Телеканал D1 (Дніпро), девіз якого «Для людей і про людей», присвятив 41-й випуск передачі «Культ ПроСвіт» життю мусульманської громади «Єдність» міста Кам’янського. Гостем студії, що розташована в одному з храмів Православної церкви України, став імам Віталій Оверко. З ним спілкувалися журналіст телеканалу Олександр Чиж і співведучий — священник ПЦУ о. Дмитро (Поворотний).
Мета авторів і ведучих передачі «Культ ПроСвіт» — ламати стереотипи й розвінчувати упередження.
Перше питання ведучого — «Судячи з того, як звучить ваше ім’я і прізвище, ви в мусульманство перейшли свідомо, на території України. Коли це сталося й чому?» — несло в собі відгомін хибної думки, що етнічний українець хіба з тиску якихось обставин може прийняти Іслам.
— Це сталося у 2009 році, й не було якоїсь такої події, яка б змінила мою душу, — відповів Віталій Оверко. — Воно якось так ішло та йшло. Але зміни були кардинальні. Я, як людина, що закінчила фізичний факультет, був атеїстом та на додачу ще й ісламофобом. Друзів-мусульман на той час у мене зовсім не було. Це відбулося (навернення на Іслам) у місті Донецьку. Людина не обирає свій шлях — це прерогатива Творця світів, і коли Аллаг дає людині релігію — Він знає, що саме для цієї людини буде саме ця релігія. І так Він і мені дав. Я так розумію, що в моїй душі був якійсь рух до Нього…
Відповідаючи на репліку ведучого, чому саме Іслам, адже на той час можна було обрати будь-яку течію чи церкву — Московського, Київського патріархату чи греко-католицьку, — імам зізнався, що не має на це відповіді:
— …Щось відбулося в моєму серці, сталися такі зміни, що я прийшов саме туди.
Ведучий заявив, що не розуміє, як науковці стають мусульманами — імам зауважив:
— Ну, тоді ви не зможете зрозуміти, як, наприклад, Ісаак Ньютон публікував свої твори: він був віруюча людина, і якщо ви будете читати його твори, то [побачите, що] там релігії більше, ніж формул. Тобто твори Ньютона — то виклад його світогляду, його переконання в тому, що все в цьому світі — воно є рівноправним.
Отець Дмитро додав, що запитання ведучого — наслідок того, що сімдесят років людям нав’язували думку про суперечності між наукою і релігією:
— Насправді релігія і наука — це про інше. Це як про колір і смак. І якщо наука відповідає на запитання «яким чином», «яка будова», то релігія відповідає на запитання «чому», «навіщо». І тому для мене це приклад людини освіченої (Віталія Оверка. — Ред.), але при цьому віруючої і практикуючої свою релігію, і людини, що розвиває свій науковий фах і трудиться на науковій ниві. Тож жодних суперечностей у цьому немає. Це не дві людини — це цілісна людина. І це — руйнування тих стереотипів радянських часів…
Отець Дмитро попросив імама Віталія Оверка відповісти, чи відповідає реальному стану речей думка, що серед сучасних науковців високого рівня, наприклад, серед лавреатів Нобелівської премії, нема чи дуже мало вихідців з ісламських країн — чи це є певний шаблон, стереотип?
— Ну, цей шаблон я вам не зламаю, це [сьогодні] дійсно так, — відповів імам. — Але я дам вам інший приклад. Він, можливо, більш цікавий, ніж етнічна чи релігійна приналежність лавреатів Нобелівської премії. Наприклад, за відкриття теорії слабких електромагнітних взаємодій нагороджено одразу три людини. Це Мухаммад Абдус Салам, що був мусульманином, Шелдон Глешоу і Стівен Вайнберг. Глешоу і Вайнберг — євреї, але один із них був атеїстом, а другий — юдеєм. Тобто у нас є три людини й одне й те саме фізичне явище — і втрьох вони отримали за його відкриття премію, причому працювали вони в різних, незалежних одне від одного, колективах. Тобто знання не є здобутком людини, яка практикує якусь певну релігію. Знання потрапляє в наш світ з волі нашого Творця. Ось Він вирішив, що це знання прийде — і Він дасть його якійсь людині. І людина може отримати або нагороду, або покарання в цьому світі або в наступному (за те, як використовує ці знання. — Ред.). Наприклад, ядерна енергія: коли це електростанція — це добре, а коли це зброя — це інше…
Співведучі цікавились, яким чином і коли виходець із Донецька Віталій Оверко опинився в Кам’янському.
