Слов'янське мусульманське представництво на Балканах аж ніяк не обмежується боснійцями, що так голосно заявили про себе на початку 90-х рр. минулого століття. Ось уже кілька століть на території Греції, Болгарії і Туреччини мешкає інший слов'янський народ мусульманського віросповідання, що називає себе ахряни, а за межами свого соціуму відомий як помаки. Сучасні помаки проживають переважно на півдні і південному сході Болгарії - в основному в Родопських горах, на південь від Пловдіва, і в Піринській Македонії. Значна кількість помаків живе також у сусідніх регіонах Греції, особливо в номі Ксанті (Західна Фракія). Велика частина громади в Туреччині асимільована, втратила слов'янську мову і культурні особливості, і влилася в турецький етнос.
Будучи мусульманами, помаки зберегли слов'янську мову (яку фахівці вважають зразком «чистої» болгарської), культуру і традиції.
Походження даної етнічної спільноти, а також її порівняно рання історія (до середини 19 століття) вивчені досить погано.
Фактично, кожна з країн проживання помаків має свою «зручну» концепцію їх походження.
Так, за версією болгарських істориків, помаки - це ісламізовані болгари, які зберегли болгарську культуру у її «найчистішій» формі. Такий висновок робиться на основі схожості болгарської мови та говору, яким користуються помаки. Прихильники даної точки зору вважають, що слово «помак» походить від турецького «помогац» - помічник, або болгарського «помохамеданці» - тобто ісламізовані. Назва «ахряни» ж трактується як похідне від болгарського «агаряни» - тобто невірні або, пізніше - мусульмани. Дана концепція вважається найбільш достовірною, і саме згідно з нею сучасна наука відносить помаків до слов'ян.
Більш оригінальна точка зору грецьких авторів, які вважають цю народність нащадками древніх фракійських племен, що населяли дані території. Спираючись на дану теорію, вони відзначають «кровну» близькість помаків з греками, яка, втім, не має жодних серйозних доказів.
Турецькі вчені, у свою чергу, роблять акцент на релігійній спільності помаків з турками, пов'язуючи її і з загальним походженням. За їх версією, помаки - нащадки тюркських племен, що заселили Фракію ще до османського завоювання - авар і печенігів. Назву «ахряни» турки вважають похідною від арабського «ахи» - брат.
Вперше питання про походження помаків було порушене в 1762 році Паїсієм Хилендарським у його «Історії слов'яно-болгарській».
Насильницька ісламізація або «хрещення» небіжчиків
Вважається, що ісламізація помаків почалася за султана Баязида, в 70-х рр.. чотирнадцятого століття.
Болгарська історіографія традиційно висуває тезу про її насильницький характер. Приміром, один з найвідоміших болгарських істориків, Микола Тодоров, вказує на дві хвилі такої насильницької ісламізації - за султана Селіма Другого - в XVI столітті, і Мехмеда Четвертого - наприкінці XVII-го. Однак дана концепція не витримує серйозної наукової критики - по-перше, основним джерелом Тодорова була якась болгарська хроніка XVIII століття, яку він сам навіть не зміг процитувати у своєму дослідженні. Другим джерелом, на якому базується дана концепція, є хроніка болгарського священика Драганова, написана, за словами Тодорова, «трохи опісля згадуваних подій». У той же час, вчений визнає, що оригінал хроніки був загублений, і доступна вона тільки у вигляді компіляції Стефана Захарьєва. Проте на даний момент доведено, що це - підробка, на чому зійшлися практично всі основні європейські фахівці з історії Османської імперії та Болгарії.
Втім, болгарські вчені, особливо в період правління комуністів, були настільки сповнені прагнення довести свою «точку зору», що не зупинялися перед відвертими фальсифікаціями. Так, наприклад, в 1980-х Історичний музей міста Смолян організував археологічну експедицію з метою знайти в помакських селах могили християн, які нібито обрали смерть замість звернення в Іслам. Коли вони не були знайдені, керівник експедиції наказав покласти хрести в мусульманські могили, на «доказ» того, що «спочатку вони були християнськими». Дана інформація була надана мером помакського села Смілян, істориком Боряною Панайотовою.
Спроби здобуття державності
Будучи мусульманами, помаки служили надійною опорою турецького володарювання на Балканах. Вони надавали султанам прекрасних солдатів і навіть обдарованих пашів, брали участь у придушенні грецького повстання 1821 р., підтримували Туреччину під час останнього болгарського повстання та російсько-турецької війни 1877-1878 рр.. Помаки навіть не підпорядковувалися деякий час рішенням Берлінського конгресу, що приєднав частину території їхнього проживання до Східної Румелії, і виявили вірність Туреччині під час греко-турецької війни 1897 року.
У 1878 році помаки боролися за автономію для своєї етнічної спільноти, яка де-факто існувала протягом кількох наступних років у двадцяти громадах в Родопських горах.
 |
| Група чоловіків-помаків у селищі в Родопських горах |
Після Першої світової війни, в 1918 році, 8 помакських депутатів болгарського парламенту змушені були звернутися до лідерів Греції і Франції з проханням захистити етнічну і релігійну меншину, яку вони представляють, від насильницької християнізації.
Взагалі, якщо на запитання про те, чи були ахряни ісламізовані примусово, сучасна наука схильна давати негативну відповідь, то спроби насильницької християнізації зафіксовані чітко і безперечно.
