6 листопада у Дніпропетровську відбулася Міжконфесійна конференція, проведена в рамках заходів, присвячених Міжнародному дню толерантності, який було запроваджено в 1996 році Генеральною Асамблеєю ООН для підтвердження ідеї про те, що різноманіття, втілене в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, а не загрозою. Доповідач Іяд абу Наджм, який представив на конференції громадську організацію «Аль-Мустакбаль», у своїй доповіді задався питанням, що ж є головною або домінуючою проблемою сучасного українського суспільства, яка потребує загальної уваги і подальшого вирішення.
Навіть при поверховому розгляді ми виявили, що справа не обмежується однією, двома або трьома проблемами. Ситуація настільки серйозна, що можна навіть казати про системну кризу в соціально-культурній сфері життя сучасного суспільства.
Системність кризи полягає в тому, що вона охоплює все суспільство в цілому, стираючи регіональні, соціальні, вікові обмеження. Її поступ відзначається загальносоціальними масштабами і має виражений деструктивний характер. Криза проявляється як у суто соціальному вимірі (як, наприклад, депопуляція чи зміна рівня захворюваності на певні хвороби), так і в культурно-цивілізаційному, де загальними чинниками виступають процеси руйнування культурної самоідентифікації, деформація і втрата існуючих ціннісних, морально-етичних орієнтирів.
Хтось може зауважити, що не все так трагічно, не так масштабно і системно. Але наявна інформація все ж свідчить про зворотнє. Для підтвердження вищевикладенного, хочемо визначити проблемні зони, проаналізувати наявну інформацію, офіційні дані та визначити джерела проблем.
Аналіз сучасної демографічної ситуації в Україні та перспективи її розвитку дозволяє зробити висновок про кризу і в таких соціальних інститутах, як сім’я та шлюб.
Процес руйнації сім'ї особливо проявляється у деформації соціально-культурних форм та ціннісно-етичних норм і правил життя суспільства.
Сексуальна розбещеність, яку ми спостерігаємо сьогодні майже в кожному моменті суспільного життя відображає тотальну руйнацію цінностей, орієнтацій, норм, духовний занепад. Фемінізм, сексуальна революція, гендерна конвергенція — стали основою нестримного і безальтернативного сексизму (тут для підтвердження своїх слів скористаюсь слоганом однієї великої торгівельної мережі - “sexy or sexy”), сексуальної розпусти, проституції, гомосексуалізму та педофілії. Все це призвело до глибокої соціальної девіації.
Сучасне українське суспільство, культивуючи подібну життєву “філософію”, отримує комплекс проблем, який не тільки унеможливлює сталий і позитивний розвиток соціуму, а й руйнує самі його засади. Як наслідок - депопуляція, розклад інституту сім'ї, соціальний дисбаланс (покинуті діти, аборти, нетрадиційні форми шлюбу), зростання рівня захворюваності на венеричні хвороби і СНІД, деформація форм суспільної культури, свідомості, руйнування традиційних соціально-культурних, правових норм і правил тощо.
Одним із деструктивних проявів ситуації є рівень розлучень. З початку 90-х рр. 20-го ст. рівень розлучень в країні зріс майже удвічі, що вивело Україну на 1-ше місце у Європі за цим показником.
Наслідками розлучень стає погіршення демографічної ситуації та утворення неповних сімей, адже понад 80 % розлучених є однодітними і бездітними. Розлучення також впливає на майбутнє виховання дітей. В неповних сім’ях складаються специфічні стосунки між матір’ю та дитиною, формуються зразки поведінки, що можна розглядати як альтернативу нормам і цінностям, на котрих засновано інститут шлюбу.
Наступною складовою цієї комплексної проблеми можна визначити і зростання кількості народжуваних поза шлюбом. Кожна п'ята дитина в Україні народжується поза шлюбом. При цьому близько 10-12% пар в Україні не реєструють свої стосунки, вважаючи, що і так перебувають у шлюбі.
Характерним чинником морально-етичної деградації суспільства є посилення насильства в сім'ї. За останніми даними, щороку в Україні внаслідок насильства помирає 1000 жінок. За 9 місяців 2010-го в країні було зареєстровано понад 82 тисячі скарг на насильство в сім’ї. З них 74 тисячі заяв від жінок, 8 000 – від чоловіків.
Гостро стоїть проблема сирітства. За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, в країні продовжує збільшуватися кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в сімейних формах виховання (опіка, піклування, прийомні сім''ї та дитячі будинки сімейного типу).
У 2010 році в Україні було 78 шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, в яких виховувалося 10 697 дітей, 114 дитячих будинків, в яких знаходилося 5154 дитини віком від 3 до 7 років, 48 будинків малюка для 3704 найменших дітей, 5 спеціалізованих інтернатів для 6937 дітей з особливими потребами, 565 дитячих будинків сімейного типу, в яких виховується 3795 дітей і 3356 прийомних сімей, в яких виховується 5765 дітей.
На жовтень 2011 року, сімейними формами виховання охоплені 72378 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що складає майже 75% від загальної кількості дітей зазначеної категорії (за аналогічний період 2010 року — 70,9%).
Аборти. Україна лідирує в Європі за кількістю абортів. Тільки за офіційною статистикою, зі 180 тисяч зареєстрованих абортів 130 тисяч українські жінки роблять за власним бажанням (решта – це самовільні аборти і аборти за медичними приписами). 40% українських жінок репродуктивного віку хоча б раз у житті робили аборт, підрахували фахівці. Кожне десяте переривання вагітності відбувалося, коли дівчині не було ще й 19 років.
Щороку в Україні ставлять на облік 100 тисяч алкоголіків, а незареєстрована кількість у рази більша. За методологією ВОЗ, дана ситуація набуває ознак національної епідемії. Щороку в країні від алкоголю та наркотиків гине майже 380 тисяч осіб.
Україна опинилась на першому місці серед країн світу за вживанням алкоголю підлітками. 40 відсотків дітей в Україні вживають алкоголь.
Можна упевнено стверджувати, що алкоголізм та викликані ним проблеми в Україні набули характеру загальнонаціональної катастрофи.
Визначені нами проблеми, як можна помітити, складаються у певні комплекси, що вражають і нищать суспільний організм та змінюють його ціннісно-ідеологічну орієнтацію. З цим погоджується більшість тих, хто займається роботою в цій царині, — державні службовці, політичні діячі, лікарі, вчені, представники громадських та інших організацій. Виробляються підходи і механізми боротьби із наслідками цих проблем. Не будемо характеризувати форми і результати цієї роботи, думаємо вони очевидні. Наголосимо на іншому: боротьба йде з наслідками проблем, а не з причинами.
Корінь проблем, на наше переконання, знаходиться в світоглядній сфері, в тому, що формує спосіб життя та ідеологію суспільства. Гедонізм, культ споживання, матеріальна культура, лібертаризм — ідеологічні підвалини життєдіяльності сучасного суспільства. Саме вони сформували мету та сенс існування соціуму, які, в першу чергу, полягають у задоволенні власних (індивідуальних) духовних і матеріальних потреб. Форми цих потреб створюються індивідами або групами індивідів на власний розсуд. Людина, як ми бачимо, сама себе наділила правом формувати мету, визначати закони і механізми життєдіяльності глобальних систем, відкинувши об'єктивний закон і незважаючи на власну недосконалість, обмеженість та природну неспроможність.
Тому вирішення наявних проблем сучасного суспільства, на наше переконання, залежить від усвідомлення їхніх дійсних причин та неможливе без заміни існуючого способу життя і світоглядних орієнтирів.
