В XIV в. золотоордынский хан Узбек провозгласил ислам государственной религией. Ислам постепенно проникал в мировоззрение, обряды и обычаи различных народов Крыма, принимавших участие в формировании крымскотатарского этноса. Исламские нормы постепенно обретали конкретные очертания в жизни крымскотатарского этноса и практически сформировались к XVIII в. Цель данной статьи - проследить процесс консолидации крымскотатарской общности вокруг исламского вероучения, расширения сети начальных конфессиональных школ – мектебе, в которых учеников знакомили с мусульманским вероучением и концепцией национальных правил и норм поведения.
Пророк Мухаммед у своїх хадисах (висловах) проголошував прагнення до знань обов'язком кожного мусульманина. У Корані зафіксовано шанобливе ставлення до знання, що облагороджує людину. До людей науки завжди ставилися з великою повагою. Віра і знання - ось дві основні вимоги, які висуває Всевишній людям.
Середньовічна мусульманська література, твори мусульманських авторів з медицини, історії, географії, астрономії та багатьох інших наук склали скарбницю наукової думки людства і дали поштовх розвитку європейської науки.
Важливою частиною ісламу є шаріат (глибоке знання) - збірка правових і богословських нормативів, що регулюють все життя мусульманина. Шаріат містить у собі релігійну догматику, етику та приписи, встановлені Аллахом і передані їм людям через пророка Мухаммеда.
Перші мусульманські університети - медресе - виникли в IX ст., вже через два століття після зародження ісламу, і помітно вплинули на виникнення в XII столітті, системи коледжів і навіть університетів Європи. З середовища релігійно освічених мусульман вийшли всесвітньо відомі вчені Улугбек, Аль-Арабі та багато інших [12, с.3]. Головним у вченні про людину і її вихованні у східних мислителів було прагнення проникнути в суть людської природи. Сутність виховання людини зводиться до вироблення навичок дотримання етичних норм, прагнення до освіченості, оволодіння прийомами самопізнання і самовиховання.
У своїх працях «Трактат про погляди мешканців доброчесного міста», «Трактат про державу», «Трактат про розум» та ін. Аль-Фарабі піднімав проблему людини та її виховання. Ним були визначені такі риси як дружелюбність, щедрість, дотепність, правдивість, сміливість, при цьому він вважав їх результатом виховання і самовиховання особи. Про місце вчителя у вихованні він сказав: «Норма поведінки викладача полягає в тому, що він не повинен проявляти ні зайвої суворості, ні надмірного потурання, оскільки суворість виставляє учня проти наставника, а потурання призводить до неповаги до його персони, недбалості до його викладання і його науки. З його боку необхідні старанність і наполегливість, бо вони, як кажуть, подібні до здатності води крапля за краплею пробивати камінь» [1, с.13]
Розвиток педагогічної думки кримських татар був пов'язаний з діяльність східних філософів, зокрема, іранського філософа Насіреддіна Тусі (1202-1273). Книги Тусі використовувалися як підручник морального виховання в навчальних закладах багатьох країн Середнього та Близького Сходу [13, с.79].
Дружина пророка Мухаммада Айша вважалася освіченою жінкою, знавцем арабської поезії і генеалогії, авторству якої приписується більше 200 достовірних хадисів [14, с.46].
Відомо, що народ за історію свого існування виробив мораль, тобто сукупність норм, вимог, заборон, правил поведінки та міжособистісного спілкування, що пред'являються до кожного члена. Саме за допомогою моралі діти освоюють світ соціальних відносин.
Віротерпимість була основним принципом міжрелігійних відносин і в Золотій Орді. Один з наказів хана Узбека говорить: «Всі чини православної Церкви і всі ченці підлягають лише суду православного митрополита, а не чиновників Орди і не князівському суду. Той, хто пограбує духовну особу, повинен заплатити втричі. Хто наважиться знущатися над православною вірою або ображати церкву, монастир, каплицю, той підлягає смерті» [12, с.3].
Свідчення того, що вже в середні віки освіті приділялася велика увага, ми знаходимо в дослідженнях С.М. Червонної. Опис однієї з найдавніших мечетей говорить: «Найважливішим пам'ятником татарського мистецтва, що знаходиться у Старому Криму, є Мечеть Узбека, або Мечеть-медресе, яка складає головну пам'ятку Старого Криму (Солхата). Конструктивна своєрідність цієї споруди полягає в тому, що мечеть сполучена - безпосередньо стикається з іншою будівлею, що мала з нею суміжну стіну. Це будівля вищого навчального закладу - медресе.
