На сайті Aljazeera вийшов матеріал Хамзи Карчича, доцента факультету політичних наук Сараєвського університету. Стаття присвячена війні в Україні. Автор застерігає Україну не повторити помилок боснійців.
«Дейтонські угоди зробили Боснію нефункціональною державою. Україна повинна опиратися примусу до укладання подібної хибної мирної угоди», — пише автор на початку матеріалу.
За останні місяці Україні вдалося довести багатьом критикам, що вони неправі: вона розпочала контрнаступ і повернула велику частину територій, захоплених Росією. Але успіху українських військових і відступу Росії замало, щоб переконати західних союзників Києва збільшити підтримку. Натомість на український уряд чинять певний тиск з метою втягнути [в переговори] Кремль.
Марк Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів США, закликає до дипломатії, наполягаючи на тому, що Україна не здатна звільнити решту своїх територій. Інші члени адміністрації президента Байдена не підтримали публічно його заклику, але президент України Володимир Зеленський відчув, що мусить продемонструвати готовність до переговорів.
Як боснієць, спостерігаючи за тим, що відбувається, я чую тривожні дзвінки. Я відчуваю, що Україну, можливо, чекатиме доля Боснії — держави, що стала нефункціональною через глибоко помилкову мирну угоду.
Звичайно, ми не можемо провести повну паралель між Україною та Боснією і Герцеговиною. Коли 1992 року на мою країну напали, ООН запровадила ембарго на постачання зброї, що обмежило її здатність захищатися. Вона мусила поступитися багатьма територіями на користь ворога й не змогла зупинити геноцид.
Європейська спільнота, попередник Європейського Союзу, та ООН відрядили дипломатів, що проводили політику поділу, прикриту мовою миру.
«Не мрійте про мрії», — сказав боснійцям британський посередник Девід Овен у рідкісний момент відвертости, коли вони сподівалися на військове втручання Заходу.
Натомість Україна має як дипломатичну, так і військову підтримку після повномасштабного вторгнення Росії. Зокрема, постачання зброї дозволило Києву не тільки зірвати російські плани повної окупації країни, а й розпочати успішний контрнаступ.
Але так само, як боснійські урядові сили, що перейшли в наступ влітку та восени 1995 року, зупинив тиск Заходу, який бажав мирних переговорів, українцям у незрозумілий спосіб наказано скласти зброю в час, коли у них перевага на полі бою.
У випадку з Боснією цей несвоєчасний «поштовх» до переговорів поставив Сараєво у слабшу позицію. Це не дозволило їхнім військам звільнити більше території та дало Сербії та сербським повстанським силам набагато більше важелів впливу на переговорах, ніж вони повинні були мати.
Через те, що Росія досі утримує більшу частину Донбасу, частину Херсонщини та Запорізької области, Україна може опинитися в такій самій ситуації.
Якщо тиск Заходу триватиме, Зеленський постане перед важким вибором, що його перед президентом Боснії Алією Ізетбеговичем поставив Ричард Голбрук, американський дипломат і головний посередник на мирних переговорах у Дейтоні 1995 року.
«Ви хочете, щоб ми домовилися про єдину боснійську державу, що обов’язково матиме досить слабкий центральний уряд, чи ви волієте, щоб Боснія була поділена, а вам лишився твердий контроль над набагато меншою країною?» — спитав Голбрук Ізетбеговича.
Боснійський президент вирішив зберегти територіальну цілісність країни. Але для реінтеграції сербських повстанців головною поступкою було створення високоавтономного політичного утворення під назвою Республіка Сербська, що отримала право вето в боснійському уряді. Отже, сили, ворожі єдності Боснії, отримали можливість блокувати будь-який виконавчий чи законодавчий крок боснійських державних інститутів. Усе може бути заблоковане в будь-який момент — від засідання боснійського парламенту та ухвалення закону до проведення виборів.
Це право вето по суті означає, що функціонування країни та її стабільність можуть підривати сепаратисти, які щораз більше розпалюють конфлікт.
Якби Зеленський тепер погодився на мирні переговори, перед ним постав би такий самий вибір: віддати українську територію Росії або погодитися на утворення лояльних Кремлю автономних регіонів.
Президент України пообіцяв звільнити окуповані території, зокрема Крим. Якщо він піде на компроміс у питанні територіальної цілісности України, це підірве його становище та послабить бойовий дух її збройних сил. А ще це зробить предметом торгу всю міжнародно визнану територію України, а не тільки частини, окуповані тепер Росією. Таким чином, ніколи не буде гарантії, що країна матиме безпеку від майбутніх вторгнень чи територіальних претензій.
Якби Зеленському довелося дозволити автономію на сході, він ризикував би спостерігати створення чогось на кшталт Республіки Сербської. Це фактично дало б проросійським повстанцям право голосу в керуванні Україною, ймовірно, через право вето, аналогічне до права Республіки Сербської, і це зробило б країну нефункціональною як Боснія. Це не просто гальмуватиме розвиток країни, а й заблокує її інтеграцію в ЄС і НАТО.
Україна може вчитися з боснійського досвіду, щоб не зробити тих самих помилок.
Вона повинна опиратися тискові, що змушує почати мирні переговори. Її піар і лобістський апарат уже виконують велику роботу й повинні далі це робити. Але найліпшим піаром та антидотом від утоми від війни, що вже охопила західні суспільства, є військовий успіх — як показав літній наступ.
Україна мусить активізувати зусилля, щоб змінити реальну ситуацію. Хоча повне визволення у воєнний спосіб може бути неможливе, досягнення великої та переконливої перемоги над російськими окупантами дало б значно сильніші важелі, щоб вимагати повного виведення російських військ і захисту її територіальної цілісности.
За столом переговорів найважливішим чинником формування мирного врегулювання є військова ситуація на місцях. У випадку Боснії це визначило кордони Республіки Сербської та дозволило останній запанувати над територіями, етнічно очищеними від боснійських мусульман. Київ і Захід не повинні допустити цього в Україні.
Хибний мир зробив мою країну глибоко нефункціональною, підірвав її безпеку та розвиток. Цим охоче скористалася Росія, що отримала місцевого інтересанта в особі керівництва Республіки Сербської та здатна підірвати стабільність на Балканах і в цілій Європі. Зеленський варто було б нагадати західним партнерам про цей прецедент і закликати їх не висувати безпідставних вимог щодо передчасних мирних переговорів.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору та не відображають редакційну позицію Al Jazeera.
