Чемпіонат світу з приготування кави у традиційній джезві (турці) Cezve/Ibrik Championship, який цього року проходив у Дубаї, визначив кращого баристу — ним став українець Слава Бабич, бренд-шеф бариста у сім’ї ресторанів Діми Борисова.
Про кавового чемпіона пише БЖ-Life.
Як повідомляється, учасники чемпіонату мали приготувати дві пари ідентичних напоїв: класичну чорну каву по-східному (тільки кава і вода) та авторський напій на основі кави в турці з додаванням тих чи інших інгредієнтів.
Класичну в домашньому приготуванні «турку» в світі називають «джезвою» та «ібрік».
До речі, а чи знаєте ви, коли кава потрапила до Європи?
Як повідомляє Jast Cofee Factory, вперше такий напій, а це приблизно початок XIII століття, готували з висушених оболонок зерен кави — простий відвар з поетичною назвою «каскара». Набагато пізніше ці оболонки почали обсмажувати на вугіллі, а потім з невеликою кількістю шкурки опускали в киплячу воду. З XVI століття вже додумались обсмажувати зерна, які потім перетирали до порошкоподібного стану і кип’ятили. Саме тоді було винайдено ємність спеціальної форми (джезву) для приготування напою. Туди ж для поліпшення смаку і надання особливого відтінку додавали прянощі.
Як свідчать рукописні джерела, в Африці кава була відома раніше, а саме з 875 року. З африканського континенту кавові дерева потрапили до Ємену. Тоді через країну проходило чимало торгових шляхів, тож кава поширилася не тільки в країнах Сходу, а й потрапила до Європи та Азії.
Але не все було так просто на шляху цього напою. Проти африканського чорного зілля ополчилося вище мусульманське духовенство, тому що люди сиділи за чашкою кави, розмовляли, а не старанно молилися. 1511 року в Мецці був виданий указ, за яким були закриті всі кав’ярні, а людям суворо заборонили пити каву.
До Туреччини кава потрапила у XVI столітті. І тут було багато заборон. За правління султана Магомета ІV, наприклад, затятих шанувальників цього напою навіть зашивали в мішки з-під кави і топили у морі… Але кава сподобалася туркам, тому султан Сулейман Другий своїм указом скасував заборону. І, як не дивно, саме турецьким дипломатам в ті часи приписується слава з поширення кави в країнах Європи.
Збереглися письмові джерела, що кавові зерна в Європу привіз у 1596 році натураліст з Німеччини Беллус. Вже у 1664 році Людовик XІV видав спеціальний указ, який визнавав каву. Вартість напою в ті часи була захмарною, і мало хто міг дозволити собі випити філіжаночку.
Широке поширення кави як популярного європейського напою, як стверджує блогер Nami-flame, почалося в 1683 році у Відні і пов’язане з ім’ям українського шляхтича і козака Юрія-Франца Кульчицького.
А справа була так — під час облоги турками Відня Кульчицький, переодягнувшись у турецький одяг, проніс листа про допомогу місту, за що був нагороджений 300 мішками кави з турецького обозу. 12 вересня 1683 року за Віднем відбулася битва, яка увійшла в історію під назвою «Віденська відсіч» або «Кавова битва», після неї тривала облога турків нарешті була знята.
Подорожуючи Туреччиною, Юрій ознайомився із технологією приготування напою, яку вміло пристосував до смаків європейців — почав додавати до кави цукор. Далі Кульчицький відкрив у подарованому йому будинку кав’ярню, де продавав чашку кави по крейцеру за порцію. Кава як напій стала дуже популярною серед жителів Відня. Згодом, за сприяння підприємливого українця, в багатьох куточках Відня відкрилися кав’ярні, а сам Кульчицький очолив цех продавців кави.
Історія знаменитої «львівського кави» починається з 1829 року, коли відкрилася перша львівська кав’ярня, яка своєю появою також зобов’язана Юрію Кульчицькому.
Нині є безліч рецептів приготування цього смачного напою, але в будь-якому вигляді кава і настрій підніме, і підбадьорить. Тому зараз ми не можемо і помислити, що колись люди жили без кави!
