Мухаммад Асад: «Іслам для мене подібний до прекрасного архітектурного витвору»

Асад не вважав іслам релігією в загальноприйнятому, західному розумінні, він сприймав його як спосіб життя.
21.12.2010
Оцініть статтю: 
(244 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Він був журналістом, мандрівником, критиком, лінгвістом, мислителем, реформатором, дипломатом, політологом, перекладачем і вченим, який самовіддано служив Аллахові і людству і вів праведний спосіб життя.

Мохаммад Асад, уроджений Леопольд Вайс, народився у липні 1900 року в місті Львів (німецькою Лемберг) - нині територія України, - який тоді знаходився у межах Австро-Угорщини.

Не одне покоління його предків було рабинами. Цю спадкоємність перервав його батько, який обрав професію адвоката. Сам Асад здобув ґрунтовну релігійну освіту, що дозволила йому відродити традицію предків і стати рабином.

Вже у ранньому віці він блискуче володів івритом і був знайомий із арамейською мовою. Він вивчив Старий Заповіт в оригіналі, а також текст і коментарі до Талмуда, Мішни та Гемари, студіював тлумачення Біблії і Таргум - переклади Старого Завіту арамейською.

У 14-річному віці, коли його родина переїхала до Відня, Вайс покинув школу і безуспішно намагався записатися до лав австрійської армії, щоб воювати на фронтах Першої світової війни. Незабаром після того, як його викликали офіційно, Австрійська імперія занепала, а разом з нею і його мрії про військову кар'єру.

Після війни Леопольд вивчав філософію й історію мистецтв в університеті Відня, але не знайшовщи у цих дисциплінах свого покликання залишив університет, щоб спробувати знайти себе на іншому поприщі.

У той час Відень був одним з передових інтелектуальних і культурних центрів Європи. Саме тут народжувалися нові теорії і відбувалися відкриття в області психології, мовознавства й філософії. Не лише академічні заклади, але й знамениті віденські кав'ярні стали місцем жвавих дискусій з питань психоаналізу, логічного позитивізму, лінгвістичного аналізу та семантики.

Саме в цей період вперше зазвучали і були підхоплені всім світом голоси Зигмунда Фрейда, Альфреда Адлера і Людвіга Вітгенштейна. Вайс брав активну участь у цих захоплюючих дискусіях, але, попри оригінальність і новаторство цих ідей, загальні висновки його не влаштовували.

У 1920 році Вайс покинув Відень і попрямував до Центральної Європи, де спробував себе у всіляких тимчасових заняттях, після чого приїхав до Берліна. Тут доля посміхнулася йому, і з простого телефоніста у телеграфному агентстві йому вдалося стати журналістом. Він взяв інтерв'ю у дружини Максима Горького, яка приїхала в Берлін із секретною місією просити у Заходу допомоги для Радянської Росії.

На цьому етапі Вайс, як і значна кількість його ровесників, відносив себе до агностиків. Він відійшов від своїх єврейських коренів, хоча й мав солідні знання в області релігії.

У 1922 році Вайс їде з Європи на Близький Схід, на запрошення свого дядька з Єрусалиму. Там він познайомився з багатьма арабами-мусульманами, захопився арабською культурою й побутом і був вражений тим, як іслам пронизує їхнє повсякденне життя, надаючи існуванню духовності та внутрішньої цілісності.

На той момент Вайс у свої 22 роки вже був кореспондентом однієї з найвідоміших газет Німеччини та Європи «Франкфуртер Цайтунг» (Frankfurter Zeitung).

Професія передбачала численні подорожі, під час яких він спілкувався з простими людьми, дискутував з мусульманськими інтелектуалами, зустрічався з главами таких держав, як Палестина, Єгипет, Трансйорданія, Сирія, Ірак, Іран і Афганістан. Такі поїздки і робота над звітами про них підігрівали інтерес Вайса до ісламу, він став розбиратися в його священних книгах, історії, людях.

Якоюсь мірою саме цікавість спонукала його до нових відкриттів, але водночас він відчував і більш глибокі емоції: з його слів, це був «духовний вакуум, якийсь смутний, цинічний релятивізм, що народжувався з усе зростаючого почуття розпачу», і він шукав виходу з цього морального глухого кута. Він як і раніше залишався агностиком, не в силах прийняти те, що Всевишній може звернутися до людства і повчати його своїм одкровенням.

