначає Ю. Кочубей, «багато чого єднає нас (українців і кримських татар. — С. В.), нехай символом нашого єднання будуть Ісмаїл-бей Гаспринський і Агатангел Кримський».
А. Кримський часто відвідував Крим, мешкаючи там по декілька місяців, користувався місцевими бібліотеками й архівами, проводив наукові дослідження, що стали основою його праць про Крим.
Якуб Кемаль
Одним з учнів А. Кримського був кримськотатарський історик, знавець Корану та ісламознавець Якуб Кемаль (1885–1939), що завідував Східним музеєм у Ялті. Якуб Кемаль — тюрколог та арабіст, історик, філолог, музейник. А ще він дослідник суфізму, опрацьовував літературні пам’ятки часів Золотої орди та династії Ґераїв. Серед цих рукописів були й суфійські. Зокрема, А. Кримський у книзі «Студії з Криму» (Київ, 1930) опублікував віднайдений Я. Кемалем «Арабський суфійський рукопис XIII ст., в Криму знайдений, і чи не в Криму написаний». Цей рукопис знайдено 1927 р. під час етнографічної експедиції до с. Тарак-Таш у Криму, і його повна назва звучить як «Книга лампадок у справі суфійства». Цей рукопис можна назвати особливою енциклопедією суфізму, що складається з 63 розділів на 278 сторінках і подає важливі дані про суфізм як релігійну течію, прикмети суфіїв, спосіб їхнього життя, його релігійний регламент, а ще описи побуту суфіїв — їхнього житла, їжі, одягу тощо.
Я. Кемаль, як і більшість кримськотатарської інтелігенції, був репресований і загинув у радянській тюрмі.
Осман Акчокракли
Ще одним учнем і колегою А. Кримського був видатний діяч кримськотатарського відродження Осман Акчокракли (1879–1938). Він був близьким соратником Ісмаїла-бея Гаспринського, працював у редакції його газети «Терджуман».
Осман Акчокракли — близький товариш А. Кримського, що про нього знаменитий сходознавець писав: «Як з’ясувалося, Акчокракли був дуже хорошим каліграфом, „хаттатом“, знавцем мусульманських почерків, і Петербурзька татарсько-арабська літографія (літотипографія. — С. В.) Ільяса-мурзи Бораганського запросила молодого Османа Акчокракли до себе на службу до Петербурга. Наслідком цього було видання „Зразків мусульманських письмен“ (вийшли в Санкт-Петербурзі 1900 р.), дуже корисне для молодих орієнталістів. Там, у російській столиці, з'явились і перші белетристичні твори Османа Акчокракли, написані під сильним впливом російської літератури».
О. Акчокракли відомий і як автор прозових та поетичних творів, перекладач, зокрема поезій О. Пушкіна, драматург, автор музичної драми «Бахчисарайський фонтан».
Від 1922 р. працював у Кримському університеті, викладав там османську мову та східну каліграфію, читав лекції в Київському та Харківському університетах.
Найпліднішим періодом наукової та творчої діяльності Османа Акчокракли стали 1920-ті роки. У самій газеті «Єні дунья» у 1924–1925 роках виходять понад два десятки його статей з історії, археології, етнографії кримських татар.
У 1925 році Осман Акчокракли разом з Усеїном Боданінським бере участь в етнографічній експедиції до Криму з метою збирання історичних пам’яток, запису фольклорних матеріалів. Під час експедиції він відкрив історико-літературну пам’ятку — поему Джан Мухамеда про похід Тугайбея в поміч Богданові Хмельницькому. Про це О. Акчокракли зробив доповідь на II Всеукраїнському з’їзді сходознавців e Харкові 1929 року. Короткий виклад поеми опублікований в українському журналі «Східний світ».
Ще одне дуже важливе наукове досягнення Османа Акчокракли — дослідження кримськотатарських родових знаків (тамга). Він зібрав приблизно 400 тамг, систематизував їх і зробив науковий опис. Чудове знання арабської та турецької мов дозволило Акчокракли вивчити епіграфічні пам’ятки Криму — в Чуфут-Кале, Ескі-Кирим, Отузах.
Його кримознавчі праці мають сьогодні особливу цінність: «Татарські тамги в Криму», опубліковані в матеріалах наукової етнографічної експедиції з вивчення кримськотатарської культури в Криму 1925 року; «Старокримські та Отузькі написи XIII–XV ст.», «Нове з історії Чуфут-Кале»; описи пам’яток Бахчисарая, Кок-Коза, Ялти, Алушти, Капсихора, Судака, Старого Криму, Кефе, що публікувалися кримськотатарською мовою в газеті «Єні дунья» протягом 1924–1925 років, а ще статті з археології, фольклору та етнографії Криму в кримськотатарському журналі «Ілер», надруковані в 1926 й 1927 роках.
Осман Акчокракли добре знав українську мову. У книзі «Студії з Криму», виданій 1930 р. за редакцією А. Кримського та згодом забороненою, серед інших праць, присвячених Криму та кримським татарам, уміщена невелика антологія кримськотатарських поетів, упорядником та одним із перекладачів якої був О. Акчокракли. Кримськотатарські поезії подані тут у перекладі українською мовою, майже всі зробив О. Акчокракли, а дві поезії Газаї — О. Олесницький. Сам А. Кримський тільки вніс деякі стилістичні виправлення в текст. Антологія побудована за хронологічним принципом: починається поезіями Гази Ґерая II, далі йдуть вірші Хильмі Кримчака, самого Османа Акчокракли, Абдульгаффара Шейх-заде, Бекіра Чобан-заде та інших поетів. Підрядкові пояснення окремих слів зробив А. Кримський.
Один із поетів, що над перекладом його віршів працював О. Акчокракли, — кримський хан Гази Ґерай II Бора (Вихор), відомий під псевдонімом Газаї. Український поет Іван Франко також перекладав його поезії.
Останні роки свого життя Осман Акчокракли провів у Баку. На початку квітня 1938 р. його заарештувало НКВС і за надуманими звинуваченнями у шпигунстві, націоналізмі та пантюркізмі 17 квітня розстріляло в Сімферополі.
У сучасній українській науці сходознавчий доробок А. Кримського, зокрема його дослідження кримськотатарської історії, мови та літератури, а також його співпраця з кримськотатарськими діячами дотепер не досить вивчений. Однак ця тема актуальна та потребує подальших фахових студій.
Соломія Вівчар, Дім Франка
