Науковці і дипломати обговорили перспективи міжцивілізаційного діалогу

У Києві 11 червня відбулась міжнародна конференція «Цивілізаційні чинники світобудови: джерела походження, потенціал взаємодії та виміри конструктивізму (Афро-Азійський регіон)», проведення якої ініціював Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України.

В роботі форуму були задіяні провідні науковці з України та зарубіжжя, українські та іноземні представники дипломатичного корпусу. Так, в обговоренні заявленої теми взяли участь посол з особливих доручень МЗС України Сергій Бурдиляк, Надзвичайні і Повноважні Посли — Нінік Кун Нар’яті (Республіка Індонезія) та Крістіан Альбертус Бассон (Південно-Африканська Республіка); Перший секретар Посольства Королівства Саудівська Аравія Халід Аль Собаіе; віце-консул Посольства Гвінейської Республіки, віце-президент ГО «Африканська рада в Україні» Діалло Ісса Садіо; радник Посольства Республіки Ірак, доктор міжнародних політичних відносин, доктор міжнародного права Фарук Садік Хайдар та інші представники іноземних дипломатичних установ.

У своєму вітальному слові директор Інституту всесвітньої історії НАН України доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Андрій Кудряченко підкреслив, що хоча наша держава демонструє свою проєвропейську налаштованість, але європейський вектор не означає, що Україна відкидає досвід Азії та Африки: «Не лише Сполучені Штати та Європа, а й країни інших регіонів цікаві своїм багатим досвідом. Україна зараз переживає важкі часи, наш колишній стратегічний партнер доставляє чимало клопоту, але криза — це не завжди погано, криза — це ще й привід та поштовх для розвитку, вона мотивує шукати шляхи подолання скрути. І в цьому плані надважливим є вивчення та аналіз досвіду інших країн, в тому числі й Африки та Азії», — сказав пан Кудряченко і зазначив, що є різні моделі розвитку, але ми не маємо зосереджувати всю увагу якійсь одній цивілізаційній парадигмі.

Як зазначив професор Кудряченко, він і всі присутні розуміють, що остаточну відповідь на всі питання, які заявлені в програмі конференції, отримати неможливо — проте обмін думками допоможе краще зрозуміти одне одного, і, крім того, сприятиме пошуку більш ґрунтовних аргументів на користь тих чи інших цивілізаційних чинників світобудови. Також він побажав учасникам конференції успіху в спільній роботі задля більш динамічного розвитку взаємовідносин та об’єднання заради загального успіху.

Доцент Інституту всесвітньої історії НАНУ В’ячеслав Швед в своїй промові підкреслив, що для розвитку всебічного співробітництва треба спиратися на досвід та багатий потенціал країн Азії та Африки.

Цю думку поділяє і Посол з особливих доручень МЗС України Сергій Бурдиляк, який в своїй доповіді зауважив, що сьогодні перед українською дипломатією постало завдання перетворення азійського напряму зовнішньої політики Української держави на невід’ємний елемент реалізації стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію з максимальним використанням його потенціалу та можливостей:

— Всебічна розбудова стосунків нашої держави з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону має стратегічне значення і покликана сприяти забезпеченню суверенітету, територіальної цілісності та безпеки України, зміцненню її міжнародного авторитету, реалізації наших національних інтересів», — заявив пан Бурдиля і наголосив, що успішна реалізація стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції потребує належного врахування тих глибоких і динамічних змін, які відбуваються сьогодні в геостратегічному просторі. — Серед них, — зазначив він, — виділяється своїми широкомасштабними наслідками економічне піднесення Азіатсько-Тихоокеанського регіону, його перетворення на глобального економічного лідера, прорив до центру світової політики. Такий розвиток подій створює додаткові передумови для поглиблення співробітництва з розташованими тут країнами — насамперед з КНР, Індією, Південною Кореєю, Японією, Малайзією, Таїландом, Соціалістичною Республікою В’єтнам та Монголією.

Доповіді учасників конференції торкалися широкого кола питань, що лежать в площині заявленої для обговорення теми. Зокрема, пан Фарук Садік Хайдар, радник Посольства Республіки Ірак, в своєму виступі говорив про міжнародну антитерористичну стратегію та бачення Іраком проблеми протистояння тероризму; про теоретичні засади та специфіку східноазійського регіоналізму доповів доктор політичних наук, професор, завкафедри регіональних систем та євроінтеграції Дипломатичної академії України при МЗС Сергій Шергін; доповідь Олександра Шморгуна — доцента, провідного наукового співробітника Інституту Всесвітньої історії — була присвячена проблемі модернізації традиціоналістськи орієнтованих країн світової периферії, зокрема регіону Близького Сходу. Своїм баченням місця традиційної культури в сучасному суспільстві поділився доктор політичних наук, директор Інституту Конфуція Київського національного лінгвістичного університету від китайської сторони Ши Яцзюнь.

Зокрема, пан Яцзюнь в своїй промові розкрив деякі секрети успіхів Китаю:

— За останні два-три роки все більше й більше згадується в Китаї про «Чжунго мен», тобто концепцію «китайської мрії» — «мрії про велике відродження китайської нації». Якщо конкретніше, то «китайська мрія» має в собі три мети — це «гоцзя фуцян» (багата та сильна держава), «міньцзу чженсін» (енергійний розвиток китайської нації) та «женьмінь сінфу» (народне щастя). Цих цілей можна досягти за таких необхідних умов: перше — треба рухатися вперед власним «китайським шляхом», віднайденим китайським народом внаслідок тривалих та важких пошуків в минулій історії та в сьогоднішній китайській реальності. По-друге, треба розвивати китайський дух, що спирається на патріотизм, реформи та інновації. І, по-третє, обов’язково треба згуртувати сили всього Китаю.

