Тривалий час однією з головних екстремістських загроз в АРК вважали кримських татар, які повернулися додому. Утім, революційні події на Майдані показали, що українські мусульмани, зокрема й цей народ, є не меншими патріотами нашої держави, ніж самі українці. «Якщо бандерівцями називають людей, які люблять Україну, виступають за гідність, свободу й рівні права, то українських мусульман і, зокрема, кримських татар із певною мірою гумору можна назвати ісламобандерівцями», – зазначає муфтій Духовного управління мусульман України «Умма« Саід Ісмагілов, котрий розповів Тижню про нинішню ситуацію, проблеми своїх одновірців у Криму під російською окупацією та позиції ісламу в невизнаних республіках.
У. Т.: Які релігійні управління мусульман та ісламські духовні течії діють на території АРК і яким чином вони пов’язані з політичними організаціями та об’єднаннями кримськотатарського народу?
– До 2010 року на півострові офіційно існувало тільки Духовне управління мусульман Криму (ДУМК) як прямі спадкоємці відповідних традицій і структур Кримського ханства. Потім під впливом проповідників різних течій, які діють здебільшого неофіційно, почали виникати інші напрями, як-от «Хізбут-Тахрір» (Партія ісламського визволення). Класичний варіант останнього мав на меті відродження панісламського халіфату. Проте сучасні прихильники руху розуміють, що в немусульманських країнах це неможливо, тож вони там проповідують іслам і закликають допомагати будувати халіфат у мусульманських. У Криму є прихильники старого «Хізбут-Тахріру» та його нові послідовники. Утім, у відвертій бесіді ніхто не каже, що є адептом цього вчення. Він так і не дістав реєстрації на рівні якихось організацій.
Пізніше в АРК з’явилися салафітські напрями та рухи, дуже неоднорідні й різнопланові. Вони сповідують консервативні погляди, принесені з Аравійського півострова, що в тих краях поширені й популярні. Носії цих настанов вважають, що дослухатися потрібно лише до їхніх релігійних авторитетів. Салафіти тримаються окремо й перебувають у не надто добрих стосунках із рештою мусульман. У Криму їх небагато, і вони не радикальні.
А найбільша проблема для мусульман півострова виникла через хабашитський рух, поширений тільки в Україні та Лівані. Його представники проповідували свої ідеї в Криму, де здобули певну кількість прихильників, зареєстрували кілька громад у Євпаторійському та Сакському районах. 2010 року, попри всі застереження ДУМК та Ради муфтіїв України, Державний комітет у справах релігії за день до своєї ліквідації зареєстрував Духовний центр мусульман Криму. Тож нині є два Духовні управління, які юридично цілком незалежні одне від одного й мають однакові права. Для мусульман Криму це певна трагедія, бо в релігійному плані, попри існування різних напрямів і течій, організаційно вони були єдині.
У. Т.: Якою є ситуація зі свободою віросповідання, зокрема ісламу, на окупованих та невизнаних територіях, як-от Абхазія, Нагірний Карабах тощо? Які проблеми мають тамтешні мусульмани?
– У цих регіонах ситуація складається по-різному і здебільшого залежить від місцевих духовних лідерів. Якщо ті достатньо авторитетні, вболівають за збереження релігійних національних звичаїв, то становище краще. Десь мусульман майже немає, приміром у Придністров’ї. Там мешкають татари, які не мають ані своїх мечетей, ані муфтіїв. В Абхазії від ісламу зосталася лише назва. Тамтешні люди вважають себе мусульманами, але це дуже й дуже світська форма ототожнення себе з релігією. В Абхазії не дотримуються найбазовіших ісламських релігійних принципів, там майже немає відповідних культових будівель, ніхто відкрито не проповідує.
Що в такому контексті може статися з мусульманами Криму, окупованого РФ? Вони прагнутимуть зберегти свою автономію, зокрема й релігійну, так широко, як тільки буде можливо. До нинішньої російської окупації кримські татари мали досить великі можливості для розвитку духовного життя. Зокрема, в кожному селищі, де мешкають мусульмани, побудовано мечеті. Відкрито кілька медресе, закладів початкової релігійної освіти як для чоловіків, так і для жінок; відреставровано історичні святині, яким уже не одна сотня років. Та й Коран видрукувано кримськотатарською мовою. Окрім того, кримські мусульмани відстояли своє право побудувати соборну мечеть у Сімферополі, за що дуже багато років судилися із владою міста та керівництвом АРК. Вже є затверджений проект, і Туреччина обіцяла інвестувати в це будівництво гроші. Що з цими планами буде тепер, не знає ніхто.
У. Т.: Очевидно, що РФ усіляко впроваджуватиме свої порядки й у духовну сферу окупованого півострова. А яка ситуація з ісламом у самій Росії, зокрема на Поволжі й Північному Кавказі?
