22 листопада 2016 року минуло 1000 днів від початку окупації Кримського півострова. З цієї нагоди на «Громадському радіо» відбулася передача за участі голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, який, зокрема, заявив: «Ми повинні готувати повернення Криму і готуватися до цього».
Радіоведучі Сергій Стуканов та Євген Павлюковський ставили гостю студії запитання, пов’язані з етапами окупації, становленням російської влади на території півострова та про політику Української держави стосовно цього питання, запитували про сучасний стан у Криму та перспективу повернення окупованого півострова.
На сайті Громадського радіо наведено розшифровку радіопередачі.
Наша політика щодо Криму виглядає здебільшого реактивною. Тобто ми реагуємо, але не пропонуємо власного порядку денного. Ви погоджуєтеся?
— Так, я погоджуюсь. І пояснюю це тим, що Росія не зупинилась на анексії Криму. Вона пішла далі, хоч і всі її плани не здійснилися. Скоро буде три роки, як Росія напала на Україну. Вона тримає нас за болісні території: Донецьку і Луганську області. Там триває справжня війна, і через це Крим зараз залишається на другому плані.
Що заважає сформувати чіткі цілі, за якими Україна може, принаймні у перспективі, працювати на деокупацію півострова?
— Заважає певна неусталеність світової політики. Після брутального нападу Росії на Україну знесена уся правова конструкція міжнародних відносин. Світ поки що не знаходить ефективних інструментів, щоб зупинити Росію. Під світом я маю на увазі лідерів різних країн. Вони
Днями Третій комітет Генеральної Асамблеї ООН розглянув резолюцію стосовно порушення прав у Криму. У резолюції чи не вперше вжито терміни «анексія» та «окупація». Проте чимало країн утрималися від голосування або не голосували. Серед них була частина мусульманських країн. Чому вони не виявили солідарність з Україною, зокрема кримськими татарами?
— У згаданій вами резолюції йдеться про права людини. Ця сфера дуже специфічна для багатьох країн. 27 березня 2014 року голосували за резолюцію, де йшлося про територіальну цілісність Української держави. Тоді було 100 голосів на її підтримку. Зараз за резолюцію щодо прав віддано 73 голоси. Це говорить про те, що частина країн, де є проблеми із правами людини, уникає голосування за такі питання. З іншого боку, наявність тих чи інших конфесій у країні не дуже впливає на ухвалення рішень. Країни виходять із інших факторів, які обумовлюють їхні інтереси. Окрім того, ті країни, де більшість населення є мусульманами, тісно пов’язані із Російською Федерацією або залежать від неї.
Де використовуватиметься інформація, що зібрана у дослідженні «Крим після анексії»?
— Такі дослідження є універсальними. За це треба дякувати групі авторів, які в більшості є знаними експертами із кримської ситуації. Це дослідження є системним. Можливо, там багато чого немає, але автори уникли нагромадження різних поспішних висновків. Тут є фіксація тенденції, а це дуже важливо для дослідників.
Ці тенденції виступають на користь України. Чи окупаційна влада діє більш інтенсивно і системно, ніж українська сторона?
— Вони показують суть російської авторитарної системи, помноженої на особливості її провадження на окупованих територіях. Наприклад, якщо взяти розділ про засоби масової інформації, то там говориться, що російська окупаційна влада примусово закрила всі українські телевізійні телеканали у перші дні вторгнення. Потім там показується, як вона почала створювати свої інформаційні засоби, зокрема і кримськотатарською мовою. Але ці засоби націлені тільки на забезпечення пропагандистських завдань.
Всі ці новостворені медіа, інфраструктурні проекти, підвищення пенсії впливає на підвищення лояльності до окупанта у тих громадян, які залишилися у Криму?
— Ефект від фінансових вливань перший місяць мав вплив на настрої людей. Уявіть собі, що вторглися окупанти і у перший же тиждень помножили всі виплати. У березні 2014 року люди отримували пенсію 850 гривень, а потім одразу почали отримувати 2400 гривень. Представники міліції раніше отримували близько 2000 гривень, а потім почали отримувати у 8 разів більше. Через це була певна ейфорія. Але потім з першого січня 2015 року в Криму все було приведено до загальноросійських стандартів, за цей час упав рубель, шалено піднялися ціни і люди почали задумуватися, чому так сталось. На сьогодні в Криму є зовсім інші настрої, оскільки економічне падіння у Росії, що значною мірою викликано санкціями, відчувається усіма.
Серед частини суспільства панує уявлення, що повернення Криму не залежить суто від України, а стане наслідком серйозних геополітичних змін. Ми можемо чекати певних струсів на світовій шахівниці, але попри це маємо робити певні кроки. Що для цього зараз повинен робити парламент і чого він не допрацьовує?
— Ми можемо робити що завгодно, але головне, щоб ми не чекали. Ми повинні готувати повернення Криму і готуватися до цього. Саме наша наполегливість і послідовність не дозволить деяким країнам або їх лідерам, які, можливо, хотіли, щоб Крим відійшов десь на узбіччя, так думати. Наша поведінка не повинна дати їм можливості сподіватися на таку позицію України.
Ми також маємо вносити відповідні правові зміни в законодавство, яке б давало чіткі орієнтири чи алгоритм дій, яким буде Крим після звільнення від окупантів. Тому нашим об’єктом щоденної діяльності має бути усе кримське суспільство. Ми маємо зробити так, щоб кожна верства населення Криму отримувала від Української держави те, на що вона сподівається. Більшість кримських татар, етнічних українців і людей інших національностей сподіваються на повернення до України. Вони дотримуються гідної поведінки і не демонструють свою лояльність, як роблять деякі у Криму. Ці люди мають бути більш впевненими, ми повинні підтримувати їхній дух.
А так звані колаборанти повинні знати, що буде із ними. Ті, що мали присягу і зрадили державі, винні у злочинах проти Української держави та її громадян - для них найкраще, якщо вони встигнуть виїхати із Криму на материкову Росію до того часу, як поїдуть звідти російські солдати. Вони повинні перші покинути Крим.
