Руслан Халіков: Позиція України більш м’яка і перспективна, звісно якщо її використати

Експерт Українського центру ісламознавчих досліджень, кандидат філософських наук Руслан Халіков
30.04.2015
Оцініть статтю: 
(412 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

23 квітня в Інституті всесвітньої історії НАН України в Києві відбувся круглий стіл «Сучасні трансформаційні процеси в ісламському світі: виклики, проблеми, перспективи», котрий організували відділ історії країн Азії та Африки ДУ «Інститут Всесвітньої історії НАН України» та Український центр ісламознавчих досліджень. Експерт Українського центру ісламознавчих досліджень, кандидат філософських наук Руслан Халіков виступив на цьому заході з доповіддю «Гарячі точки сучасного світу: спільне та відмінне в ситуації навколо «Ісламської держави» та самопроголошених республік Донбасу». Ми пропонуємо нашим читачам її укорочений текстовий варіант.

 Тема дуже актуальна, оскільки нам треба усвідомити та проаналізувати ситуацію, яка зараз склалася в Україні. Можливо для того, щоб краще побачити, що відбувається у нас, варто подивитись на те що відбувається зовні, бо тут ми всі є всередині ситуації і може не відчуємо якихось речей, які зовні можна краще побачити.

Ісламська держава, або те, що раніше називалось Ісламська держава Іраку і Леванту, в певному сенсі навіть генетично є спорідненою з тією проблемою, яка сталася на кордоні України і Росії, оскільки це певною мірою є наслідком зіткнення західноєвропейської цивілізації з цивілізаціями, які з нею межують. Власне це східна російська, православна цивілізація, і, з іншого боку, це мусульманська цивілізація на півдні Європи. І дійсно, на кордонах цивілізацій відбуваються певні постійні тертя і це призвело до конфліктів на обох кордонах Західної Європи. Те, що кордон цивілізацій дійсно проходить між Україною і Росією можна, наприклад, окреслити різним ставленням до релігійних організацій з боку росіян і з боку українців. Україна більш плюралістична, більш європейські орієнтована, мається на увазі урахування європейського права. На відміну від Росії, де з 2627 тисяч релігійних організацій десь тисяч 16 є РПЦ, тобто майже дві третини, і всі інші мають орієнтуватися на неї. Це дійсно цивілізаційні відмінності, які проходять по кордону України та Росії.

Але не тільки генетично, а й морфологічно ситуація навколо позіціювання Ісламської держави та ДНР-ЛНР є схожим. По перше, те, що вони отримали популярність на хвилі радикалізації якихось народних рухів. Нагадаю, що Ісламська держава виникла ще в 2006 році, але популярність вона набула після «Арабської весни», коли помірковані ісламісти програли радикальним ісламістам право виступати від імені незадоволених. Так само можна провести паралелі з українською ситуацією, коли азійське, деспотичне ставлення попереднього режиму призвело до поступової радикалізації народних рухів, протестних настроїв, радикалізація призвела до наступної радикалізації, внаслідок чого отримали певну популярність ЛНР-ДНР.

Важлива річ, яка їх дозволяє зіставити, це претензія на державний статус. Тобто багато екстремістських рухів не претендують на те, щоб утворити державу. Наприклад, «Аль-Каїда» чи «Хизб ут Тахрир», не претендують на те, щоб зараз, ось тут утворити державу з окремою територією. Натомість Ісламська держава претендує на ісламський статус, на територію, на ресурси тієї території в тому числі і на людський ресурс, і на природні копалини. Одним із вагомим внеском в економіку ІДІЛ є видобуток і контрабанда нафти в Іраку та Сирії. Так само вихід на ці ресурси є і в представників ЛНР-ДНР. Втім різницею буде те, що Ісламська держава вже на початку цієї діяльності та стрімкого зросту претендувала не лише на територію Іраку, а тепер взагалі претендує на те, щоб об’єднати весь ісламський світ. Тоді як ДНР спочатку претендувало на українську територію, не намагаючись захватити якісь російські прикордонні регіони. Хоча насправді ідеологічно, це так саме лінія експансії, яка налаштована не на Росію, а на так званий «Русский мир» і тому вона теж претендує на експансіонізм у всі боки. Є тенденція казати, що справжній «Русский мир» це те, що є в Новоросії, а не те, що в Великоросії.

Звісно, наступне  це релігійна ідентичність, чи можлива ідеологічна ідентичність, яка пов’язана з релігією своїми витоками? Так, це спроба відновити халіфат і його проголошення минулого червня з боку Ісламської держави, і, відповідно, проголошення православної ідентичності в конституції ДНР.

Ми фіксуємо дуже різні підходи з боку держав, які страждають від Іраку, з одного боку, і від України, з іншого боку. Ірак виступає набагато більш жорстко ніж Україна. Він відразу пішов на військове протистояння з залученням авіації, в тому числі міжнародної. Він намагається подавити економічну базу цих угруповань, розстрілюючи колони з нафтою і так далі. З іншого боку Ірак, трохи менше Сирія, намагаються привернути до себе увагу світової спільноти, згуртувати держави арабського світу і світову спільноту і ООН з метою осудити і протидіяти Ісламській державі. Відповідно Ірак не іде на контакти з нею. Тоді як Україна діє набагато менш жорстко, намагається відстоювати більш поміркований шлях врегулювання проблеми. Україна не робить, принаймні, успішних спроб, залучити світ до активного втручання. Так саме Україна продовжує контакти з підприємствами, наприклад, вугільними, які находяться на окупованих територіях. Це дозволяє підживлювати економічну базу невизнаних республік та виходити на більш м’які варіанти вирішення ситуації, бо в Іраку ситуація вирішиться напевне тільки з винищенням або однієї, або іншої сторони. Позиція України більш м’яка і більш перспективна, якщо її звісно використати.

З релігійної точки зору Ірак намагається привернути увагу релігійних діячів і змусити їх висловитися з приводу легітимності такого халіфату і більшість мусульманських авторитетних релігійних діячів висловлюється з цього приводу. В тому числі і сунітський іракський муфтій. Хоча він прямо не засуджує діяльність Ісламської держави, але він в постійному дискурсі, він говорить, що давайте засуджувати і сунітське і шиїтське насильство. Тоді як організація, на яку ніби орієнтується ДНР, не веде активної політики і, в принципі, православні церкви та богослови не дуже активно засуджують насильство і виступають на користь якогось врегулювання. Навіть Всесвітня рада церков виступає більш інтенсивно. З боку українського уряду і суспільства було б непогано звертатись до висловлювання позиції якщо не російської православної церкви, то хоча б української православної церкви, яка претендує на те, що вона є українською, але не втручається в цей конфлікт.

Я вважаю є досить перспективним дивитись на приклад Ісламської держави і реагування Іраку, Сирії та інших країн на цю проблему. Україна може використати досвід, не повторювати його, бо він іноді є руйнівним, але враховувати його в побудові власної політики, щодо цих утворень.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.