— Це сталося у 2014 році. Я не міг там (у Донецьку. — Ред.) бути, бо світогляд мій і «русского мира» — вони були дуже різні, і я свою позицію висловлював… І була така ситуація, після якої мені довелося їхати аж бігом, — згадував пан Віталій.
Водночас, відповідаючи на запитання ведучого, як він сприйняв події 2014 року, імам зізнався, що перед прийняттям Ісламу він був прихильником ідей «русского мира»:
— Але Іслам повернув мій світогляд і в цьому напрямку теж. Коли все це почалося (події 2014-го, окупація. — Ред.), у нас був у Донецьку свій Майдан, і приходили люди… Але ті, хто заважав [учасникам місцевого Майдану] — вони були здебільшого не з Донецька. Вони казали: «Ми за Донецьку народну республіку — вона дасть свободу», — і при цьому били людей за те, що вони зібрались на проукраїнський Майдан. Це ж слова і справи різні. І коли почали збиратися мітинги за Україну й проти України — це були різні люди. І дуже багато людей на антиукраїнських мітингах були не з Донецька.
Але до Кам’янського, як розповів імам, він уперше потрапив задовго перед цими подіями, ще 2010 року, та остаточно переїхав аж 2014-го:
— Вперше я в Кам’янське потрапив у 2010 році, і тут знайшлася моя двоюрідна сестра, яку я не бачив 22 роки. І я запитав у неї: «А чи є тут мечеть чи якась мусульманська громада?» — «Так, є. Отам, біля православного собору є мечеть!» І я почав шукати, запитувати людей, а мені кажуть: «Так от же вона, перед тобою!» Я дивлюсь, а це — католицький костел! Тобто й тут «яка різниця», — сміється імам. — А потім я дізнався, що існує малесенька мусульманська громада, що збиралася в приміщенні над рестораном, проводила джума-намази. І ми вирішили, що треба робити щось інше. Ми вирішили, що будемо поширювати знання про Іслам, формувати більш адекватне ставлення до Ісламу [в суспільстві]. І ми зібрали громаду, яка має на меті не тільки поклоніння як таке, а й розповсюдження ісламських знань.
Ведучий поцікавився, як створювали ісламський культурний центр у Кам’янському — у місті, де люди плутали римо-католицький собор із мечеттю?
Імам розповів, що спочатку мусульманська громада в Кам’янському винаймала приміщення для спільних молитов, а потім на зібрані прихожанами кошти знайшла й викупила будиночок. Його довго ремонтували, так само за пожертви й силами, руками самих мусульман. І нарешті громада має свій ісламський центр, де люди моляться та ведуть просвітницьку діяльність, де відбуваються культурні заходи. Від моменту відкриття в Кам’янському ІКЦ мусульман побільшало на понад 20 осіб.
Нагадаємо, мечеть та ісламський культурний центр у Кам’янському урочисто відкрито 20 жовтня 2019 року.
Отець Дмитро (Поворотний) згадав, що він був на урочистому відкритті мечеті й зазначив, що кам’янський ІКЦ багато уваги приділяє добродійній діяльності та справам милосердя — мусульмани годують нужденних людей, — підкресливши, що ІКЦ займає активну громадську позицію та бере на себе суспільну відповідальність.
Запис програми за участю імама Віталія Оверка можна подивитися на YouTube-каналі D1.
Довідка: Мухаммад Абдус Салам, згаданий Віталієм Оверком, — пакистанський фізик-теоретик, лавреат Нобелівської премії з фізики за 1979 рік. Іменем ученого названо Міжнародний центр теоретичної фізики в Трієсті. Член Лондонського королівського Товариства, іноземний член Академії наук СРСР, Національної академії наук США.
