Відомий український ісламознавець Михайло Якубович в інтерв’ю для балканської версії «Аль-Джазіри» розповів про становище українських мусульман і про те, як їм загрожує російське вторгнення.
Дослідник каже, що Росія — це колоніальна держава сучасности, яка «розділяє та перемагає». Усі негативні дії Росії щодо мусульман, які живуть на її території, всі заборони та обмеження, експлуатація місцевих громад на користь імперської Москви показують, що виживання України як держави означає також виживання в ній ісламу.
Він зазначає, що один мільйон мусульман у Москві є лише кілька мечетей, що будівництво мусульманських культових споруд у Росії заборонено, а російська влада ставить на чолі мусульманських громад лише кремлівські кадри. З іншого боку, українські мусульмани мають таку саму релігійну свободу, як і інші релігійні громади, хоча з 2014 року, після анексії Криму та після широкомасштабного вторгнення РФ у 2022 році вони зазнали численних атак з боку проросійських сил.
— Який статус мали мусульмани в Україні перед початком російського вторгнення?
— Точна кількість українських мусульман невідома, насамперед через те, що вони різного походження, але зазвичай уважають, що до 2014 року в Україні жило 500–600 тис. мусульман, а може, й більше. Майже половина з них — корінне населення, кримські татари. До того ж у нас є такі громади, як поволзькі (казанські) татари на сході країни (Донецька, Луганська області. — Ред.), азербайджанці, узбеки, араби, зокрема велика кількість студентів із Близького Сходу та Північної Африки, та, звичайно, є певна кількість українців, що прийняли іслам.
Перед здобуттям Україною незалежности в 1991 році помітного мусульманського життя майже не було. Після масової депортації кримських татар 1944 року та їх повернення лише в період 1989–1991 рр. активність мусульман була майже зведена до нуля. Лише кілька напівлегальних імамів відправляли деякі обряди у великих містах, зокрема в Києві, Одесі чи Донецьку.
Після 1991 року та здобуття Україною незалежности було зроблено багато роботи: побудовано сотні мечетей, відкрито десятки ісламських навчальних закладів — від недільних шкіл до медресе, — видано книжки тощо. Мусульмани стали частиною українського суспільства.
В Україні ніколи не було офіційної заборони на хіджаб/нікаб, навіть землю для будівництва мечеті отримували безплатно від держави. Після 2014 року чимало мусульман покинули Крим і Донбас, а з початком російського вторгнення в лютому 2022 року багато [їх], особливо іноземців виїхали з України та поїхали до ЄС, але тепер багато хто повертається.
Якщо казати про рівень ісламофобії, то в Україні він завжди був відносно низький. Немає партій з антиісламською політикою, тому мусульмани мали таку саму свободу віровизнання, як і інші релігії. Я лише додам: в Україні проживають не лише православні, розділені між Константинопольським і Московським патріархатами, а й [існують] католицькі, греко-католицькі та протестантські громади, існує високий рівень релігійного розмаїття.
— Початок російської навали завдав чимало труднощів усім українцям. Яке становище українських мусульман? Відомо, що багато хто з них перебуває у Збройних силах України.
— Мусульманська спільнота зазнає серйозних нападів з 2014 року через анексію Криму та підтримуване Росією повстання на Донбасі. Багато хто переїхав на захід країни, а з 2022 року ситуація стала ще драматичнішою. Слід зазначити, що нападів зазнали не лише представники мусульманських громад, а й багато культових споруд: мечеті в Сєвєродонецьку та Бахмуті були зруйновані росіянами, а мирне населення вбито всередині. Ось чому мусульмани сприймають захист своєї країни як свій обов’язок: на їхній дім нападають, їхніх співвітчизників убивають — вони не мають іншого виходу, як боротися.
А якщо казати про Росію, то тамтешні мусульмани зовсім в іншій ситуації: багато релігійних книжок в РФ заборонено. У це важко повірити, але навіть деякі переклади хадисів Пророка (мир йому і благословення), [наприклад, збірка] «Сахіх Аль-Бухарі», в Росії вважають за «екстремістську літературу». Багато ісламських рухів є об'єктом переслідувань, мечеті не можна будувати…
Ми бачимо, що мотиви для українських мусульман дуже прості: в Україні мусульмани мають набагато більше релігійної та політичної свободи, ніж у Росії, і виживання [української] держави означає виживання в ній ісламу. Це особливо важливий пункт для кримських татар і всіх тих народів, які пережили геноцид за радянських часів: якщо Росія завжди пропагує пам’ять про СРСР як про велику державу і Сталіна як великого лідера, то що заважає сьогоднішнім російським силам повторити ці злочини сьогодні?
