Протягом тривалого часу в українській художній літературі побутував майже безроздільно стереотип щодо мусульман, зокрема кримських татар та ногайців. Згідно з ним татари зображувалися у звіроподібному вигляді, змальовувалися як “басурмани” та “хижі ординці”, а запорожці при цьому зображалися “захисниками християнської віри та батьківщини”.
Такий концепт був дуже примітивним та однобоким. Він жодною мірою не відображав усю складну суперечність тих часів. З поля зору випадала співдія козаків і татар, випадали також і криваві набіги козаків на татарські та турецькі міста. На такому тлі дуже яскраво вирізняється своїми історично-психологічними якостями роман Зінаїди Тулуб “Людолови” (2 томи). В ньому зображається епоха гетьмана Сагайдачного, походи запорожців у Крим та їхні бої з московитами та турками. У романі виведені історично ймовірні персонажі, відтворено правдивий перебіг подій під час нальоту козаків на Крим, показано й аналогічний набіг ногайців на Україну. Незважаючи на деякі вади книга має безсумнівні позитивні якості та сприятиме глибшому розумінню історичної правди. Наостанок слід додати, що сама Зінаїда Тулуб була багаторічною страдницею радянських концтаборів...
Видатна українська письменниця Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 року у Києві, в сім’ї відомого на той час юриста та поета Павла Тулуба. У 1913 році майбутня письменниця закінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих курсів, після захисту дисертації була залишена при Київському університеті для підготовки до професури. Зінаїда Тулуб почала писати вірші російською мовою ще у підлітковому віці. Згодом, під час Визвольних Змагань 1917 — 1921 років, Зінаїда Павлівна зазнала великого впливу ідеї українського культурного пробудження, стала свідомою українкою і почала писати рідною мовою. 1937-го року письменниця зазнала репресій, — радянська влада звинуватила її у «активній контрреволюційній діяльності» та заслала на 10 років у Сибір. З 1947 по 1956 Зінаїда Тулуб мешкала на території Казахстану, не маючи змоги повернутися в Україну. Протягом цього часу, письменниця зібрала великий матеріал з етнографії казахів, котрий згодом знадобився для написання роману та кіносценарію про заслання Тараса Шевченка («В степу безкраїм за Уралом»). Подібність доль та можливість зануритися у місцеве життя зробили ці твори унікальними, вирізнили їх з великого масиву творів на тему заслання Кобзаря. Також, знання звичаїв та традицій казахів допомогло письменниці і під час написання головного твору її життя — роману «Людолови» (Хоча твір був написаний протягом 1934 — 1937 років, у 1958 році він був значно перероблений, зокрема було внесено низку виправлень у змалюваннях звичаїв та життя кримських татар). З 1956 по 1964 рік письменниця мешкала у Києві, активно займалася творчою діяльністю. Цьому сприяла і її реабілітація владою, домогтися якої допомагали колеги Зінаїди Павлівни. Померла письменниця 26 вересня 1964 року в Ірпені, похована на Байковому цвинтарі у Києві. Останнім часом почали перевидаватися деякі твори Зінаїди Тулуб, проводитися різноманітні заходи з ушанування її пам’яті...
Роман «Людолови» досить детально та яскраво змальовує життя України та суміжних земель на початку 17-го сторіччя. Центральна постать роману — гетьман Петро Сагайдачний, перипетії його військової та політичної діяльності займають чільне місце у романі. Але багато сюжетних ліній пов’язані з вигаданими персонажами, на їх прикладі письменниця показує усю складність історичної дійсності тих часів. Це, зокрема, постаті козака Данила Коржа, його дружини Горпини, татарського селянина Нуруддіна, татарської дівчини Медже та інші. Здебільшого, доля цих героїв склалася трагічно, адже надто суворими були реалії тогочасного життя.
Деякі сучасні критики закидають Зінаїді Тулуб, що її роман «Людолови» характеризується типовим для радянських часів переяскравленням «класової боротьби» та «класової солідарності» й применшенням національного. Певною мірою це так, про що свідчить уведення до роману деяких штучних персонажів, котрі могли б існувати у 17-му столітті та мислити подібним чином лише у якості дуже великого винятку. Але в цілому, «Людолови» якраз тим і цінні, що відтворюють історичну дійсність у всій її складності та суперечливості. Зінаїда Тулуб не чіпляє ярликів з позначками «хороший» та «поганий», майже всі персонажі твору — це живі люди, діти своєї доби, наділені як позитивними, так і негативними рисами. Це стосується не лише окремих персонажів, а й великих прошарків населення. Так, письменниця, безумовно, показує позитивні риси діяльності козаків, але при цьому не вагається вказати й на негативні. Зокрема, коли йдеться про набіги козаків під проводом Сагайдачного на Крим, показано, як плюндрувалися кримські міста, як гвалтувалися жінки та бралася здобич, зокрема й «живий товар». Отже, людоловами у романі постають не лише татари, котрі захоплювали ясир під час набігів на українські землі, а й козаки, котрі також не гребували захоплювати людей у полон з метою подальшого продажу або отримання викупу. Особливо яскраво ця тенденція показана на прикладі долі дівчини Медже, котру козаки продали в неволю і вона загинула в Московії.
Також, слід особливо підкреслити, що відносини українців, зокрема козаків, й кримських татар далеко не завжди були ворожими. Взаємна торгівля (яскравим прикладом є чумакування), військова допомога (наприклад, участь загонів Тугай-бея у війні на боці Богдана Хмельницького та участь гетьмана Михайла Дорошенка у громадянських заворушеннях у Кримському ханстві), великий взаємний культурний вплив — усе це також є невід’ємною частиною історії українського та кримськотатарського народів. У наш час, саме ці моменти потребують популяризації та наголошення, що сприятиме виправленню винайдених у радянські часи стереотипів та сприятиме розвиткові дружніх відносин між українцями й кримьскими татарами, історичні долі яких є нерозривно поєднаними...
Юрій Косенко
