Наталія Беліцер: мусульмансько-християнське братерство України може бути зразком для сучасної Європи

Про позитивний вплив анексії Криму на відношення українців до мусульман та про відносини християн та мусульман, які мешкають на території України загалом в бесіді з телеведучим Олександром Янковським в ефірі СК говорить експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталія Беліцер.

Наталія, як ви вважаєте, чи бояться українці мусульман?
На мій погляд, в Україні з цим ситуація є набагато ліпшою, ніж в багатьох країнах, зокрема Європи. Окрім Балкан, Україна — це єдина територія, де мусульмани не являють собою неприродній елемент. Взаємодія з ними відбувається на толерантних засадах, бо вони жили на цій території багато тисячоліть. Більше того, анексія Криму значно підвищила інтерес українців до мусульманської спільноти, зокрема до кримських татар. Ми бачимо в них не просто однодумців, а братів. І це мусульмансько-християнське братерство, на мій погляд, реально може бути зразком для сучасної Європи.

Чи варто Україні рівнятися в цьому питанні на приклад Боснії?
На мій погляд, це не дуже вдалий варіант розв’язання питання співіснування спільнот, які чітко відрізняються за етнічною та релігійною ознаками. Найбільше, що зробили Дейтонські угоди — це припинили збройні зіткнення та розподілили території таким чином, аби не було відвертої конфронтації. Але там залишилися несприйняття спільнот одна одною, внутрішня ворожнеча. Це проблема мультикультуралізму, різниці між інтеграцією та асиміляцією. Я вважаю, що Україна в цьому плані могла би багато чому навчити. Необхідно глибино і детально проаналізувати все те, що відбулося у Франції зо всіма наслідками. Реакція мусульман Криму до цих подій близька до стихійно-демократичних рухів. Такі речі в Україні дуже важко уявити.

На ваш погляд, як змінилося життя мусульман в Криму після анексії півострову Російською Федерацією?
У Росії проблему мирного, дружнього співіснування мусульман у широкому сенсі з не мусульманами розв’язують іншими засобами. Там забороняють течії, рухи, партії, які вважаються екстремістськими. У той же час увесь світовий досвід чітко показує, коли починаються подібні переслідування та заборони, то це неминуче веде до радикалізації. Тепер давайте повернемося до тих жахливих подій у Франції. Наскільки органічні та неорганічні мусульманські спільноти у Франції? Наскільки ефективною була політика Франції щодо ізолювання або асимілювання? Ні те, ні те фактично не вдалося. Наприклад, боротьба з хіджабами. Формально мова йде не тільки про хіджаби, але будь-які релігійні зовнішні ознаки заборонені в учбових закладах. Християнин може носити хрестик, а може не носити. Для нього це не є принциповим явищем. За цим стоїть зовсім інший пласт культури та традиції. Здавалося би, що ліберальна норма теоретично могла би виглядати так — якщо ти не змушуєш робити інших щось таке, що їм не подобається, а те, що робиш ти, ніяким чином не зачіпає права та інтереси інших, то навіщо забороняти це? Дозволити носити хіджаб зовсім не означає, що країна перестає бути світською, а стає релігійною. В Англії, наприклад, держава не відокремлена від церкви. У мусульманських родинах, які виїхали з Криму, традиційно носять хіджаби. З точки зору конфліктології, наслідки того чи іншого рішення дозволу мовчазної згоди чи заборони, треба передбачувати набагато ходів уперед.

Повний варіант статті: Соціальна Країна