Відповіді відомих істориків на провокативний закид про «Божу кару народам за минуле»

Відповіді відомих істориків на провокативний закид про «Божу кару народам за минуле»
© Гульнара Бекирова: На Львівському книжковому форумі. — с Gulnara Tarih, Alim Aliev, Рефат Чубаров, Виталий Портников и Грицак, Ярослав Иосифович
26.09.2017
Оцініть статтю: 
(282 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Нещодавно під час презентації книги з історії кримських татар у ХХ столітті авторства Гульнари Бекірової на львівському Форумі видавців із залу прозвучало провокативне питання. Львів’янин Ігор запропонував присутньому в залі голові кримськотатарського Меджлісу Рефату Чубарову вибачитись за жорстокість кримських татар щодо українців, яка траплялась у XVІ-XVIІI століттях, а також припустив, що, можливо, біди, які випали на долю киримли у ХХ столітті й тепер, є «Божою карою» за те, що кримські татари робили раніше.

Чубаров відповів емоційно та змістовно. За ним до питання про історичну відповідальність народів, зокрема українського й кримськотатарського, звернулись інші присутні на презентації — Мирослав Маринович, Гульнара Бекірова, Василь Кметь.

Видання INSIDER в матеріалі «Урок історії для львів’янина від Рефата Чубарова» публікує їхні відповіді.

Рефат Чубаров, народний депутат:

— Я один із тих людей, які поважають безмежну демократію. Але безмежна демократія вимагає щирої та, якщо хочете, жорсткої відповіді. Я вважав би себе останнім покидьком, якби сказав, що всі катастрофи, які пережив український народ, українська нація в ХХ столітті — то є Божа кара за події, що відбувались століттями раніше. Я ніколи такого не скажу і ніколи не прийму, як таке говоритимуть про мій народ. Це перше.

Всевишній знає, що він робить стосовно нас, але ми, виконуючи Його заповіді, маємо розуміти власну історію і, виходячи з неї, робити все для того, щоб із подій минулого брались уроки. Не лише ті, які вам або мені подобаються, а всі!

В нашій спільній історії було дуже багато такого, чим ми можемо сьогодні пишатись і що маємо шанувати. Ми були військовими побратимами, оберігали разом інтереси спільнот Кримського ханства та Гетьманщини. Нещодавно я був у Конотопі, на землі якого лежать 6 тис. кримськотатарських вершників. У 1659 році ці люди вийшли з Криму, аби разом з українськими козаками захистити власне українські землі. Ми були разом у Берестечку, під Жовтими водами. Живучи в одному великому геополітичному просторі, у притаманні тим часам способи ми намагались вирішити питання власних взаємин, власного розвитку, власного збереження.

Думаю, інформацію необхідно аналізувати, адже висвітлювати те, що було в минулому, з нашої теперішньої точки зору неприйнятно. Історія вимагає, щоб висвітленням білих плям займались професійні дослідники. Хай цим займаються українські, кримськотатарські, польські історики, — відповів на провокативне запитання Рефат Чубаров.

Своєю думкою щодо «історичної відповідальності народів» поділився і Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету, співзасновник Української Гельсінської групи, дисидент, публіцист та релігієзнавець:

— Мені пригадується недавній вибух обурення з боку українців, коли представник польської церкви в Україні, точніше, римо-католицької церкви, повторив цю ж формулу. Що нинішні проблеми України на Донбасі — наслідок того, що Україна не вибачилась за Волинську різню. Реакція з боку українців була: «так говорити не можна!». Отже, давайте скажемо собі: лишімо Господа Бога Господу Богові. Забудьмо про такі способи мислення. Такою мірою зловживати поняттям Бога — недопустимо для будь-якої живої істоти.

До обговорення приєдналася й історик Гульнара Бекірова:

— Після завершення цієї події я говоритиму з Мирославом Мариновичем про Петра Григоренка — людину, яка, можна сказати, зламала своє спокійне життя заради справедливості. Він став частиною, одним з ідеологів кримськотатарського національного руху. Наскільки добре в Україні про це знають? А серед кримських татар про нього пам’ятають мало не в кожній родині. Нам усе-таки варто культивувати сторінки спільної боротьби, спільних радощів і пам’ятати не лише те, що нас роз’єднує. Адже й російська імперська історіографія, і сталінська — усе, що писали про минуле кримських татар після 1944 року — це, насправді, ще один злочин радянської влади. Ці міфологеми, ніби міни сповільненої дії, отруюють наше життя.

Василь Кметь, керівник наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— Коли наприкінці 90-х — на початку 2000-х років у нашому університеті з’явились перші студенти-кримські татари, я пережив один дуже цікавий епізод. Я приймав іспит з історії України XVI–XVIII століть у кримського татарина Сейрана. Одне з питань його білету стосувалось нападів кримських татар на українські землі наприкінці XVI сторіччя. До цього моменту для мене це було звичайним питанням курсу історії України. Натомість коли Сейран дійшов до своєї парти й почав готувати відповідь — я вже хвилювався. Мені постійно стояв він перед очима, і я думав: добре, я маю собі уявлення про ті події — а що думає він?

Його відповідь була в межах навчальної програми. Але пізніше ми вирішили зустрітись із студентами-кримськими татарами й провели семінар про стереотипи. Я дуже сумлінно вичитав шкільні підручники з історії України та визбирав усі сюжети і всі, так би мовити, моменти, де зображувались татари — і просив колег-татар зробити те саме про українців. І коли ми це співставили, вийшло неймовірно цікаво. В літературі, яка надихається роботами минулого, зібрано чимало стереотипів та маніпуляцій. Тому нам потрібні нові книжки — без них.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.