В українській столиці протягом останніх днів березня 2016 року проходив Міжнародний фестиваль документального кіно Docudays, серед заходів якого звернула на себе особливу увагу «Жива бібліотека» − майданчик для неформального і безпосереднього спілкування «читача» з людиною, що представляє якусь групу, співтовариство або громаду, щодо яких в суспільстві існують стереотипи та упередження.
Як розповіла кореспонденту «Іслам в Україні» Руслана Панухнік, менеджер проектів некомерційної організації «No Borders project» (Проект Без кордонів), перша «Жива бібліотека» з’явилася 13 років тому в Данії. Автором концепції стала неурядова молодіжна організація «Зупини насильство» (Stop The Violense).
− Всі ми маємо стереотипи щодо інших людей, а інші люди можуть мати упередження щодо нас. Це не завжди погано − стереотипи іноді допомагають орієнтуватися у величезному потоці інформації і в чомусь економлять наш час. Але дуже важливо пам’ятати, що люди − не завжди такі, яким є наше уявлення про них, − пояснила Руслана.
Серед «живих книг», які протягом семи днів у лаунж-зоні київського Будинку кіно на своєму прикладі допомагали «читачам» позбутися помилкових поглядів, був і завідувач відділом «Ознайомлення з ісламською культурою» Ісламського культурного центру м. Києва ВАГО «Альраід» Тарік Сархан. Зауважимо, що «читачі» виявляли особливий інтерес до спілкування з ним − події останнього часу, що відбуваються в світі і в Україні, загострили увагу суспільства до мусульманської тематики, а ксенофобія, зокрема ісламофобія та мігрантофобія, що цілеспрямовано нагнітаються деякими ЗМІ, змушують людей шукати неупереджену інформацію «з перших рук».
Таріку Сархану та його дочці Дальї не довелося нудьгувати без «читачів». Жінки і чоловіки, зовсім юні і зрілі ставали в чергу, щоб поспілкуватися з мусульманами, поставити запитання про суть релігії, поцікавитися − чи дійсно Іслам непримиренний до іновірців; питали і про те, що несуть з собою в країни Заходу представники Сходу, чи потрібно боятися біженців.
Звичайно ж, не обійшлося і без запитань, сам факт озвучування яких говорить про те, наскільки в немусульманському світі живучі міфи й упередження про послідовників Ісламу. Наприклад, що кожен біженець або мусульманин − потенційний терорист; або що мігранти не налаштовані інтегруватися в суспільство країни перебування, мають утриманську позицію і вся їх діяльність матиме кримінальне забарвлення. Також довелося відповідати і на запитання, що стосуються жінок: чи вважається вона за ісламськими канонами людиною, чи має якісь права і чи правда, що її можуть продавати, як річ.
Таріку Сархану знову і знову доводилося відповідати кожному «читачеві», що тероризм та Іслам не є синонімами, що в Корані вбивство заборонено і, як правило, члени екстремістських організацій − люди з недостатнім рівнем освіти і найчастіше не знають священних текстів і не знайомі з суттю віровчення, чим користуються ватажки радикальних течій.
Говорив доповідач і про те, що у будь-якому співтоваристві є певний відсоток людей з кримінальними схильностями, і неможливо знайти жодну країну, жодну громаду, де ніколи не було б злочинців або організованої злочинності − католицька Італія породила мафію, а, наприклад, переважно синтоїстська і буддійська Японія − якудза. Інша справа, що в немусульманському суспільстві злочин або правопорушення, вчинені мусульманином, стають об’єктом пильної уваги.
Те ж саме стосується і звинувачень на адресу мусульман у тому, що вони нібито всі вживають наркотиків − заперечувати той факт, що серед людей, які сповідують Іслам, так само, як і серед тих, хто сповідує інші віровчення, немає наркоманів чи алкоголіків, не можна. Але, з огляду на суть вчення, в якому є обмеження на одурманливі речовини, можна з упевненістю стверджувати, що в мусульманських спільнотах питома вага таких осіб набагато менша.
І, звичайно ж, знову і знову йшлося про плутанину щодо становища жінок у мусульманському світі, коли локальні, місцеві, ще доісламські традиції (найчастіше такі, що Ісламом не схвалюються) в країнах, де поширене вчення Пророка, стороннім спостерігачем сприймаються як властиві Ісламу.
Наш кореспондент поспілкувався з деякими «читачами» і запитав про враження:
− Я вражена тим привілейованим статусом, який мають мусульманки в суспільстві… Мене б так хтось попригнічував! Напевно, нам варто цього у них (у мусульман − ред.) повчитися, − поділилася одна з «читачок».
Інша дівчина зізналася, що вона приголомшена тим, що мусульмани шанують Діву Марію та Ісуса, але продовжує сумніватися, чи так це, чи не прикрасив Тарік Сархан свою відповідь: «Не може цього бути! Я обов’язково пошукаю літературу, перевірю!», − заявила вона.
− Мені завжди здавалося, що кожен мусульманин − це фанатик, який зневажає немусульманина, − сказав черговий «читач». − Але те, що я сьогодні почув про історію відносин мусульман з християнами та іудеями, мене вразило. Виявляється, все далеко не так просто, і ще треба розібратися, хто і навіщо намагається «обрубати гілки дерева, що виросло з одного кореня».