– На мою думку, в нас становище мусульман набагато краще, ніж в РФ. Там тривалий час відбувалися теракти, в яких звинувачували ісламських радикалів. Такою була офіційна риторика тамтешніх державних інституцій, які стверджували, що за справою Невського експреса 2007 і 2009 років, замахом на муфтія Ільдуса Файзова та вбивством його заступника Валіулли Якупова 2012-го в Татарстані, а також за вибухами на залізничному вокзалі у Волгограді стоять мусульмани Кавказу та росіяни, які нещодавно прийняли іслам. Російська побутова ісламофобія – це не секрет. Мусульман із Кавказу та Центральної Азії сприймають доволі вороже, особливо у Москві. У РФ мають місце етнічні погроми, знущання і вбивства на етнорелігійному ґрунті. Це те, чого ніколи не коїлося в Україні.
Усе релігійне життя мусульман у Росії дуже прискіпливо контролює держава. Дехто з тамтешніх мусульманських лідерів каже, що відкрито висловлюватись, розмовляти, проповідувати не варто, аби не наражатися на небезпеку. Доводиться дотримуватися панівної офіційної ідеології. І так у Росії всюди. На Північному Кавказі ситуація ще складніша, бо там практично постійно відбуваються сутички так званих кавказьких бойовиків із силовими структурами РФ. Високий рівень контролю пояснюється загрозою поширення екстремізму.
Є і випадки заборони мусульманської теологічної літератури, яку чомусь вважають екстремістською, навіть коли йдеться про класичні книги середньовіччя. Зокрема, про один із найпопулярніших перекладів Корану російською, що його зробив Ельмір Кулієв. Це абсолютний нонсенс, такий самий як заборона Біблії або Тори. Мусульманам окупованого Росією Криму є над чим замислитися, бо ніхто не знає, чи не чекає їх схожа ситуація.
У. Т.: Якими змінами російська окупація загрожує кримським татарам як мусульманам? Що Кремль може намагатися зробити руками підконтрольних йому духовних осіб у Криму?
– Минулого тижня муфтій Криму Еміралі Аблаєв зустрічався з делегацією Ради муфтіїв Росії, зокрема її головою, шейхом Равілем Ґайнутдіном, достатньо авторитетним і ліберальним лідером російських мусульман. Ця зустріч відбулася з ініціативи кримської сторони. Складається враження, що прихильники ісламу в Криму починають діалог із найавторитетнішими одновірцями з Росії, аби обговорити свій статус і становище. Як на мене, то кримська сторона вимагатиме, щоб мусульманські релігійні спільноти РФ не втручалися в її справи. Можливо, відбудуться переговори з іншими ісламськими духовними лідерами, аби засвідчити взаємну повагу й домовитися про збереження традиційних релігійних відмінностей у Криму. Російський іслам неоднорідний. Мусульмани Північного Кавказу – це суфії, а ще є мусульмани ханафітського масхабу, між якими існують суперечки. Тому дії кримського муфтія – це своєрідні превентивні кроки.
У. Т.: Кого ви бодай номінально визначили б як союзників кримських татар серед мусульман РФ, якщо такі є? І яку реакцію у глобальному ісламському світі може викликати окупація росіянами Криму?
– Не знаю, хто може бути для кримських татар союзником у Росії. Мене це непокоїть, бо ж останні кілька місяців тамтешня пропаганда була спрямована проти кримських татар після того, як вони відкрито підтримали Євромайдан. Їх у РФ показали як відвертих противників Кремля та проросійського вибору Криму.
Із друзів кримськотатарського народу у світі залишаються турки. Нещодавно Мустафа Джемілєв мав кілька візитів до Туреччини, де спілкувався із прем’єр-міністром Реджепом Таїпом Ердоганом, зокрема і про певні гарантії для кримських татар, і щодо моніторингу ситуації в Криму турецькою стороною. Сприяють як можуть і кримськотатарські діаспори Польщі, Литви, Білорусі, Румунії та ін. Крім того, буквально днями Організація ісламського співробітництва (найбільша урядова міжнародна у світі) висловила своє занепокоєння долею мусульман Криму.
У. Т.: Із Криму надходить інформація, що серед російських окупаційних військ є значний відсоток чеченців. Чи можна сказати, що навіть ті з них, хто підтримує Кадирова, поголовно прихильні й до імперських амбіцій Путіна?
– Присутність чеченських військових контингентів у Криму пояснюється легко: вони знають, як контролювати мусульман, бо роблять це на Північному Кавказі й можуть успішніше реагувати на конфлікти з татарами в інтересах Росії. Якби таке протистояння виникло, жертви були б точно. Кримським татарам цього не потрібно, бо вони намагаються зберегти себе на своїй території.
Інтерв’ю провела Ганна Трегуб
журнал “Тиждень” від 10 квітня №14
