Працювати над свідомістю

муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов
муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов
09.11.2020
Оцініть статтю: 
(272 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Україна знаходиться на перетині шляхів, у точці зустрічі релігій і цивілізацій

Ми географічно й історично стали порубіжжям, де зустрілись православ’я з католицизмом, а вони, в свою чергу, зустрілись на півдні України з ісламом. Додаємо до цього багатовікову юдейську традицію, присутність чималої кількості протестантських громад, модну тенденцію секулярності та позаконфесійності, і ми маємо сучасне конфесійне обличчя України. Такі реалії роблять нас, з одного боку, унікальною країною, а з іншого вимагають створення моделі спільного майбутнього, адже здорове суспільство не дискримінує ніяку частину себе.

Ми всі, незважаючи на наше національне походження, світоглядні та релігійні переконання, маємо стати єдиною українською політичною нацією. Звісно, що люди не мусять забувати про своє коріння, національне походження та релігійну ідентичність. Але при цьому, якщо вони є громадянами України, вони мають знати українську мову, поважати культуру та закони держави, визнавати суверенітет і незалежність України, а також підтримувати її територіальну цілісність.

Ми маємо розпрощатись з фантомними болями за далекими країнами свого національного походження (рівно як і за неіснуючим СРСР) і працювати над розбудовою сучасної незалежної України, а не створювати тут анклав країни свого походження. Велика проблема, коли посеред Парижу існують майже закриті гетто, де відвідувач опиняється ніби в Марокко, а присутність Франції там не відчувається зовсім. Такі закриті анклави не лише є джерелом злочинності та соціальної напруги, вони підривають національну єдність і безпеку країни. Щоб запобігти таким проблемам, я раджу звернутись до цікавого досвіду Кримського Ханства — держави, що декілька століть була досить успішною країною на південних теренах сучасної України. Ця середньовічна мусульманська держава була багатоконфесійною країною, але історія не спостерігає там міжрелігійних конфліктів. Секретом цієї гармонії була офіційна політика держави — ніхто не був дискримінований, всі знали офіційну мову, мали свої права та обов’язки і були причетні до спільних національних інтересів.

Однією з проблем суспільства є наявність співгромадян, що досі живуть у своєму радянському гетто

Саме в цьому напрямку сьогодні потрібно рухатись українському суспільству, створюючи єдиний український простір, де національні інтереси будуть вищі за інтереси окремих етнічних груп і релігійних конфесій, де знання мови, повага до культури, законів держави та державної символіки буде захищатись законом. В свою чергу, держава має давати однакові права й можливості громадянам всіх світоглядних позицій, адже будь-яка дискримінація буде використана проти нашої спільної єдності.

Як муфтій, я опікуюсь дуже неоднорідною спільнотою українських мусульман. Мусульманська громада складається з представників десятків національностей, від татар до українців, від арабів до уйгурів, і всі вони є громадянами України, що сповідують іслам. Незважаючи на різні традиції, нас об'єднує релігійна приналежність. Але хто ми є в Україні? Раніше, до Революції Гідності, науковці, описуючи мусульман нашої країни, вживали словосполучення «мусульмани в Україні», ніби ми не маємо на її теренах своєї історії. Вважаючи таку оцінку некоректною, я поставив собі за мету, щоб ми стали «мусульманами України». І тут йдеться не про вимогу писати про нас в іншому контексті, тут питання в тому, щоб мусульмани України нарешті відчули себе українцями, ототожнювали себе з нашою країною, були залучені до її розбудови та захисту.

Це не легка справа, адже щонайменше третина українських мусульман є вихідцями з країн свого походження і, так чи інакше, дивляться в той бік. Але я закликаю мусульман, щоб вони відчували й усвідомлювали свої громадянські обов’язки, звикали до українського культурного та ментального контексту і жодним чином не відгороджувались від живої України у ментальні чи реальні гетто.

Однією з проблем нашого суспільства є наявність співгромадян, що досі живуть у якомусь своєму радянському гетто, іноді вигаданому, іноді з реальними межами в окремих регіонах, через що й стала можливою окупація Криму та Донбасу, бо люди не відчували себе там в Україні. Жодним чином не припустимо, щоб по країні розповзались осередки «неукраїни». І неважливо, що це будуть за осередки, — «руського миру» чи східних гетто. На кожному клаптику України має бути виключно Україна. Вона має бути присутня у свідомості, у мові, у культурі, на телевізійному екрані, у школі та церкві.

І наостанок, мені дуже не подобається, коли політики починають маніпулювати «втратою України», «втратою незалежності» або використовують інші схожі гасла для досягнення своєї політичної мети. Такими заявами вони ніби ставлять під сумнів саме існування України. Україна не розмінна монета, її існування має стати константою та непорушною скелею, щоб нікому й на думку не спало, що вона може зникнути. Лише з такою свідомістю ми подолаємо всі виклики, що постануть на нашому шляху. Тож працюємо над свідомістю.

Матеріал  з НВ.

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.