У столиці Литви Вільнюсі з 11 по 13 квітня проходило засідання координаційної ради Всесвітнього конгресу кримських татар. З Києва «Скайпом» про становище кримських татар в Криму розповідали українські правозахисники, журналісти та активісти. Одним з таких доповідачів була Лариса Волошина, що розмістила на сторінках Newsader текст своєї доповіді, з яким ми пропонуємо ознайомитися і нашим читачам:
− У момент нашої бесіди на сайт литовського Сейму була здійснена хакерська атака, тому пряму трансляцію довелося перенести в YouTube. Перед цим канцелярія Сейму отримала лист з російського посольства з «наполегливою рекомендацією» відмовитися від проведення кримськотатарського виконкому. Коли росіянам непрозоро натякнули, що робота литовського парламенту не входить у компетенцію РФ, російська сторона спробувала направити на слухання свого доповідача для того, щоб представити іншу точку зору. Тема прав кримськотатарського народу є настільки болючою для Російської Федерації, що вона намагається блокувати її на всіх майданчиках.
Вже 13 квітня з’явилося повідомлення про те, що кримською прокуратурою ухвалено рішення «про призупинення діяльності Меджлісу кримських татар». І це до рішення суду. Наталія Поклонська, безумовно, діє не за власною ініціативою. Вона представляє офіційну кремлівську політику.
У своїй доповіді я спробувала пояснити, у чому цінність кримськотатарського народу і чому РФ вважає його настільки небезпечним, що наважується на демонстративне порушення міжнародного права, яке можна порівняти у своїй злочинній очевидності хіба що з самою анексією. Я також спробувала запропонувати деякі шляхи, які можуть охолодити запал імперців.
Говорячи про становище, в якому опинилися кримські татари в окупованому Криму, необхідно розуміти всю специфіку ситуації, що склалася. Дуже часто журналістам, правозахисникам, громадським діячам, які висвітлюють репресії стосовно кримських татар, доводиться чути: «Чому ви говорите тільки про татар? Хіба іншим живеться солодше?».
Для початку варто розуміти, що кримські татари − це народ, що сформувався на території Криму і має довгу історію своєї державності, яка була частково демонтована після завоювання Криму Російською імперією. У XX столітті кримськотатарський народ піддався геноциду. Так, на початку століття в рамках політики «червоного терору» була знищена кримськотатарська інтелігенція, політична і культурна еліта цього древнього народу. У 1937 році в результаті сталінської реформи кримськотатарську мову було переведено на кирилицю, що в перспективі мало відірвати носіїв мови від їх культурних та історичних джерел. У 1944 році в результаті депортації загинуло за різними джерелами від третини до половини представників кримськотатарського народу.
Таким чином, депортація 1944 року, визнана постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 р. актом геноциду, є тільки частиною загальної російської політики з демонтажу державних інститутів корінного народу Криму, а також фізичного винищення його представників.
У Радянському Союзі до 60-х років існувала заборона кримським татарам залишати місця депортації, порядки в яких мало чим відрізнялися від положення в’язнів у концтаборі. Заборона на виїзд унеможливлювала здобуття освіти: як вищої, так і середньої. І тільки в 60-х роках, коли заборона формально була знята, кримські татари отримали доступ до середньої освіти. Що ж стосується вищої, то своєрідний освітній ценз існував аж до демонтажу радянської держави. Такі професії, як юриспруденція, міжнародне право та багато інших були недоступні для представників кримськотатарського народу.
Намагаючись залишити місця депортації, вже з 60-х років, кримські татари поверталися ближче до Батьківщини, але зіткнувшись із забороною на придбання нерухомості навіть у сільських районах Криму, змушені були селитися на кордонах півострова в Херсонській області та на Кубані. В результаті до падіння Радянської імперії кримськотатарський народ став обезголовленим, розділеним, освітньо та майново ущемленим у своїх правах.
Масове повернення до Криму в кінці 80-х−початку 90-х років стало одночасно і відродженням народу. Кримські татари відновили свої політичні інститути − Меджліс і Курултай. На власні кошти народ відбудовувався і зміцнювався в Криму, на землі своїх предків. Були створені потужні структури, в роботі яких брала участь більшість кримських татар. Ми маємо справу не просто з традиційними громадськими об’єднаннями, а з повноцінними сучасними інститутами влади, що обираються демократичним шляхом.
