17 травня під час акції пам’яті до річниці депортації кримськотатарського народу в Сімферополі затримали декілька десятків людей, а 18 травня такі заходи проходили в оточенні ОМОНу. Події тих днів в інтерв’ю Громадському радіо прокоментувала заступник міністра інформполітики Еміне Джеппар:
— Ми розуміємо, що наразі відбирають право на пам’ять. Кримські татари з часів незалежної України збиралися на мирні мітинги. На центральну площу Сімферополя кожного року виходили десятки тисяч людей. Таким чином розділяли біль і шукали сили рухатися далі. Із першого року окупації окупаційна влада заборонила проводити цей мітинг на площі, натомість запропонували кладовище Абдал у Сімферополі. Звісно, кримські татари відмовилися. Вони почали відзначати цей день у своїх мікрорайонах. Акція 17 травня — це традиційна акція для кримськотатарської молоді. Раніше на площі, а сьогодні в мікрорайонах вони викладають свічками контур півострова Крим. І дійсно, кілька десятків молодих людей, серед яких двоє неповнолітніх, були заарештовані. Їх кілька годин допитували, брали аналіз ДНК, проводили інші принизливі «процесуальні заходи», як вони їх називають.
Сьогодні за пост у Фейсбуці можна бути заарештованим; у ваш будинок можуть просто так вдертися в будь-який час кілька автобусів із представниками спецслужб РФ і провести обшук заради обшуку; вас, як Володимира Балуха можуть звинуватити в тому, що ви нібито нелегально зберігаєте зброю. Крим — це така собі військова база з двома мільйонами громадян України в якості заручників, які були змушені взяти паспорт РФ, щоб взагалі якось жити, бо без цього паспорта не можна отримати медичні послуги, навчатися, працювати тощо.
Як окупаційна влада протягом останніх років, зокрема в річницю депортації, реагує на подібні акції і чи створює паралельні офіційні заходи, щоб відтягнути частину людей і більше контролювати їх?
— Не секрет, що від першого дня окупації кісткою поперек горла окупанта стали кримські татари. Тактика зводилася до того, щоб домовитися. Спочатку вони намагалися знайти в особі кримських татар, в особі Меджлісу такого собі союзника, щоб відбілитися й легалізувати свої злочини щодо України, чого не відбулося. Репресивна політика щодо корінного народу була обрана на знак помсти. Звісно, є маргінальна й дуже маленька частина тих «правильних» кримських татар, які відпрацьовують, як ряжені, якими вони хизуються перед своїми медіа, показуючи: бачите, є кримські татари, які щасливі. Ця невеличка група, інтегрована в систему так званої влади, намагається поширити свій вплив. Вони вдаються і до методів шантажу. Сьогодні кримськотатарський середній і маленький бізнес змушують вивозити автобусами людей на свята окупанта, які вони влаштовують — інакше шантажують бізнесом, змушують виставляти свої торгівельні палатки, щоб імітувати якусь присутність кримських татар на святах, які організовує окупаційна влада.
Сьогодні у корінного народу навіть є такий гумористичний скетч, що в день виборів Путіна в Криму всі лікарні були забиті кримськими татарами — це така форма уникнення необхідності йти голосувати. Коли люди досі відмовляються брати російський паспорт, хоча без нього жити вкрай тяжко, дивляться українські ЗМІ — це теж форма збереження нерву з материком. Якщо ви вийдете в місця компактного поселення кримських татар, то побачите, що Новий рік вони салютують за київським часом. На свята у кримських татар можна побачити українську колористику, а дівчата роблять жовто-блакитний манікюр, люди досі вдягають вишиванки — такі речі на побутовому рівні є. Є герої, які сьогодні не бояться це робити.
На вашу думку, наскільки повною і конструктивною була робота Міністерства інформаційної політики щодо кримських татар? Від просвітницької роботи до академічної, бо, наприклад, моя шкільна програма мені так чи інакше говорила про постійні протистояння.
— Мало того, українці теж є жертвою пропаганди радянської історіографії, коли кримських татар видавали як народ-зрадник, залишки татаро-монгольського іга. Хоча кримські татари — це мікс усіх народностей, які колись населяли Крим. Але стереотипи існують в уявленнях навіть пересічного українця. Ми в своїй діяльності майже одразу після заснування міністерства задекларували, що одним із пріоритетних напрямів є окуповані території — Крим і Донбас. Перше міністерство, яке взагалі має радника з питань Криму при міністрові — Міністерство інформаційної політики. Напевно, єдиний орган виконавчої влади, який перекладає сайт кримськотатарською мовою — це сайт Міністерства інформаційної політики. Ми сьогодні продукуємо багато контенту — і просвітницького, і такого, що має наратив, альтернативний пропаганді, яку сьогодні бачимо з РФ. До цього ми ставимось достатньо стратегічно. Ми розробили два документи. Стратегія публічної дипломатії кримських татар є нашим внутрішнім документом, де ми пояснюємо, що таке корінний народ, чому це не про сепаратизм, які права мають корінні народи. Далі — Стратегія інформаційної реінтеграції Криму, яка, сподіваюся, незабаром ухвалиться Кабміном і стане документом уряду, в якій теж фактично аналізуємо все, що відбувається в Криму, вона дає можливість працювати з трьома аудиторіями — Крим, українське суспільство та світова аудиторія.
Повну версію розмови дивіться у відеоверсії
ДЖЕРЕЛО: Громадське радіо