Збереглися відомості про те, що медресе було збудовано в 1332-1333 роках на кошти дружини правителя міста Інджі Бек-Хатун. Головне приміщення для занять, які проходили на північно-західному кутку, було перекрито стрілчастими склепіннями. Весь цей комплекс обнесений потужною глухою стіною, прорізаною рідкісними щілинними вікнами, що висвітлювали худжри - приміщення для житла і занять шакірдів» [14, с.120].
Цю ж думку підтверджує професор Р.І.Музафаров і підкреслює, що в Солхаті (Старий Крим) в 1266 р. були вищі духовні училища, де викладались науки, в тому числі «впроваджувалися» ідеї Арістотеля і Сократа. У стінах одного з них - Солхатского - вивчали Коран, а у зв'язку з цим - арабську мову; займалися законознавством, що являє собою подальший розвиток моральних приписів Корану; вивчали риторику, логіку, філософію, арифметику та астрономію.
У Корані сказано: «Підносить Аллах тих з нас, які увірували, і тих, кому дано знання, на різні ступені ...», «Скажи: «Хіба зрівняються ті, які знають, і ті, які не знають?» [18], «Господи мій! Примнож моє знання» [19].
Мета ісламського освіти - духовне виховання особистості, створення досконалої людини, що відрізняється щирою вірою в Аллаха, суворим дотриманням приписів Корану і Сунни, що спирається на ісламську систему цінностей і прагне досягти статусу намісника Бога на землі, якому Аллах обіцяв владу над світом» [17 , с.17].
Відповідно до досліджень В.Ю. Ганкевича найбільш відомими і авторитетними в мусульманському світі вважаються медресе Бейт аль-Хікма (ІХ ст.), аль-Каравійїн (ІХ ст.), аль-Азхар (Х ст.), аль-Нізамійя (ХІ ст.) і аль-Мустансирійя (ХІІІ ст.), де поряд з вивченням Корану, ретельно вивчалися праці ранньомусульманських мислителів Абуалі ібн Сіни, Насір ад-Діна Тусі, Ібн Рушда, аль-Газалі [4, с.14].
Створений у IX ст. арабським вченим Мухаммадом ібн Сахнуном трактат «Книга освіти вчителів» включає в себе форми і методи навчання в мусульманських навчальних закладах, там же дано поради вчителям і батькам [17, с.33].
Мусульманська модель освіти заснована на Корані. «В ідеальній мусульманській теорії просвіти освіта подається як синтез виховання (тарбіят), навчання (таалім) і перевиховання (таадіб), що охоплює практично весь розвиток людини в духовному, інтелектуальному, фізичному та науковому напрямках» [5, с.24]. Підтверджує значення знань в ісламі і цитата зі Священного Писання: «Підносить Аллах тих із вас, які увірували і тих, кому дано знання, на різні ступені...» [18].
Мусульманське виховання в першу чергу передбачає формування релігійного сприйняття, зміцнення мусульманської моралі. Релігія (дін) - основа навчально-виховного процесу. Наступні компоненти ісламської освіти - знання і наука (мааріфат ве ільм), мудрість (адль), практика і мораль [4, с.12].
У мусульман велика увага приділяється проповіді трудового виховання. Це положення мусульманської доктрини підтверджується за допомогою численних аятів і посилань на окремі Хадиси.
Розглядаючи педагогічну спадщину мислителів минулого, необхідно відзначити, що в їх працях великої уваги приділяли проблемам батьків і дітей, прищеплення молоді почуття поваги до старших, важливість особистого прикладу батьків. Сімейне виховання було основною формою виховання дітей.
Мектеб - це школа першого ступеня. Поняття «мектебе» означає «місце, де пишуть». Все, що було пов'язано у мусульман з освітою, з мектебе мало священний сенс. А оскільки кожен мусульманин повинен був уміти читати Коран, то школи охоплювали практично все мусульманське населення. У школах дітей навчали основам релігії, арабській та рідній мові. Мектебе найчастіше утримувалися на кошти мусульманської громади.
Питанням навчання і виховання учнів у мектебе присвячена книга Насіреддіна Тусі «Поведінка учнів». Зупиняючись на умовах навчання в мектебе, він вимагав від вчителя давати уроки учням в доступному для їх розуміння обсязі. «Учитель повинен часто повторювати урок, пояснювати важкі місця книг. Але не слід змушувати дитину писати те, чого вона не розуміє, бо це призведе до послаблення її інтересу до вчителя» [11, с.406-406]. Головне місце у вихованні Тусі відводить вчителеві, його професійним якостям і майстерності.
У книзі С.М. Червонної «Мистецтво татарського Криму» ми знаходимо таке: «Вже в середні віки просвіта стала народною. Не було у Криму села без початкової школи - мектебе при мечеті, тому грамотність була загальною. Подальшу освіту можна було здобувати в одному з кримських духовних університетів-медресе, які готували юристів, медиків, астрономів, богословів, проповідників, чиновників та творчу інтелігенцію. Розвивалася книжкова справа, захоплення поезією було масовим, як і патристикою» [15, с.122-123].