— Велику увагу привертають російські військові підрозділи з Чечні. Оприлюднено записи їхніх молитов, закликів до релігійної війни... Як ви ставитеся до них, і скільки можна говорити про них як про віруючих?
— Я лише науковець і не маю релігійних повноважень, щоб сказати, чи є хтось справжнім мусульманином, чи ні, але докази в цій справі цілком очевидні. Коли ви читаєте всі класичні та сучасні концепції про відносини мусульман і немусульман — [там] немає жодного виправдання для їхньої (підрозділів із Чечні. — Ред.) участи в агресії проти інших.
Крім того, деякі муфтії, тобто вищі релігійні лідери в Росії, називають це «джигадом» — але як ви можете віднести вбивство інших людей, в тому числі мусульман, які ніколи не нападали на вас, до виправданої боротьби згідно з ісламом? Як сліпе додержування політики немусульманського уряду може бути «законною» ісламською причиною для боротьби? Це — просто гра слів, і всі заяви й те, що вони роблять, не мають нічого спільного з вірою.
Це не лише злочин проти людяности, а й злочин проти самого ісламу, бо його послання цілком перекручене на користь неісламської авторитарної держави — тої самої країни, що колись підкорила мусульман і тепер хоче, щоб вони воювали, щоб вона могла територіально розширюватися. На жаль, Росія роками розвиває систему «лояльного» ісламу та призначає лише наближених до неї лідерів.
Так, ми бачимо (у членів кадировських підрозділів. — Ред.) формальні ознаки мусульманської віри, такі як п’ятнична молитва, де люди також чують політичні повідомлення про те, який мудрий російський уряд і його політика. Але коли це доходить до свідомости багатьох російських мусульман, вони охоплюють ті самі фактори, що й усі інші прихильники Путіна: культ особи, героїзація насильства, навіть прийняття імперської війни проти інших мусульман. Як це все відповідає ісламу? Звичайно, абсолютно ні!
— Багато країн з мусульманською більшістю допомагають РФ або не погоджуються на санкції проти Росії та підтримують далі економічні зв’язки з Москвою. Як ви це прокоментуєте?
— Я думаю, що це більше пов’язано з економікою та політикою, ніж з релігією. Здебільшого це залежить від економічної ситуації в цих країнах: бідні не готові розривати деякі економічні зв’язки, а багаті дуже залежні від нафти й не хочуть ускладнювати свої зв’язки на глобальному рівні.
Слід також зазначити, що на Близькому Сході є сильні настрої проти Заходу: багато хто сприймає цю війну як гру «Захід проти Росії» і повністю ігнорує той факт, що Росія є класичною імперською державою, яка вже завоювала мусульман від Волги до Кавказу. Проте, коли подивитися на ставлення громадськости в багатьох мусульманських країнах, можна помітити зміни. Багато експертів починають зазначати, що це напад однієї країни на іншу з кривавими наслідками, й що Україна має право воювати й захищатися.
— У Росії багато мусульманських громад, і деякі з них — татари, башкири, дагестанці, чеченці — говорять про незалежність. Чи зможуть вони досягти більшого ступеня свободи й навіть незалежности в найближчому майбутньому?
— Кажуть, що в Росії проживає майже 15 млн мусульман. Лише одне місто, російська столиця Москва, є домом для понад 1 млн мусульман, як не більше, але тут є лише чотири чи п’ять спеціально побудованих мечетей. Для порівняння, стільки ж мусульман живе в Лондоні, де є понад 50 таких будівель і незліченна кількість інших місць для молитви мусульман.
І тут справа не тільки в грошах, а в тому, що російська влада не хоче посилення мусульманської активности у своїй країні. Багато представників мусульманських громад прямо чи опосередковано критикують цей статус, але влада реагує на це досить агресивно.