Пан Ши Яцзюнь зауважив, що якщо говорити в плані цивілізаційних вимірів китайського шляху, духу і сили, то вони розвиваються та підтримуються, крім економіки, науки техніки і усього іншого, тим, що керівництво Китаю, дивлячись «в завтра», не забуває й про «вчора», приділяючи все більше й більше уваги традиційній культурі Китаю як основі духовних цінностей сучасного китайського суспільства — і саме це надає снаги, сили, безперервний імпульс і мотив для того, аби згуртуватися. І це причина того, що сьогодні успіхи країни дозволяють позитивно оцінювати трансформаційні процеси як в самому Китаї, так і на міжнародній арені, де вплив Китаю посилюється.

Про досвід Індонезії, розташованої між двома океанами і двома материками, розповіла Нінік Кун Нар’яті, надзвичайний і Повноважний Посол цієї держави в Україні. Нагадавши, що ця країна має в своєму складі 13 тисяч островів, а її народ представлений 300 етносами, пані Посол зауважила, що Індонезія завжди була і є перехресним шляхом для багатьох культур, але має потужні корені власної культури. Це не могло не позначитися на розвитку країни. Свій відбиток залишили релігії, що «заходили» в країну: буддизм, індуїзм, християнство, іслам. Останній сьогодні робить Індонезію найбільшою з мусульманських країн (його сповідують більш як 90 відсотків населення), але й всі інші релігії представлені досить широко, а їхні послідовники почувають себе вільно, завдяки принципам «панча сіла»:

«Панча сіла» — це п’ять принципів, що є фундаментом індонезійської моделі побудови суспільства справедливості і процвітання, — нагадала Нінік Кун Нар’яті. Це віра в Єдиного Бога; справедлива та цивілізована гуманність, чесність та рівність; єдність країни; одноосібність правителя і його рівність з народом — тобто існує демократія, що керується розумною політикою консультацій та представництва; панування соціальної справедливості для усіх жителів Індонезії, — розповіла пані Посол. — Принципи «Панча сіла» було сформульовано незадовго до проголошення незалежності Індонезії: в червні спеціальна комісія, яку було створено з метою напрацювання ідеологічних засад нової держави, не могла дійти згоди — мусульманські делегати вимагали створення ісламськї держави, що було неприйнятним для послідовників інших віровчень та світських націоналістів, і тоді майбутній президент Сукарно винайшов формулу, яка й стала наріжним каменем державотворення: найголовніше — це незалежність, і не менш важлива та значуща повага до всіх етносів, що складають народ Індонезії.

Пані Нінік Кун Нар’яті також підкреслила, що ще з часів так званої «холодної війни», коли багато країн світу потрапили під вплив двох протилежних систем, Індонезія виробила свою позицію, якій вона сліує й досі:

Ми не схилятимемся до жодної з позицій, матимемо свою власну. Як сказав свого часу заступник президента Мухаммад Хатта в своїй доктрині активної незалежності, — «Індонезія може плисти між двома ріками, не пристаючи ні до одного з берегів», маючі на увазі, що в своїй зовнішній політиці Індонезія має керуватися лише власними інтересами, а не інтересами наддержав. Цьому принципу ми слідуємо й досі, хоча й наголошуємо, що кожна нація, кожна держава має право на незалежність і не повинна потрапляти ані під економічний, ані під політичний вплив інших держав.

Багато часу доповідачі приділили обговоренню цивілізаційних чинників піднесення Східної Азії, системи цінностей як чинника економічного прогресу цих країн, економічну модернізацію та трактування політичної моралі в контексті різних систем цінностей на прикладі культурних традицій, які існують в цьому регіоні тощо.

Про перспективи стосунків між Україною та країнами Африки в розрізі місця нашої країни в цивілізаційних процесах доповідав радник ГО «Африканська рада в Україні», відповідальний секретар Африканського клубу Руслан Гарбар (маючи на увазі країни Підсахарної Африки, без врахування північних країн континенту, у стосунках з якими існує своя специфіка). Доповідач звернув увагу присутніх на колосальний прорив країн, що донедавна вважались (і вважаються багатьма й досі) відсталими в економічному плані, і зауважив, що Україна легковажно не враховує геополітичного впливу цих країн, що зростає:

— На всю Підсахарну Африку ми маємо всього лише три посольства, тоді як Росія має посольства і консульства в кожній країні, налагоджуючи тісні зв’язки з ними.

Підбиваючи підсумки конференції, присутні погодилися з висловленим у промові посла з особливих доручень МЗС України Сергія Бурдиляка переконанням, що одним з основних чинників зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної стратегії України має бути збалансований розвиток зв’язків із державами Сходу, Африки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Сьогодні усвідомлюється, що активізація зусиль на азійському напрямку забезпечує зміцнення економічного, науково-технічного, інтелектуального потенціалу нашої країни, її міжнародних позицій, необхідних для успішної реалізації стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Особливо важливого значення під час опрацювання перспектив співробітництва України з країнами Азії набуває активна участь нашої держави у здійсненні міжцивілізаційного діалогу, висування нею власних ініціатив та пропозицій з урахуванням значного політичного, економічного та гуманітарного потенціалу України, багатих традицій та досвіду співпраці з державами та народами, які є представниками різних цивілізацій.