Перші мусульманські школи в Криму з'явилися після релігійної реформи хана Узбека. Однак мечеть-медресе хана Узбека, що збереглася в Старому Криму, наштовхує на думку, що «якщо тоді був навчальний заклад подібного типу, то вже початкові мектебе існували у великій кількості» [5, с.26]. До XVI ст. в Солхаті діяло 5 мечетей, медресе і 2 мектебе, в Карасубазарі (Білогірськ) - 3 мечеті і 5 мектебе, в Гезлеві (Євпаторія) - 2 мечеті і мектебе.
«Мектебе, тобто початкових шкіл, мусульмани мають стільки, скільки потрібно. Вищих шкіл - медресе, - що представляють в той же час щось на зразок духовних академій, учительських семінарій та загальноосвітніх закладів, - є достатньо. Все духовенство і вчені (улеми); всі вчителі (ходжі) початкових шкіл (мектебе) суть створення медресе, яка є єдиним джерелом мусульманського знання, моральності і добра. Вплив медресе на мусульманське суспільство і весь устрій його життя і думок незрівнянно сильніший, безпосередніший, ніж вплив будь-якого університету на європейське суспільство... Мектеби і медресе, як установи, що пустили глибоке коріння на мусульманському ґрунті і вросли в нього, а не накладені на нього згори, які іншородні народні школи, мають важливий авторитет у мусульман, користуються прихильністю і довірою і висвітлені віковими традиціями. Був час, - і про це частково знають майже всі грамотні мусульмани, принаймні 50-60% серед них, - коли мусульмани вчилися у своїх медресе - ільмі-табіє (медицина), ільмі-ікмет (фізика), імльмі-кімья (хімія), ільмі-наботат (ботаніка), ільмі-нуджум (астрономія), ільмі-ендесе (геометрія) та інше" [6, с.53].
Головною метою мусульманських шкіл було навчання читанню священного Корану. Навчання в школі було обов'язковим як для хлопчиків, так і для дівчаток. Навчалися вони разом. Здобуттю освіти надавалося величезне значення, процедура вступу дитини до мектеб була оточена урочистою церемонією. У перший день дитину до школи супроводжували батьки та родичі.
Навчання в школі починалося з молитви, потім приступали до вивчення алфавіту. Учень визубрював певну кількість букв. Вивчення ґрунтувалося на зоровій пам'яті учня. Потім слідував другий етап навчання, що складався із запам'ятовування слів і словосполучень. Дітям мусульманських мектебе доводилося зазубрювати величезну кількість слів.
Наступний етап навчання - вивчення спеціальних посібників. Спочатку вивчали збірку мусульманських молитов і витяги з Корану. Тільки потім дитина приступала до вивчення Корану арабською мовою. Це навчання оджа (учитель) супроводжував тлумаченням Священного писання з використанням арабських і перських релігійних слів [5, с.31].
Кримськотатарські національні конфесійні мектебе були трьох типів: мечетські, громадські (джемаатські) та приватні навчальні заклади. Навчали дітей у мектебе в основному люди, які здійснили паломництво до святих місць мусульман «аджи». Вчителями були також і звичайні члени мусульманської громади, які мали авторитет серед односельчан, а також студенти духовних мусульманських навчальних закладів - медресе [5, с.28]. Посади вчителів мектебе займали також члени сімей місцевого духівництва. Дівчаток могли виховувати дружина або дочка мулли.
У мечетських мектебе заняття вели представники місцевого мусульманського духовенства: імами (голова мусульманської громади), мулли (служителі культу), муедзини (служитель мечеті, що вигукують із мінарету заклик до молитви). Дитину віддавали до школи зазвичай по досягненні 5-7 років.
Громадські школи створювалися для вивчення Корану й основ ісламської правовірності частіше за все через брак місця для нових учнів. Приватні конфесійні коранічні школи відкривалися на кошти багатих і впливових в громаді мусульман. Утримувалися мектебе зазвичай на кошти мусульманської громади або на пожертви з числа заможних членів суспільства.
Діяльність старих мектебе була вивчена кримськотатарським відомим вченим І.Гаспринським. Ним були виділені чотири головні недоліки в їх діяльності. Це, перш за все, старий, схоластичний порядок ведення занять. Прихильники «старого методу» застосовували систему складового викладання, коли окремі літери зливалися в склади, а потім склади в слова. Проблема полягала в тому, що арабський алфавіт не мав букв, що відображають ті звуки, які існували в тюркських мовах. По-друге, в мектебе вчили тільки механічному читанню арабських релігійних текстів, яких учні абсолютно не розуміли. По-третє, учнів після вивчення алфавіту змушували відразу читати Коран, це було важко не лише для кримськотатарських дітей, але і для арабських. По-четверте, повністю був відсутній контроль за рівнем успішності [13, с.116].