У 1997 році на прохання кримських татар Верховна рада Криму ухвалила постанову про початок реформи кримськотатарської мови. Введена в 1937 році сталінським указом кирилиця мала бути поступово замінена латиницею, загальною для всіх сучасних мов тюркської групи. Зусиллями народу під керівництвом Меджлісу було сформовано мережу загальноосвітніх кримськотатарських шкіл, у багатьох університетах Криму були відкриті кафедри кримськотатарської мови і культури. Перед нами не просто освіта кримськотатарською мовою, а повноцінна система освіти, яка проводить мовну реформу і займається відродженням культурної та інтелектуальної еліти народу.
Третім дуже важливим досягненням, яким, безумовно, можуть пишатися кримські татари, було створення кримськотатарської журналістики. На гроші меценатів, представників кримськотатарського народу в Криму було створено холдинг з кількох телеканалів, радіостанції, друковані та інтернет-ЗМІ. Ми зараз говоримо не просто про журналістику кримськотатарською мовою. Ми говоримо про створення специфічної кримськотатарської журналістики. ЗМІ з мовленням трьома мовами були одними з найсучасніших і цікавих завдяки авторським програмам і темам, які там підіймались.
Отже, кримським татарам вдалося відродити, модернізувати і зробити функціональними і дієвими свої політичні, культурні, економічні і громадянські інститути. Тому перше, що зробила окупаційна російська влада − це взялася за їх демонтаж. З Криму був вигнаний телеканал «АТР». На місці розгромлених ЗМІ, а іноді й на обладнанні кримських татар, окупанти створили імітаційні ЗМІ кримськотатарською мовою. Йдеться про агітаційні та пропагандистські ресурси, які ведуть мовлення на кримськотатарську аудиторію. До кримськотатарської журналістики це жодним чином не відноситься.
Буквально у перший рік окупації була розгромлена кримськотатарська система освіти. Оскільки Російська Федерація узгодила освіту в Криму «відповідно до російських стандартів», почалося повернення кирилиці, навчальні програми були замінені на російські. Говорити про кримськотатарський освіту, про відродження національних еліт в такій ситуації, щонайменше, наївно.
15 лютого 2016 року прокурор окупованого Криму Наталія Поклонська звернулася в так званий Верховний суд Криму з поданням про заборону діяльності Меджлісу на території Росії. Поклонська вказувала, що Меджліс необхідно визнати екстремістською організацією, що є «загрозою для основ конституційного ладу Російської Федерації, безпеки держави і суспільства».
Ми зараз не будемо говорити про те, що Меджліс − це не організація, як стверджує пані Поклонська. 20 березня 2014 року постановою Верховної Ради України Меджліс, виконавчий орган Курултаю визнані вищими представницькими органами кримськотатарського народу. Неможливо визнати орган влади екстремістською організацією. Інакше екстремістськими варто було б визнати зовсім інший орган влади, до якого прокурор Поклонська безпосередньо відноситься.
Спроба кримської прокуратури заборонити діяльність Меджлісу в світлі всього перерахованого вище є продовженням системної політики, спрямованої на повне знищення суб’єктності кримськотатарського народу, демонтаж його політичних, культурних, економічних і громадянських інститутів, і несе в собі загрозу життю і здоров’ю представникам цього народу.
Говорячи про Крим, ми не повинні забувати, що півострів не тільки окупований російськими військами, але і анексований Російською Федерацією. Це означає, що Росія проголосила над Кримом свою юрисдикцію. Тепер все, що відбувається в Криму ми повинні оцінювати не інакше, як цілеспрямовану політику Кремля щодо суверенної української території − Криму, його корінного народу і всіх українських громадян.
Навіщо Росія це робить? Невже йдеться лише про неприязнь і татарофобію?
Згідно з міжнародною конвенцією «Про корінні народи та народи в незалежних країнах» від 1989 року, «народи є корінними, якщо вони нащадки тих, хто населяв країну або географічну область в період її завоювання, колонізації чи встановлення існуючого державного кордону. За умови, що вони зберігають деякі або всі свої соціальні, економічні, культурні та політичні інститути». Таким чином кримськотатарський народ має право бути визнаними корінним народом на основі конвенції ООН, незалежно від того, хоче цього Росія чи ні. Йому навіть згоди України для цього не потрібно. Досить Конвенції і рішення ООН.
