Кримський татарин — наймолодший за віком командир батальйону у Збройних Силах України.
24-річний Джеміль три роки воює на Донбасі. Його родичів у 1944 році депортували з Криму, а повернулися вони лише за часів незалежності України.
Зараз командирові знову доводиться боротися — тепер уже за власне повернення до Криму.
Воєнкор телеканалу Україна Олександр Махов (який як ніхто інший розуміє біль людей, домівки яких залишилися на тимчасово окупованих територіях, бо сам є луганчанином, до того ж і ситуацію на лінії зіткнення знає не лише за журналістськими відрядженнями, бо сам відслужив в АТО) записав історію Джеміля Ізмаїлова.
Як розповідає кореспондент, старший лейтенант Джеміль щодня об’їжджає свої позиції на передовій — за його словами, це потрібно, аби постійно вивчати місцевість і розуміти ситуацію, бачити, де вона може загостритись. Джемілеві — 24 роки, і він — наймолодший командир бойової бригади у Збройних Силах України.
Джеміль Ізмаїлов, командир 24-ї окремої механізованої бригади, говорить: «Вік — в армії нічого не значить абсолютно. Ти можеш бути розумним у 18-ть, а можеш бути ідіотом у 40. Все залежить, по-перше, від виховання, по-друге — від внутрішнього стрижня».
Кримський татарин Джеміль у 2013 році вступив до Львівської академії сухопутних військ, і події 2014 року з анексією півострова заскочили його там.
Коли російська армія окупувала його рідний дім, в академії запропонували повернутися на Південь, але Джеміль не зрадив присязі.
«Нас вишикували і запитали — чи ми бажаємо продовжувати службу у Збройних Силах, враховуючи ситуацію на Півдні України. З 25-ти курсантів знайшлось тільки четверо», — розповідає військовослужбовець.
Жити під російським прапором Джеміль не захотів. Радянська влада переслідувала його родину — 1944 року дідуся і бабусю депортували з Криму до Узбекистану, і лише через півстоліття поневірянь на чужині батьки Джеміля змогли повернутися на батьківщину і вже там він народився. Але злочин проти свого народу росіянам не пробачив.
«Як тварин, завантажили у товарні вагони і почали вивозити у визначені місця, — згадує Джеміль розповіді рідних. — Багато хто помирав під час того слідування, там ані їжі, ні води — нічого… Для кримських татар Росія ніколи не буде… Є таке поняття, як «русские» — вони ніколи не були ні друзями, ні побратимами, ні «братским народом».
Джеміль вже три роки воює проти найманців — тепер уже за своє повернення до Криму. Бойове хрещення пройшов на Світлодарській дузі, потім брав участь у звільненні селища Південне неподалік Горлівки. Торік боронив звільнені території поблизу Мар’їнки, наразі воює у Луганській області.
Серед побратимів є набагато старші за нього і з більшим бойовим досвідом, але Джеміль має беззаперечний авторитет серед вояків. Найкраща характеристика — це думка побратимів — «я готовий йти за ним у бій».
Напрямок, де тримає оборону підрозділ Джеміля, вважають танко-небезпечним, але бійці мають достатньо сил, щоб відбити наступ.
Джеміль упевнений, що разом зі своїми побратимами звільнить Донбас і повернеться до Криму.
«Просто повернутися додому. Просто повернутися, бути біля рідних і близьких», — найпалкіше прагнення комбата.
«Джеміль освічений, начитаний, але водночас жорсткий і різкий. Розмовляючи з ним, відразу відчуваєш його внутрішній стрижень», — стверджує автор сюжету воєнкор Олександр Махов і додає: «Я люблю розповідати історії воїнів на війні. Українська армія — не безлика. Бійці мають імена».