До 1892 кількість мечетських мектебе дорівнювала 347, при загальній кількості учнів: хлопчиків 5217, дівчаток - 4102. Приватних мектебе було 128, де навчалося 1177 хлопчиків і 1245 дівчаток [7, с.210].
Мусульманські медресе - навчальний заклад другого ступеня, який готував висококваліфіковані кадри - законознавців, мулл, а також вчителів шкіл (мектебе). У багатьох містах Криму існують вищі навчальні заклади, медресе, куди можуть вступати ті, хто з успіхом закінчили курс у мектебе і готуються займати суспільні посади [7, с.207].
Турецький мандрівник Евлія Челебі вказував на те, що в Криму медресе були досить поширеними. Кращими, на його думку, вважалися Ескі-салачицьке, Зинджирли-медресе, Менглі Герай хана і Сахаб Герай хана, що в Бахчисараї, медресе Хаджі Фархада в Кефі (Євпаторія), п'ять у Карасубазарі (Білогірськ) [16, с.39-107].
В період XVII-XVIII ст. тривало формування кримськотатарської нації з єдиною мовою, писемністю, територією, державністю і мусульманською релігією як основою національної самосвідомості. Мережа етноконфесійних мектебе формувала єдині письмові традиції, засновані на арабській графіці, з раннього віку залучала до давніх культурних традицій і виховувала національну самосвідомість народу.
Література
1. Аль-Фараби. Математические трактаты/Пер. с араб. Вступ. Статья Б.А. Розенфельда и А.Кубесова. – Алма-Ата: Наука, 1972. – 524 с.
2. Бартольд В.В. Ислам на Черном море: Сочинения в 9 т. – М.: Наука, 1973. – Т.6. – С. 665-669.
3. Бойцова Е.Е. Ислам в Крымском ханстве. Монография. – Севастополь: НПЦ «ЭКОСИ-Гидрофизика», 2004. – 160 с.
4. Ганкевич В.Ю. Крымские медресе (курс лекций). – Симферополь: Доля, 2001. – 76 с.
5. Ганкевич В. Ю. Очерки истории крымскотатарского народного образования (реформирование этноконфессиональных учебных заведений мусульман в Таврической Губернии в XIX - начале XX в.) – Симферополь: Таврия, 1997. – 162 с.
6. Гаспринский И. Русское мусульманство. Мысли, заметки и наблюдения мусульманина. – Симферополь: Тип. Спиро, 1881. – 26 с.
7. Жирнов В.И. О татарских училищах // Крымские татары: Хрестоматия по этнической истории и традиционной культуре / Авт.-сост. М.А.Араджиони, А.Г. Герцен. – Симферополь: Доля, 2005. – С.204-210
8. Кирюшко М.І. Роль ісламу в історичних взаєминах кримських татар та українців // Кримські татари: історія і сучасність. – Матеріали міжнародної наукової конференції. – К., 1995. – С.207-209
9. Маркевич А.И. К вопросу о положении противомусульманской миссии в Тавриде. – Симферополь: Изд-во Таврической губернской типографии, 1911.– 31 с.
10. Мухамедьяров Ш.Ф. Ислам в Крыму // Боги Тавриды. Очерки истории религии народов Крыма. – Севастополь, 1996. – С.172-190
11. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР с древнейших времен до конца XVIIв. / Отв. ред.Э.Д.Днепров – М.: Педагогика, 1989. – 480 с.
12. Табах С. Чего не знают об исламе, или кому нужны этноконфессиональные раздоры в Крыму // Голос Крыма. – 2005. – № 50. – С.3.
13. Хайруддинов М.А. Этнопедагогика крымскотатарского народа: Монография. – К., Наук. свiт, 2002. – 335 с.
14. Полная энциклопедия «Жизнь и здоровье женщины» Т.1.Часть 1.Женщина – кто она? М.: Книжный дом «АНС», 2005 – 768 с.
15. Червонная С. М. Искусство татарского Крыма. – Москва, 1995. – 320 с.
16. Челеби Э. Книга путешествий Эвлии Челеби. Походы с татарами и путешествия по Крыму (1641 – 1667 гг). – Симферополь: Таврия, 1991. – 240 с.
17. Шарипова Р.М. Концепции национального просвещения в мусульманских странах. Соотношение ислама и секуляризма – М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991
18. Коран (58:12) и (39:12)
19. Коран (20:144)
БЕКІРОВА Ельміра Шевкетівна
За матеріалами сайту Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського
Посилання на тему:
Тюрко-мусульманський внесок в історію України такий же важливий, як і слов'яно-християнський
Україна не тільки християнська, а й мусульманська країна