Духовне прозріння

Лише кілька років по тому, вже у Берліні, Вайса осінило духовне світло - прийшло прозріння, подібно до того, як воно сходило на перших мусульман - і це змінило як його переконання, так і його життя. Через тридцять років він дуже вражаюче опише цей момент:

«Одного разу - це було у вересні 1926 року - ми з Ельзою їхали берлінським метро. Це був вагон першого класу. Мій погляд випадково затримався на фігурі добре одягненого чоловіка, що сидів навпроти мене, мабуть, успішного бізнесмена ... Я ліниво розмірковував про те, як вдало цей статний чоловік пасує картині благополуччя та процвітання, ознаки яких у той час спостерігалися всюди у Східній Європі ... Тоді більшість людей були добре одягнені, ситі й задоволені, тобто, людина навпроти мене не була винятком. Але коли я вдивився в його обличчя, я зрозумів, що він мав обличчя зовсім не щасливої людини. Здавалося, його щось хвилювало, він був не просто стурбований - він здавався глибоко нещасним: порожній застиглий погляд, перекошений, наче від болю, рот - але це був не фізичний біль. Аби не здатися невихованим, я відвів очі і подивився на елегантно одягнену жінку, що сиділа поряд із ним. Її обличчя теж мало напрочуд нещасний вираз, ніби вона міркувала і в цей момент переживала щось болісне... Тоді я почав дивитися навколо на обличчя виключно добротно одягнених і ситих людей: майже в кожному з них я бачив вираз прихованого страждання, настільки прихованого, що, здавалося, його не усвідомлювали навіть самі ті люди.

... Враження було настільки сильним, що я сказав про це Ельзі; вона теж почала дивитися навколо пильним поглядом художника, який звик вивчати людські обличчя. Потім вона, здивована, повернулась до мене і сказала: «Ти маєш рацію. Вони виглядають так, наче відчувають пекельні муки ... Цікаво, чи знають вони самі, що з ними відбувається?»

Я розумів, що вони не знають - інакше, вони не витрачали б так своє життя, існуючи без віри в істину, не маючи жодної мети, окрім бажання «підвищити свій рівень життя», не чекаючи нічого, окрім нових матеріальних благ, нових дрібничок, нових можливостей і влади ...»

Повернувшись додому, я випадково поглянув на свій стіл, на якому лежав відкритий Коран - я почав його читати перед тим. Механічно я взяв книжку, щоб відкласти вбік, але, коли я закривав її, мій погляд зупинився на рядках, і я прочитав:

Пристрасть до примноження відвертає вас [від служіння Аллаху]
до тих самих пір, поки ви не зійде
те в могили.
Але не так має бути!
Незабаром ви [про це] дізнаєтеся!
Ще раз повторюю, не так
має бути, ви скоро дізнаєтеся!
І
справді, якби ви мали істинне знання, [то пристрасть до багатства не спокушала б вас].
[А так] ви неодмінно побачите пекельний вогонь,
побачите його на власні очі і достеменно.
А потім будете ви в той день
запитані про блага [земного життя].
(Коран, 102:1-8)

На якийсь момент я занімів, мені здалося, що книга затряслася в моїх руках. Я простягнув книгу Ельзі: «Прочитай. Це відповідь на те, що ми бачили в метро». Відповідь була настільки однозначною, що всі мої сумніви зникли. Тепер я знав, уже без жодних сумнівів, що тримаю в руках книгу, натхненну Богом: хоча вона потрапила до рук людини тринадцять століть тому, в ній передбачено щось таке, що може відбуватися лише у наш складний механізований, сповнений ілюзій час.

У всі часи люди знали, що таке жадібність, але досі ніколи жадібність не переростала в просте прагнення купувати речі і не ставала одержимістю, що затьмарює все інше, перетворюючись у нав'язливу ідею отримувати, добувати речі усіма правдами й неправдами, вихитрятися, щоб мати щодня більше й більше - сьогодні більше, ніж учора, завтра більше, ніж сьогодні ... і цей голод, цей невгамовний голод, який гризе душу людини ...

Я розумів, що це не просто мудрість людей, які жили в далекі часи у далекій Аравії. Якою мудрістю вони не володіли б, ніхто не здатен самостійно передбачити муки людей у двадцятому столітті. Коран говорить голосом більш великим, ніж голос Мухаммада...»

Так Вайс став мусульманином. Він прийняв іслам у Берліні, обряд провів глава маленької мусульманської громади міста. Людвіг Вайс узяв ім'я Мухаммад, на честь Пророка (мир йому), та Асад - що означає «лев» - на згадку про ім'я, отримане при народженні. У його житті сталися й інші серйозні зміни: він розірвав стосунки з батьком, який не прийняв його звернення, одружився із Ельзою (вона теж прийняла іслам), покинув роботу в газеті і відправився в паломництво до Мекки.

