Чи бояться мусульмани «святої води» і православних молитов?

1
Кожна людина, сповідуючи ту чи іншу віру, не хоче брати участі в релігійних ритуалах інших конфесій
01.03.2012
Оцініть статтю: 
(449 оцінки)
nourdeen
Зображення користувача nourdeen.

Саме такого роду питання християн можна бачити під новинними нотатками, що з'являються час від часу, про таку поведінку православного духовенства (зазвичай у сусідній РФ) відносно мусульман, ніби ті – православні християни.

Кожного разу під новинною нотаткою про те, що мусульмани обурені окропленням «святою» водою мусульманських дітей у пологовому будинку, не запитавши при цьому дозволу і згоди їх матерів і, більше того – проти їх волі; чи окроплення сплячих дітей у дитсадку незалежно від віросповідання всупереч спробам виховательки-мусульманки перешкодити цьому; або ж коли священик з кропилом поливає «святою водою» натовп мусульман, викликаючи у них негативну реакцію; чи коли курсанти, що вишикувалися на плацу, раптом незалежно від віросповідання виявляються учасниками урочистого православного молебна, який місцевий священик влаштував за домовленістю з керівництвом академії, – завжди знайдеться пара-трійка людей, які дещо їдко прокоментують: «Якщо ви не вважаєте цю воду святою – то чому боїтеся? А якщо вважаєте – то, знову ж таки, – чому боїтеся? Взагалі-то, згідно з нашою вірою, освяченої води боїться тільки нечисть, ось ви самі й довели, що ви – одержимі...»

Знайомтеся – це азан, заклик на молитву у мусульман. Згідно з віровченням Ісламу, коли читають азан – Сатана не може терпіти його звучання і прагне втекти на таку відстань і сховатися в такому місці, щоб його не чути. Чи є одержимими люди інших віросповідань, що не бажають чути ранковий азан на передсвітанкову молитву; закриваючи вуха і ховаючи голову під подушку?

Відповідь проста – не одержимі ані мусульмани, ані християни. Просто кожна людина, сповідуючи ту чи іншу віру, не хоче брати участі в релігійних ритуалах інших конфесій.

І якщо й передзвін дзвонів, й азан з мінарета мечеті є особливостями певного місця – кожна людина знає, що з церковної дзвіниці ближче до полудня пролунає передзвін по обідні, а з мінарета мечеті п'ять раз на день пролунає заклик до молитви, вона або приймає їх наявність як належне – або намагається у цей момент опинитися поза зоною чутності, якщо не бажає їх слухати.

Прослуховування й одного, і другого є релігійним ритуалом лише в тій мірі, в якій кожен із закликів є значимим для самого слухача.

Коли ж людина хоче задовольнити свої релігійні потреби – вона або йде в те місце, де є можливість це зробити (на п'ятничний намаз в мечеті або ж на освячення пасхальних пасок і їх власників у храмі), або запрошує відповідну духовну особу до себе (наприклад, для соборування вмираючого християнина; або ж для читання джаназа-молитви над покійним мусульманином). У будь-якому випадку, присутність на тому або іншому релігійному дійстві – це волевиявлення самого віруючого.

Пологовий будинок не є тим місцем, вирушаючи до якого, щоб благополучно розродитися, майбутня мама чекає зустріти попа з кропилом, який примусово окропить її та немовля, не запитавши її згоди. Рівно як і батьки-християни будуть проти, щоб їх дитині читали у вухо азан, змащували ясна жованим фініком і виконували інші обряди Ісламу, пов'язані з появою немовляти, не запитавши їх згоди.

Урочиста лінійка з нагоди першого вересня – явно не той захід, ідучи на який кожен, незалежно від релігійної приналежності, повинен усвідомлювати обов'язковість своєї участі в урочистому молебні, про який вони не знатимуть заздалегідь і який проведуть одразу після закінчення офіційної частини, не давши можливості курсантам інших віросповідань покинути плацдарм.

І обурюються мусульмани не тому, що «шарахаються від богослужіння істинного і молитви, як нечистий від ладану» – але з тієї ж самої причини, з якої обурилися б православні, змусь їх хто-небудь брати участь у колективному намазі. І їх обурення і протест з таким же успіхом можна було б прокоментувати: «Що ж ви, помолитися Богові боїтеся?»

Кожна віруюча людина бажає захистити себе і своїх дітей від безпосередньої участі в релігійних обрядах іншої конфесії, і це цілком справедливе і логічне бажання. Тому, замість глузування з інакодумців, вимірюючи їх дії та реакцію категоріями своєї релігії, – людям різних конфесій треба навчитися просто бути уважнішими до почуттів і бажань один одного, і доводити істинність своєї релігії в мирній та аргументованій дискусії, а не спробами залучити іновірців до того або іншого релігійного дійства проти їх волі.

Тетяна СЕРТАП

Посилання на тему:

У справі про окроплення дітей, прокуратура підтримала кримських мусульман

Публічні прояви релігійності мають рахуватися з усіма конфесіями

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.