Насильницька християнізація
Усього таких «кампаній» було чотири - у 1912, 1938 - 1944, 1962 - 1964, 1971 — 1972 роках, І всі вони проводилися болгарським урядом. Найбільш грубою і кричущою була остання спроба «інтегрувати» помаків. На допомогу була покликана армія, військова поліція, спецслужби, територіальні формування. І все це - з досить нешкідливою, на перший погляд, метою - поміняти турецькі імена ахрян на болгарські.
Проте насправді це була справжнісінька спроба, можливо, одна з останніх організованих кампаній такого роду в світі, насильно звернути цілий народ у християнство.
Але, незважаючи ні на що, помаки не зламалися. Досі невідомо, скільки їх було вбито і закатовано за відмову міняти мусульманські імена на християнські. Крім того, кілька сотень чоловік було відправлено в сумнозвісну в'язницю на Беленському острові на Дунаї.
Проте, в 1989 році, разом з падінням соціалістичного уряду, попадало й те, що задумали «сучасні інквізитори». Практично все населення зі зміненими іменами поміняло їх на старі.
Зараз помаки є одним з трьох мусульманських народів Болгарії; два інші - мусульмани-цигани і турки. В останні роки намічається тенденція до зростання впливу саме слов'янської спільноти серед болгарської мусульманської умми.
Помаки в Греції
На території Греції живе набагато менше помаків, ніж у Болгарії - всього лише близько 30 тисяч чоловік, у той час як загальна чисельність даної етнічної спільноти - 500 тисяч чоловік. Їх проживання на території грецької Фракії було закріплено Лозаннським договором. Помаки не хотіли, подібно до величезної кількості етнічних турків, йти до Туреччини, оскільки вони були непримиренними супротивниками секуляристського кемалістського режиму. Багато в чому на їх становище вплинула перемога комуністів у Болгарії в 1944 році. Справа в тому, що у Греції помаків відразу почали розглядати як потенційних посібників болгарських комуністів. Тому стосовно них проводилася двовекторна політика.
Перший вектор - ізолювання помакських поселень. Аж до початку 90-х років, в'їзд і виїзд звідти здійснювався лише за спеціальним дозволом місцевої адміністрації.
Другий вектор - прагнення злити слов'ян-мусульман з турками. Фактично, в Греції на державному рівні було визнано лише одну етнічну і релігійну меншину - турків. До неї, крім помаків, «влилися» цигани-мусульмани і темношкірі мусульмани, що у дуже невеликій кількості проживають у Греції.
Помаки були не тільки ізольовані з усіх боків (у тому числі і від своїх болгарських братів, оскільки кордони із соцтабором виявилися «на замку»), але і позбавлені можливості отримувати освіту, і навіть виховувати дітей рідною мовою. Їм доводилося відправляти своїх дітей до турецьких шкіл, а часом, через їх брак - і в саму Туреччину. Згодом серед помаків з'явилася досить велика кількість прихильників злиття з турками, сприйняття культури і мови останніх.
Деяке пом'якшення становища грецьких помаків можна спостерігати лише в останні роки, у зв'язку з лібералізацією політичного режиму, припиненням «холодної війни» і розвалом соцтабору. У 1994 році для слов'янських мусульман країни були частково скасовані обмеження в пересуванні, а в 1995-му - відкрито греко-болгарський кордон.
Помаки в Туреччині
У Туреччині помаки, які традиційно населяли області навколо Едірне і деякі села аж до самого Стамбула, опинившись в турецькому оточенні, швидко асимілювалися і стали частиною турецького етносу. Взагалі, помакське коріння мають близько 300 тисяч сучасних турків. У той же час уже в 1965 р., за даними турецького перепису, болгарською мовою володіло лише близько 27 тисяч жителів країни. В даний час ця цифра й зовсім наблизилася до нуля.
Історія помаків красномовно свідчить про те, що слов'яни не тільки здатні сприймати мусульманську релігію, але й на основі релігійної спільності формувати спільність етнічну. Таким чином, можна сміливо зробити висновок, що боснійський приклад у цьому відношенні не є одиничним і тому винятковим. Живучи в умовах набагато складніших, ніж боснійці, і, на відміну від них, не домігшись створення власної державності, помаки продемонстрували неймовірну силу віри, пронісши свій Іслам крізь усі випробування, що їх чинили недруги, і борючись за здобуття своїх природних і невід'ємних прав - цивільних і релігійних.
Джерела:
Література:
1. Помаки // http://www.wikiznanie.ru/ru-wz/index.php/%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BA%...
2. A victory for the Greek Pomaks // http://www.e-grammes.gr/2001/07/pomaks_en.htm
3. Brunnbauer U. Histories and Identities: Nation-state and Minority Disco urses: The Case of the Bulgarian Pomaks // http://www-gewi.kfunigraz.ac.at/csbsc/ulf/pomak_identities.htm
4. Pomaks // http://en.wikipedia.org/wiki/Pomaks
5. Pomaks // http://www.everyculture.com/Europe/Pomaks.html
The pomaks // http://www.greekhelsinki.gr/english/reports/pomaks.html
За матеріалами «ІсламНьюз»
Посилання на тему:
Раби і правителі. Слов'яни у Дар уль-Іслам у раннє Середньовіччя