Проте зміни, що відбулися з Асадом на психологічному та емоційному рівнях, мали навіть більше значення, ніж зміни в його житті. Асад не вважав іслам релігією в загальноприйнятому, західному розумінні, він сприймав його як спосіб життя. В ісламі він знайшов релігійну систему та практичне керівництво на кожен день, і ці дві складові перебували в дивовижній гармонії.

«Іслам для мене подібний до прекрасного витвору архітектури. Всі його частини побудовані так гармонійно, що доповнюють і підтримують одна одну, немає нічого зайвого і всього вистачає; результат - абсолютно збалансована і міцна будова».

Через дев'ять днів по приїзду Асада до Мекки, його життя знову круто змінилося. Ельза раптово померла, її поховали на простому паломницькому кладовищі. Він залишився у священному місті і після випадкової зустрічі з принцом Фейсалом в бібліотеці Великої мечеті прийняв запрошення зустрітися з його батьком, легендарним королем 'Абд аль-'Азізом Аль Са'удом, засновником сучасної Саудівської Аравії. Після цього запрошення він майже щодня бував на аудієнції у короля, який відразу оцінив масштаб пізнань, глибоку духовність і гострий розум Асада.

Майже шість років Асад провів у священних містах Мецці та Медині, де вивчав арабську мову, Коран, хадиси, ісламську історію. У результаті цих уроків він прийшов до «твердого переконання, що іслам, як духовний і соціальний феномен, незважаючи на всі недоліки, викликані слабкостями самих мусульман, поза всякими сумнівами є найбільшою рушійною силою, яка коли-небудь випадала на долю людства». З тих пір і до кінця життя його інтерес був «зосереджений навколо проблеми його відродження».

Академічні пізнання в класичній арабській мові, яка далася йому легко, через те що він знав близькі до нього семітські мови - іврит та арамейську, ще більше поглибилися завдяки постійним подорожам і численним контактам з аравійськими бедуїнами.

У 1932 році для вивчення побуту та культури мусульман Сходу, Асад їде до Індії. Тут він зустрічається зі знаменитим поетом і філософом, духовним батьком Пакистану Мухаммадом Ікбалом, який переконує Асада залишитися, щоб «допомогти роз'яснити інтелектуальні передумови майбутньої ісламської держави ...»

Після виходу у світ його глибокої монографії про завдання, що стоять перед сучасними мусульманами, Асад швидко заслужив захоплення Ікбала і визнання в суспільстві.

Але початок другої світової війни обернувся для нього позбавленням волі. За іронією долі, хоча він відмовився від німецького громадянства після приєднання Австрії в 1938 році і хотів взяти австрійське громадянство, на другий день війни він був інтернований британською владою як «ворожий союзник» і пробув в ув'язненні до 1945 року. Асад був єдиним мусульманином з понад трьох тисяч європейців, інтернованих в Індії, більшість з них дійсно співчували нацистам.

Після війни Асад переїхав до Пакистану, який був створений в 1947 році. Влада поклала на нього завдання сформулювати ідеологічні основи молодої держави. Пізніше його перевели до міністерства внутрішніх справ Пакистану, де він очолив Близькосхідний відділ, взявши на себе місію зі зміцнення зв'язків Пакистану з іншими мусульманськими країнами.

Пакистанський уряд призначив його своїм повноважним представником в ООН - з цієї посади він пішов у 1952 році, коли почав писати свою автобіографію «Дорога в Мекку».

Після написання цієї книги в 1955 році Асад покинув Нью-Йорк і остаточно оселився в Іспанії.

Він не припиняв писати. У 80 років після 17 років роботи він втілив мрію свого життя, до якої йшов із тих пір, як почав навчання: переклад і тлумачення Корану англійською мовою.

Мохаммад Асад помер в Іспанії 23 лютого 1992 року.

Після його смерті мусульманський світ пам'ятає про нього, а його блискучі роботи є живим свідченням його великої і непохитної відданості ісламу.

Ісмаїл Ібрахім НАВВАБ (Ismail Ibrahim Nawwab)

За матеріалами islam.thetruecall.com (Переклад з англійської «Іслам для всіх»)

Посилання на тему:

Новини

Львів відкриває сторінки життя Мухаммада Асада

У Львові обговорять інтелектуальну спадщину видатного українського мусульманина Мухаммада Асада

Статті

Ми пам'ятаємо. Мохаммад Асад

Україна - батьківщина видатного мусульманина XX століття Мохаммада Асада

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.