Згідно з декларацією ООН «Про корінні народи», «корінні народи мають право не піддаватися примусовій асиміляції або впливу з метою знищення їх культури, примусовому переміщенню, переселенню у будь-якій формі, примусовій асиміляції або інтеграції в будь-якій формі, впливу будь-якої форми пропаганди, а також будь-якій пропаганді, яка спрямована на розпалювання расової чи етнічної дискримінації, спрямованої проти них». Без згоди корінного народу присутність на їх історичній території військових баз, видобуток корисних копалин і розподіл землі є неприпустимими.
У разі визнання за кримськотатарським народом статусу корінного народу Криму, присутність російських військ, російських чиновників, російських «приведених у відповідність» освітніх програм, російських пропагандистських ЗМІ і самої пані Поклонської є очевидним порушенням прав корінного народу і повинна бути розглянута в рамках міжнародного трибуналу.
А тепер ми повертаємося до початкового питання: «Чому ви говорите про кримських татар?».
Відповідь дуже проста. Вона криється у специфіці захоплення Росією Криму та в тій політиці з «примусу до покори», яку проводить Росія на півострові. Анексувавши територію, Росія створила в Криму своєрідне інформаційне і правове гетто. Однією з основних проблем, що робить неможливим захист прав людини в Криму, правозахисники в один голос називають неможливість доступу моніторингових місій на кримську територію. Щоб говорити про систематичні злочини − їх треба зафіксувати.
Якщо розглядати правову обстановку в Криму, то вона має три рівні:
1. переслідування, тиск, репресії, порушення прав і свобод всіх українських громадян, зокрема і кримських татар;
2. очевидні факти переслідування кримських татар за етнічною та релігійною ознаками. Це і обшуки в мечетях, і масові арешти, практика залякування, «Справа Хіз ут-Тахрір» і «Справа 26 лютого»;
3. порушення прав кримськотатарського народу як корінного народу Криму.
Україна сьогодні не може захистити права як всіх своїх громадян на території Криму, так і кримських татар. Але вона може робити акцент на правах корінного народу. Тут міжнародне співтовариство повинне застосувати всі наявні в нього важелі.
Визнання кримськотатарського народу корінним на підставі Конвенції про корінні народи, а також визнання політичної суб’єктності Меджлісу і Курултаю дає можливість застосувати Декларацію ООН «Про права корінних народів» і констатувати систематичні порушення прав корінного народу в Криму. Підтвердивши на міжнародному рівні постанову Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року, в якому дії РФ в Криму визнаються актом етноциду, можна говорити про нові санкції проти Російської Федерації та її керівництва.
Все це в сукупності дає можливість під загрозою санкцій вимагати від РФ допуску до Криму міжнародних моніторингових, правозахисних і журналістських місій, що істотно поліпшило б правову обстановку в Криму. У разі невиконання Росією вимог можна виставляти санкційні рахунки і складати списки порушників прав людини.
Якщо опустити такий очевидний факт, як назріла необхідність відновити історичну справедливість і дати шанс на відродження унікального народу Криму, що зазнав системного геноциду, то у захисту прав кримськотатарського народу є й інший, більш приземлений бік. Визнавши кримськотатарський народ і зафіксувавши у правових рішеннях його політичну, культурну та юридичну суб’єктність, Україна і світ отримають шанс «не словом, а ділом» поборотися за поліпшення правової обстановки в окупованому Криму. Або знайдуть можливість вимагати посилення вже наявних санкцій проти агресора за окупацію і анексію суверенної української території, перевівши питання у правову площину.
Росія не припинить політику, спрямовану на знищення кримськотатарського народу, на демонтаж його інститутів, на позбавлення його національної суб’єктності, приведення його до рівня «зникаючого етносу». Тому що − і тут варто ще раз процитувати пані прокурорши − «Діяльність Меджлісу становить загрозу основам конституційного ладу Російської Федерації, безпеки держави і суспільства».
Світ повинен використовувати той шанс, який йому дають кримські татари, що борються в закритому Криму один на один з агресором за своє і наше кримське майбутнє. Боротьбу кримських татар за свої права на своїй історичній землі зусиллями всього міжнародного співтовариства можна і потрібно перетворити в механізм, який неодмінно посприяє деокупації Криму, захистить всіх українських громадян, які перебувають сьогодні в окупації, і поверне Кримський півострів в українське правове поле.
Джерело: Newsader