Ми всі пам'ятаємо чеченські війни 1990-х і 2000-х років і тиск центральної влади на мусульманські громади величезний: «або лояльність, або зникнення». Ми також знаємо, як Татарстан, дуже багатий на нафту регіон із великим мусульманським населенням, навіть проголосував за незалежність і сьогодні перебуває під більшим контролем Москви, ніж у 1990-х. Більшість активних мусульман кинули до в'язниць або вигнали з країни. Деякі з них навіть вступили в українські загони, щоб воювати проти Росії, а деякі оголошують боротьбу за незалежність частини Кавказу, Башкортостану чи інших регіонів. Але на саму Росію це дуже мало впливає. Особисто я досить песимістично налаштований щодо цього не лише через тиск Кремля, а й через успішну політику створення «лояльних» мусульманських громад, а також використання місцевих релігійних і політичних лідерів, які представлятимуть усе, що Москва їх просить. Нині у світі є багато проблемних гарячих точок — від Кавказу до України, Балкан, Азії та Африки, — і всі вони об’єднані одним — впливом Росії.
— Це через нього відбуваються війни?
— Ваша правда. Ми всі бачимо, що куди не прийде Росія зі своєю неоімперською політикою, мусульмани дуже страждають. Останнім часом російської агресії зазнали не лише Грузія, Україна та Сирія, а й такі країни, як Судан та Лівія, де діють російські «приватні» війська. Проблема в тому, що російська пропаганда представляє Росію як альтернативу Заходу, і деякі авторитарні режими цим користуються, і багато простих людей, мусульман, обманюються. Наприклад, багато хто на Близькому Сході критикує Захід і має на це багато причин, але зрештою хвилі міграції йдуть до Євросоюзу, а не до Росії. Ніхто серйозно не сподівається, що Росія допоможе мусульманським біженцям. Є багато інших прикладів того, чому мусульмани не мають успіху з Росією, за винятком деяких авторитарних еліт, але тут ми повинні чітко розуміти: це (РФ. — Ред.) не «менше зло» в міжнародній політиці — це сучасна колоніальна держава, що розділяє та перемагає.
— Європейські мусульмани пережили багато поганих років. Хто в цьому винен — націоналісти, політика, медіа та навіть частина самих мусульман?
— Я особисто вважаю, що це дуже складне питання, що так само стосується кризи ідентичности в Європі та мусульманському світі загалом. У нас є деякі мусульманські рухи, які раді бути частиною Заходу й насолоджуватися його свободами, водночас різко критикуючи західну систему цінностей. Парадокс полягає в тому, що крайні праві партії, що також заперечують ліберальну демократію, вимагають додаткового посилення правил проти міграції та взагалі проти мусульман, роблять те саме. «Знищення Заходу» в цьому сенсі не принесе нічого доброго мусульманам, незалежно від того, вірять вони в ліберальну демократію чи ні. Я вважаю, що єдиний вихід — це продовження громадської діяльности: участь у виборах, боротьба за інтереси місцевої громади, відповідальність за особистий та громадський добробут разом з іншими.
— Ви переклали Коран українською мовою. Як відбувався цей процес?
— Перше видання перекладу вийшло 2013 року. Через те, що повного перекладу з арабської мови українською раніше не було, метою було просто ознайомити людей із Кораном як великим релігійним і потужним культурним текстом. Відтоді вийшло 15 видань у Саудівській Аравії, Туреччині та Україні. Я завжди отримував гарну реакцію від людей, що читали переклад, і в наступні видання ми внесли певні зміни: Коран дуже багатий словами та стилем, а деякі мусульманські традиції неможливо перекласти в тексті. Те, що я зробив у цьому випадку — це форма тафсиру, пояснення українською мовою з додаванням деяких класичних коментарів. У людей, що читають переклад Корану, особливо в немусульман, часто виникають питання про історію, біографії, теологічні погляди… Тому я завжди підтримував ідею додаткових перекладів, а також презентації літератури місцевих мусульман в Україні. Це допомагає людям зрозуміти, що Коран — це не просто книга, створена десь в арабських країнах, а й сакральне «місце» для мусульман Східної, Центральної та Південної Європи. Тепер я бачу, як нам потрібен не лише переклад «смислу» Корану, а й багато історичних і сучасних коментарів.
